Аналіз банківської діяльності:1.5. Організація аналітичної роботи в банках

Аналітичне дослідження, його результати та їх використання в банківському менеджменті мають відповідати певним принципам (вимогам), які накладають свій відбиток на це дослідження і яких повинні обов'язково дотримуватися у процесі організації і проведення аналізу банківської діяльності. Розглянемо основні з цих принципів:
1. Урахування специфіки тієї країни, де функціонує банк, зокрема, її законодавства, нормативних вимог центрального банку, основних напрямів грошово-кредитної політики уряду.
2. Науковий характер, тобто аналіз має базуватися на комплексному науковому підході (використання передового досвіду, новітніх методів досліджень та ін.).
3. Комплексність, тобто аналіз повинен охоплювати всі сторони діяльності банку, щоб з'ясувати його фінансовий стан і виробити необхідні заходи для поліпшення його функціонування.
4. Забезпечення системного підходу до аналізу. При цьому кожний досліджуваний об'єкт розглядається як складна динамічна система елементів, певним способом пов'язаних між собою і з зовнішнім середовищем. Кожний об'єкт необхідно вивчати з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності і взаємопідпорядкованості його окремих елементів. Наприклад, аналіз якості активів супроводжується вивченням різних ризиків (кредитних, процентних та ін.), що, у свою чергу, також є об'єктом аналізу банківської діяльності.
5. Об'єктивність, конкретність, точність, які означають, що аналіз має ґрунтуватися на достовірній інформації, а висновки і рекомендації супроводжуватися точними аналітичними розрахунками. У зв'язку з цим необхідно постійно удосконалювати організацію обліку, внутрішнього і зовнішнього ":
6. Дієвість, тобто аналіз повинен ефективно впливати на діяльність банку; з його допомогою керівництво може вчасно виявляти недоліки, а також попереджати виникнення їх у майбутньому. Результати аналізу мають служити для керівництва банку інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з оптимізації функціонування банку.
7. Проведення аналізу за планом і систематично. Для цього необхідно організувати в банку окремий підрозділ (департамент), що безпосередньо здійснює аналіз його діяльності, з чітким розподілом обов'язків серед співробітників.
8. Оперативність. Швидке і своєчасне проведення аналізу дає змогу керівництву банку приймати правильні управлінські рішення, що відповідають поточній кон'юнктурі фінансового ринку і пріоритетам розвитку банку.
9. Демократизм. Участь в аналізі широкого кола співробітників банку забезпечує істотне підвищення його ефективності, що не тільки позитивно впливає на фінансові показники, а й створює необхідні умови для згуртованості колективу.
Отже, проведення комплексного аналізу банківської діяльності на основі перелічених принципів сприяє підвищенню його ефективності і поліпшенню результатів фінансової діяльності.
Для одержання об'єктивних результатів, які сприяють підвищенню ефективності функціонування банку, у комплексному аналізі банківської діяльності доцільно виділити такі етапи його проведення:
1) уточнюються об'єкти, мета і завдання аналізу, складається план аналітичної роботи;
2) розробляється система різних показників, за допомогою яких характеризується об'єкт аналізу;
3) збирається і підготовлюється до аналізу необхідна інформація (перевіряється її точність, приводиться до порівнянного вигляду та ін.);
4) фактичні результати порівнюються з показниками плану звітного періоду, фактичними даними минулих років (періодів), основними показниками банків-конкурентів тощо;
5) зібрана інформація детально аналізується різними методами економічного аналізу банківської діяльності;
6) виявляються відхилення фактично отриманих результатів від планових або нормативних, а також причини цих відхилень і можливості їх усунення;
7) на підставі результатів аналізу пропонуються рекомендації щодо вдосконалення управління активно-пасивними операціями (зміна структури активів і пасивів із мінімальним рівнем різних банківських ризиків).
Для проведення комплексного аналізу банківської діяльності необхідно мати аналітичні матеріали, що дають змогу одержати достовірну, повну і всебічну інформацію про банк (його фінансовий стан і результати діяльності). До такої інформації відносять насамперед баланс банку і звіт про прибутки і збитки.
Баланс комерційного банку — це бухгалтерський баланс, у якому відбивається стан власних, залучених і позичених коштів банку, їх розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль за формуванням і розміщенням грошових ресурсів, станом кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.
Баланси комерційних банків є головною частиною їх звітності. Аналіз балансів дає змогу контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю. Керівництво банку, використовуючи звіти інших банків, знайомиться зі станом їхніх справ під час установлення кореспондентських відносин, надання міжбанківських кредитів та ін. Баланси банків будуються за уніфікованою формою. Ступінь деталізації операцій обмежена комерційною таємницею, характерною для практики комерційних банків, що функціонують в умовах конкуренції. Звичайно, в балансах не виділяються сумнівні та збиткові операції, а також страхові резерви, використовувані для їх покриття. Одночасно мають бути забезпечені достовірність і наочність балансу, щоб не підірвати конкурентоспроможності банків і зберегти довіру до них.
Банківські баланси є комерційною інформацією і відповідають її основним вимогам: оперативності, конкретності, вагомості. Оперативність банківського балансу виявляється в його щоденному впорядкуванні. Банківський баланс є джерелом конкретної інформації про наявність коштів і платоспроможність клієнтів банку, про кредитні ресурси та їх розміщення, надійність і стійкість самого банку. У процесі побудови банківських балансів використовують принципи групування операцій за економічно однорідними ознаками, за ліквідністю статей, що знижується, за активом і ступенем запитання коштів, за пасивом, що зменшується.
