Україна у міжнародних відносинах XX століття






Україна у міжнародних відносинах XX століття:1. Двосторонні зв 'язки з державами Західної Європи

західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема у всесвітньому економічному комплексі та в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами. Отже, визначальною рисою зовнішньої політики України стосовно цих держав є встановлення з ними відносин політичного і військового партнерства, взаємовигідної економічної співпраці, широких культурних, наукових, гуманітарних зв'язків.
Розбудова стосунків із західноєвропейськими державами створить умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Водночас така співпраця стане підґрунтям для розширення участі України в європейських структурах та інтегрування її господарства до загальноєвропейського економічного простору.
Геополітичну мапу і баланс інтересів на континенті неможливо врахувати без таких великих і високорозвинених країн - Німеччини, Великобританії, Франції та Італії, що заклали підвалини європейської цивілізації. Для України вони мають не лише самодостатнє значення як провідні партнери в галузі торгівлі, науково-технічних і культурних зв'язків, а й виразники українських інтересів у європейських інтеграційних структурах. У розвитку взаємовідносин між Україною та провідними західноєвропейськими державами можна виділити два етапи. Перший хронологічно відповідає початку 90-х років XX ст. У цей період між країнами не спостерігалося активної співпраці. Це певною мірою пояснюється тим, що відносини між ними лише зароджувалися і західноєвропейська спільнота не сприймала Україну незалежною державою та розглядала її через призму російських інтересів.
Другий етап у розвитку взаємовідносин хронологічно відповідає другій половині 90-х років XX ст. і продовжується донині. На цьому етапі стосунки між Україною та провідними державами Західної Європи значно активізуються, стають плідними, взаємовигідними для обох сторін. Значною мірою це сталося через розв'язання двох основних проблем, які домінували у відносинах із Заходом і, зокрема, західноєвропейськими країнами: відмова України від ядерної зброї та визнання її незалежності з наданням відповідних гарантій. Ці проблеми вирішені у комплексі: Україна відмовилась від статусу ядерної держави, а західні країни ; відповідь на зважену й послідовну політику України визнали її повноправним членом світового співтовариства і надали гарантії безпеки. Це можна пояснити і тим, що Європа вже усвідомила Україну як важливий геополітичний чинник загальноєвропейської безпеки, як новий ринок збуту і можливий вигідний економічний партнер.
Україна - Німеччина
Серед найактивніших партнерів України є об'єднана Німеччина, її геополітична роль визначається не лише високими і сталими темпами економічного зростання, а, насамперед, стабільним фінансовим становищем.
Німеччина посідає вигідну стратегічну позицію "перехрестя" Європи і є одним із промислових та фінансових гігантів світу. Вона здійснює активну інвестиційну політику.
Німецькі політики "нової хвилі" дотримуються традиційних постулатів вітчизняної дипломатії, вважають Австрію, Чехію, Хорватію, Словенію, а також Україну та Росію сферою свого впливу. Важливу роль вони відводять нашій країні, беручи до уваги її геоекономічний потенціал і зростаючу зовнішньополітичну роль як однієї з великих держав Європи. В цих стратегічних розрахунках Україні належить не останнє місце у системі противаг Росії і, водночас, як її партнеру.
Німеччина однією з перших 26 грудня 1991 р. визнала незалежність України; 17 січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. Через місяць, 17 лютого, посол ФРН у Києві фон Бассевітц вручив вірчі грамоти і став першим послом іноземної держави в Україні, а 16 березня 1992 р. офіційно розпочало роботу посольство України в Бонні. У Німеччині працює відділення посольства в Берліні (консульський округ -Берлін та так звані "нові" федеральні землі на території колишньої НДР).
Індикатором стану двосторонніх відносин є взаємні візити вищого керівництва, оскільки вже сам факт їх здійснення засвідчує наявність у політичного істеблішменту прагнення до зміцнення різнопланових зв'язків. Підтримка Німеччини - визнаного лідера інтеграційних процесів на континенті - означає для України готовність Європи співпрацювати з нею як із перспективним, передбачуваним партнером, визнання її вагомим чинником політичної стабільності в європейському просторі.
Важливим етапом у розвитку відносин між двома країнами став 1993 рік, коли відбувся візит в Україну Федерального канцлера ФРН Г. Коля. Було укладено рамковий документ - Спільна декларація про основи відносин між Україною та ФРН, а також угоди про широкомасштабну економічну співпрацю, взаємний захист інвестицій. В цьому ж році Київ відвідали віце-канцлер, міністр закордонних справ К. Кінкель, міністр оборони Ф. Рюе, інші високі посадові особи ФРН, декілька делегацій Бундестагу. Німеччина приймала Прем'єр-міністра України, міністрів, депутатів Верховної Ради.
