Україна у міжнародних відносинах XX століття






Україна у міжнародних відносинах XX століття:5. Шляхи реформування Співдружності

Безумовно, в існуючих формах Співдружність не мала майбутнього. Аналізуючи основні уроки діяльності СНД 1998 p., міністр закордонних справ України Б.Тарасюк наголосив: у межах СНД "ми були свідками виникнення кризи, внаслідок якої глави держав-членів СНД прийняли рішення про початок роботи з реформування Співдружності".
У січні 1998 р. Президент України Л. Кучма звернувся з листом до Голови Ради глав держав, Президента Росії Б. Єльцина, в якому виклав пропозиції стосовно реформування СНД. У липні 1998 р. у Мінську відбулась нарада робочої групи з питань вдосконалення діяльності СНД та реформування його структури. У виступі Президент Білорусі О. Лукашенко наголосив: "Нині СНД перебуває в стані клінічної смерті, реанімації". Всі розуміли необхідність докорінних змін у відносинах в СНД. Особливу увагу привернула позиція України, яку виклав перший заступник МЗС України А.Бутейко, зазначивши: "Україна бачить СНД інструментом багатосторонніх переговорів та консультацій, раціональним механізмом економічного співробітництва з винесенням за рамки Співдружності, зокрема питань військового, політичного, правового співробітництва, а також питань колективної безпеки". На порядку денному назріло скликання міждержавного форуму СНД.
Після закритої зустрічі голів держав Співдружності у Кремлі 2 квітня 1999 р. Б. Єльцин зауважив, що з ініціативи України і Росії вдалось підготувати змістовний політичний документ, який визначає шляхи перетворення СНД у ефективний міжнародний механізм взаємодії держав і відповідає вимогам XXI ст. За підсумками саміту було підписано низку основних документів стосовно реформування Співдружності. Президенти підписали Декларацію про основні напрями розвитку СНД. Доцільно зауважити, що Президент Росії вперше з дня заснування СНД переконливо наголосив, що РФ поважає право кожної країни-учасниці саміту обирати форми і масштаби співпраці у цій структурі і виступає проти створення у Співдружності наднаціональних структур.
Україна є дійсним членом СНД. На території інших країн співдружності 61% товарообігу належить Україні. Вона - за реформування, підвищення ефективності й удосконалення механізмів діяльності. Україна виступає і буде виступати за те, щоб у межах СНД укладали угоди, які відповідали б національним інтересам і гарантували б економічну безпеку держави, не допускали домінування однієї країни чи групи країн СНД у міждержавних організаціях та об'єднаннях. Розвиток і поглиблення відносин із країнами СНД не повинні здійснюватися внаслідок згортання взаємозв'язків із розвинутими країнами світу. Ступінь втручання України в СНД не має суперечити Конституції України.
З огляду на сучасний стан Співдружності, можна передбачити декілька варіантів її діяльності. Вірогідно, що подальшого розвитку не відбуватиметься. Це засвідчує, по-перше, не надто палке бажання багатьох суб'єктів СНД щось радикально змінювати. По-друге, наростаючі кризові явища в СНД, що виявляються у подальшій реґіоналізації та дезінтеграції (про це свого часу попереджав керівник центру слов'янських і східноєвропейських досліджень Каліфорнійського університету в Берклі Д.Бреслауер). Так, через два тижні після прийняття Державною Думою РФ Постанови "Про денонсацію Біловезьких Угод", 29 березня 1996 р. у Москві була укладена чотиристороння Угода про економічну інтеграцію Російської Федерації, Казахстану, Киргизстану і Білорусі. Президенти Росії та Білорусі 2 квітня 1997 р. уклали Договір про об'єднання своїх держав, після чого О. Лукашенко назвав це утворення "першим ступенем СНД", другим - "велику четвірку", решту відніс до третього.
Окрім цього, дуже швидко створились інші автономні ступені - ГУ AM (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), до яких у 1999 р. приєднався Узбекистан, а в червні 2001 р. в Ялті було підписано статутний документ, що оформив це консультативне об'єднання в міжнародну організацію. Казахстан, Узбекистан, Киргизія і Таджикистан утворили Центральноазійський союз. Згодом ці країни, разом з Росією й Білоруссю уклали Євразійський економічний союз. У червні 2001 р. Президент Молдови В.Во-ронін переконував Л.Кучму разом приєднатися до новостворе-ного союзу. Молдові це вигідно, оскільки вона не має спільних кордонів з СНД.