Рахунки номенклатури балансу банків поділяються на балансові і позабалансові. Балансові рахунки бувають пасивними й активними. Кошти на пасивних рахунках є ресурсами банку для кредитування і здійснення інших банківських операцій. Заборгованість на активних рахунках показує використання (напрямок) цих ресурсів. У пасивних рахунках відбиваються фонди банку, кошти підприємств, організацій і фізичних осіб, доходи державного бюджету, депозити, кошти в розрахунках, прибуток банку, кредиторська заборгованість, інші пасиви і залучені кошти, включаючи суми рефінансування, отримані від інших банків. В активних рахунках ураховуються готівка в касах банку, коротко- і довгострокові кредити, витрати державного бюджету, витрати на капітальні вкладення, дебіторська заборгованість, а також інші активні й відвернені кошти.
На позабалансових рахунках відбивається рух цінностей і документів, що надходять в установи банків на зберігання, інкасо або комісію. Сюди відносять також знаки оплати державного збору, бланки суворої звітності, бланки акцій, акції за дорученням і на зберігання, а також інші документи і цінності.
Відмітними рисами балансів комерційних банків є відносно невелика питома вага власних коштів і переважання в пасиві короткострокових ресурсів. Законодавством і нормативними документами передбачається певне співвідношення власних і залучених ресурсів, тому комерційні банки, як правило, підтримують власні кошти на мінімально допустимому рівні. При цьому основним джерелом покриття активних операцій є короткострокові ресурси.
Під час групування статей балансу, беручи до уваги ступінь ліквідності, виділяють такі активи:
а) касові (готівка, кореспондентський рахунок у НБУ), кошти на рахунках в інших комерційних банках; статті даного розділу відбивають «первинні резерви» з погляду ліквідності;
б) вкладення коштів у цінні папери, комерційні векселі, довгострокові цінні папери урядових організацій, місцевих органів влади тощо; частина цих активів може бути оперативно обернена в грошові кошти з невеликим ризиком втрат і являє собою «вторинні резерви». До таких активів відносять виписані першокласними кредитоспроможними позичальниками короткострокові комерційні векселі, що реалізуються на грошовому ринку, і короткострокові державні цінні папери;
в) кредити, видані підприємствам, організаціям, індивідуальним позичальникам (орендарям, селянським господарствам та ін.), іншим комерційним банкам; ці активи балансу належать до малоліквідних вкладень, оскільки для банків існує ризик можливого несвоєчасного погашення і неперетворення в першокласні ліквідні засоби;
г) капіталовкладення — інвестування коштів у рухоме і нерухоме майно, створення філій, спільних підприємств тощо.
З погляду економічної сутності банківських операцій статті балансу групуються в такий спосіб:
а) операції з клієнтурою, у тому числі усі види операцій з надання позичок і залучення ресурсів;
б) міжбанківські операції, які в активі й пасиві охоплюють усі операції з банками, у тому числі коротко- і довгострокові. В активі серед них переважають ліквідні статті;
в) інші банківські операції, куди входять в основному вкладення коштів у цінні папери, у тому числі в короткострокові ліквідні папери.
Баланси комерційних банків використовують для аналізу й управління їхньою діяльністю, визначення показників їх ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. У ринкових умовах баланс комерційного банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, а також своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.
Результати діяльності комерційних банків, усі здійснені витрати й отримані доходи в минулому звітному періоді враховуються у звіті про прибутки і збитки, що відбиває різні види доходів і витрат за операціями банку. У дохідній частині звіту виділяються:
а) проценти, отримані за кредитами, наданими юридичним і фізичним особам, урядовим інституціям; за міжбанківськими кредитами; за дисконтними і заставними операціями із векселями;
б) доходи і комісія від послуг, наданих клієнтам і банкам на основі кореспондентських відносин;
в) доходи від операцій із цінними паперами, у тому числі: від реалізації цінних паперів; за паями й акціями банку;
г) доходи від позареалізаційних операцій (у тому числі від операцій на міжбанківському валютному ринку);
д) інші.
Серед інших доходів, що мають невелику питому вагу в загальній сумі доходів банку, відзначимо відшкодування клієнтами поштових, телеграфних та інших витрат банку; доходи за інкасацію грошового виторгу; пені; отримані штрафи.
До витрат входять:
а) проценти, сплачені за поточними й іншими рахунками клієнтів; депозитами підприємств і організацій; внесками фізичних осіб; кредитами, отриманими від НБУ; міжбанківськими кредитами;
б) комісія, сплачена банкам за кореспондентськими відносинами;
в) витрати за операціями з цінними паперами;
г) витрати на утримання апарату управління: виплати основної і додаткової заробітної плати; відрахування в державні фонди;
д) інші.
Серед інших відзначимо витрати на проведення маркетингових досліджень і рекламу, амортизаційні відрахування, витрати на охорону, утримання й обслуговування комп'ютерних центрів і устаткування.
Після статей доходів і витрат показується фінансовий результат діяльності банку — балансовий прибуток, який після певного коригування (наприклад, на суму доходів, що не підлягають оподатковуванню) «перетворюється» в оподатковуваний податками прибуток. Після відрахування податку з прибутку залишається прибуток до розподілу (чистий прибуток), розміри якого показують фінансовий результат роботи банку за звітний період. Саме чистий прибуток підлягає розподілу в різні фонди, який вирішується зборами акціонерів банку.
Для аналізу банківської діяльності важливим джерелом інформації є також дані рахунків аналітичного обліку, кредитних справ, що дають змогу деталізувати (розшифрувати) певні балансові рахунки (наприклад, визначаючи показники ліквідності, детально аналізують кредитний портфель банку з погляду якості виданих позичок).