Поглибленню військового співробітництва між двома країнами сприяв візит міністра оборони України до ФРН 11-13 квітня 1994 р. Загалом у межах Програми військової співпраці між Збройними Силами України та Бундесвером в 1994- 1995 pp. відбулося 20 робочих зустрічей.
У липні 1995 р. з візитом до ФРН завітав Президент України Л. Кучма. Федеральний канцлер Г. Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових партій підтвердили зацікавленість в існуванні на мапі Європи міцної та незалежної України, в її подальшому утвердженні в політичному, економічному та правовому європейському просторі. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкретизації двостороннього співробітництва, керівник федерального уряду запропонував утворити нову форму німецько-українських міжурядових контактів - регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та пріоритетні напрями розвитку двосторонньої співпраці, насамперед, в економічній сфері.
Відповідно до цього рішення, за особистим дорученням канцлера, у жовтні того ж року Київ відвідала делегація статс-секретарів Федерального уряду, а у травні 1996 р. до Бонна відряджалася представницька делегація уряду України, очолювана віце-прем'єр-міністрами Р. Шпеком та І. Курасом. За визнанням української та німецької сторін, ці візити були успішними, діловими, конструктивними.
На початку вересня 1996 р. Україну відвідав Г. Коль. Одним із основних та вагомих результатів цього візиту стало досягнення дійсно довірливих, партнерських відносин між Президентом України та Федеральним канцлером Німеччини. Вони наголосили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти, зокрема у формі телефонних розмов. Було продовжено практику обміну урядовими делегаціями. Лейтмотивом візиту, як і всього розвитку двосторонніх відносин за останні роки, стала фраза Г. Коля: "Україні потрібна Європа, а Європі потрібна Україна".
Третього грудня 1998 р. відбувся робочий візит міністра закордонних справ Б. Тарасюка до ФРН, який став першим контактом на високому рівні після сформування нового Федерального уряду. В ході його переговорів з віце-канцлером, міністром закордонних справ Й. Фішером, котрий виступив за те, щоб Німеччина залишилась "адвокатом розширення ЄС у східному напрямку", було обговорено багато питань двостороннього співробітництва й актуальних міжнародних проблем. Сторони констатували динамічний розвиток взаємин у політичній, економічній, науково-технічній, культурній сферах. Однією з провідних тем переговорів було сприяння Німеччини у просуванні України до європейських та євроатлантичних структур з огляду на головування ФРН 1999 р. у "великій сімці" та в першому півріччі - в Європейському Союзі (ЄС) і Західноєвропейському союзі (ЗЄС). Б. Тара-сюк наголосив, що водночас із реалізацією Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС необхідна розробка останнім справжньої стратегії стосовно України, яка б передбачала набуття нею у перспективі асоційованого, а з часом - повного членства в Союзі.
П'ятого лютого 1999 р. відбувся черговий робочий візит Б. Тарасюка до Німеччини. У ході переговорів особливу увагу було приділено проблематиці, пов'язаній з сучасною фінансово-економічною ситуацією в Україні, її співпраці з Міжнародним валютним фондом, іншими фінансовими інституціями.
Після закінчення переговорів обидва міністри взяли участь в урочистій церемонії відкриття Німецько-українського форуму, що відбулося в Міністерстві закордонних справ ФРН. Ця громадська організація об'єднувала представників провідних німецьких концернів, засобів масової інформації, політиків, науковців, діячів культури. Від діяльності форуму, як наголошував Б. Тарасюк, доцільно очікувати нових імпульсів для розвитку двосторонніх відносин у різних галузях, а в ідеалі він повинен стати форумом спілкування і взаємного збагачення української та німецької культур. Метою форуму, зазначив Й. Фішер, має стати розширення двосторонніх контактів на весь політичний спектр, на регіональні політичні сили, нові економічні та культурні еліти.
За активного сприяння Німеччини 10 грудня 1999 р. на Гельсінському саміті ЄС було ухвалено Спільну стратегію Союзу стосовно України, де викладено шляхи партнерства з Україною.
З 1998 р. українською та німецькою сторонами було започатковано проведення щорічних політичних консультацій на вищому рівні. Такий механізм співробітництва має Німеччина з країнами Центральної та Східної Європи лише з Україною, Росією і Польщею. Форма ж такого співробітництва у відносинах України з європейськими державами існує лише з ФРН.