Наявність таких союзів всередині Співдружності може призвести до його напівстихійного розпаду, внаслідок чого це утворення буде обмежене чотирма членами, а може, навіть двома. "Ми за те, щоб зберегти СНД, - наголошував Президент України Л.Кучма. Але ми проти "двійок" або "четвірок" всередині Співдружності, проти політики "різних швидкостей". Працюючу структуру не можна побудувати, якщо вона складається з декількох концентрованих кіл, кожне з яких житеме за своїми правилами та принципами. Настав час створення дійового механізму багатосторонньої співпраці. Без розробки такого механізму країни будуть так само "працювати ліктями", виштовхуючи одне одного з спільного ринку, замість того, щоб спільно його наповнювати". На думку ж російського Президента В. Путіна, яку він висловив у Ялті в серпні 2001 р. на неформальному саміті президентів країн СНД, такі регіональні об'єднання "можуть бути лабораторією для подальшої співпраці у рамках Співдружності".
На Ялтинському саміті 23 листопада 2003 р. Україна, Росія, Білорусь і Казахстан підписали угоду про створення Єдиного Економічного простору (ЄЕП). Угода про ЄЕС є спробою поєднати дві ідеї: українську - про зону вільної торгівлі та російську, важливим, прагматичним елементом якої, наголошував В.Путін, "повинна стати відмова від прагнення до суцільної інтеграції всіх пострадянських держав і орієнтація на посилення інтеграційного ядра".
На думку першого віце-прем'єр-міністра України М.Азарова, яку він висловив під час виступу на дні уряду у Верховній Раді 4 грудня 2003 p., першим етапом в реалізації домовленостей по ЄЕП має стати "формування зони вільної торгівлі без виключень і обмежень". Йдеться по суті про так званий ослаблений варіант єдиного економічного простору на принципах вільної торгівлі, що запропонував в червні 2003 р. А.Гальчинський - радник Л.Кучми. Безумовно, між ідеєю ЄЕП та її реалізацією - значна відстань, бо існує низка нерозв'язаних, суперечливих проблем і на черзі президентські вибори в Україні.
Доцільно передбачити ще один варіант, якщо ініціатором розпуску СНД стане Росія, що теж реально з огляду на внутрішньополітичні обставини в Москві та процес реґіоналізації, - Співдружність припинить існування взагалі. Україна, мабуть, ніколи не стане ініціатором розпуску СНД, але так само, як у 1991 p., зможе використати такий перебіг подій і цілком зосередитися на європейському напрямі розвитку зовнішніх відносин - ЄС і Організації Чорноморського економічного співробітництва, статут якого Україна підписала 5 червня 1998 р. у Ялті, а Верховна Рада України його ратифікувала 19 березня 1999 р. На думку європейських експертів, актуальним буде розгляд питання про асоційоване членство України в ЄС, а також надання українським товарам режиму вільної торгівлі з ЄС.
Окрім цього, є ще варіант майбутнього СНД, який передбачає перетворення цієї організації після реформування на дійову і впливову. Підстави для цього існують. Зокрема, це була заява Голови Ради глав держав СНД, Президента РФ Б.Єльцина про те, що перший етап розвитку Співдружності завершився і він змушений визнати помилковою позицію Росії на цьому етапі. Оскільки Україна вже давно виступала за пріоритет двосторонніх відносин у СНД, запропоновано відмовитись від принципу консенсусу при прийнятті рішень у СНД, а саму Співдружність перетворити на "механізм зближення інтересів".
Таку лінію сьогодні підтримує і Президент В.Путін. У листопаді 2001 р. у Москві відбувся ювілейний саміт Співдружності, що визначив основні напрями подальшої інтеграції країн-учас-ниць. У колективній Декларації, підписаній главами держав, окреслено завдання СНД на перспективу. Ключове значення другого етапу розвитку Співдружності полягало у запровадженні зони вільної торгівлі, яку за п'ять останніх років так і не створили. У підсумковому документі значну увагу звернуто на проблему боротьби з міжнародним тероризмом. З цією метою створено анти-терористичний центр СНД, що передбачає узгоджену роботу органів безпеки і спеціальних служб країн-учасниць Співдружності. У лютому 2002 р. у Шимбуласі, поблизу Алма-Ати, на третьому неформальному саміті глав держав СНД досягнуто домовленість про координацію подальших дій у боротьбі з міжнародним тероризмом і визначено напрями співробітництва в паливно-енергетичній сфері.
Однак для того, щоб відбулось реальне реформування СНД, потрібне усвідомлення, що Співдружність не може бути засобом досягнення лише одного або кількох її суб'єктів. її призначення -бути інструментом узгодженої та взаємовигідної політики економічного і культурного розвитку, яка сприятиме становленню "нових демократій" і поступовому входженню країн-членів СНД до світового співтовариства. Більшість країн-учасниць СНД підтримують пропозицію України про зміну моделі СНД з політичної (російський варіант) на пріоритет економічної співпраці й опору, на взаємовигідні двосторонні зв'язки.