Суттєвим імпульсом розвитку українсько-німецьких відносин став робочий візит Президента України до Берліна в січні 2001 р. Низка наступних двосторонніх заходів, серед яких, насамперед, доцільно назвати проведення після майже чотирирічної перерви засідання Ради з питань економічного співробітництва 18-20 липня в Одесі, уможливили досягнення зрушень у розв'язанні окремих проблемних питань, насамперед, в економічній сфері. Початок компенсаційних виплат українським громадянам-жертвам нацизму, завершення процесу повернення законному власникові "архіву Баха", фінансова участь німецької сторони у відтворенні інтер'єрів Свято-Успенського собору стали важливими віхами у наших відносинах із Німеччиною. Все це створює позитивну атмосферу для подальшої планомірної співпраці з цією впливового європейською державою.
В Києві 6 грудня 2001 р. з одноденним візитом перебував Федеральний канцлер ФРН Герхард Шрьодер. Переговори можна назвати дружніми і плідними. Сторони підписали міжурядову Угоду про реструктуризацію частини зовнішнього боргу України в межах угоди про реструктуризацію з Паризьким клубом. Німеччина також обіцяла стати партнером України на її шляху
до Європи.
Візит Г. Шрьодера відбувся у межах IV українсько-німецьких консультацій на вищому рівні. Українська і німецька сторони зазначили гарний рівень співробітництва країн. Зокрема, Г. Шрьодер назвав "успішним і дуже гарним" стан українсько-німецького співробітництва, нагадавши, що товарообіг між Україною і ФРН за останній рік збільшився на 20% (Німеччина посідає друге-третє місце в показниках товарообігу України, а Україна - 51 в товарообігу Німеччини). "Ми довіряємо Україні",
- наголосив він, зауваживши, що поточний рік для України був успішним в економічному плані.
Говорячи про розширення ЄС, Федеральний канцлер ФРН пообіцяв, що Німеччина буде "відвертим і щирим партнером" України на її шляху в Європу. Як він зазначив, Німеччина хоче бути надійним партнером України в економічному співробітництві з Європою.
Президент України, у свою чергу, заявив про те, що він вважає дуже важливою підтримку Німеччиною прагнення України вступити в Європейський Союз. "Виборові України на шляху в Європейський союз немає альтернативи, у зв'язку з чим для нас важлива підтримка Німеччини", - наголосив він.
Крім заяви про те, що всі домовленості, досягнуті під час третіх українсько-німецьких консультацій 2000 р. виконані, сторони також повідомили про підписання низки двосторонніх документів.
Безсумнівно, одним із найважливіших серед підписаних документів стала міжурядова Угода про реструктуризацію частини зовнішнього боргу України в межах угоди про реструктуризацію з Паризьким клубом. Сума реструктуризованого Німеччиною українського боргу - 245 млн доларів (за даними Мінфіну, на 1 липня 2001 р. український борг Німеччині становив 291 млн доларів, частина якого - не прямий, а гарантований урядом).
Крім того, сторони підписали спільну заяву урядів двох країн про підтримку заходів підготовки українських управлінських кадрів у Німеччині і спільну Заяву про співробітництво органів юстиції. Відповідно до домовленості, щорічно менеджери з України стажуватимуться на німецьких підприємствах.
Після бесіди в Марийському палаці Л. Кучма і Г. Шрьодер взяли участь у церемонії завершення будівництва будинку посольства ФРН в Україні на центральній київській вулиці імені Богдана Хмельницького.
Віце-прем'єр, міністр України Василь Роговий 15 березня 2002 р. у Берліні зустрівся з міністром економіки ФРН Вернером Мюллером і німецькими підприємцями.
Візит В. Рогового до Німеччини був радше інформаційного спрямування. На зустрічах з міністром економіки ФРН В. Мюллером і підприємцями він наголосив на позитивних зрушеннях в українській економіці, закликаючи німецьких бізнесменів активізувати діяльність в Україні. Те, що ситуація в українській економіці за останній час дещо стабілізувалася, помітили й у Німеччині. З огляду на це уряд ФРН почав обережно відновлювати страхування спільних проектів через компанію "Гермес". Міністр економіки ФРН погодився переглянути умови такого страхування. Якщо раніше для цього від України вимагали винятково державних гарантій, то тепер розглядається можливість гарантування і з боку українських комерційних банків. Крім того, Німеччина висловила готовність підтримати Україну в прагненні домогтися надання їй вигіднішого рейтингу інвестиційного ризику. Водночас німецькі підприємці звертають увагу на серйозні недоліки, які й надалі заважають ефективно працювати і відлякують інвесторів. Тому прямі німецькі інвестиції в Україні залишаються на низькому рівні і становлять лише 250 млн доларів. Один із керівників Східного комітету Федерального союзу німецької промисловості Антон Фогт зауважив: "Вже можна говорити про відносно стабільні рамкові умови. Внесено низку позитивних змін у законодавство. Але втілення в життя ухвалених на папері прогресивних положень відбувається дуже повільно. Актуальною залишається проблема корупції серед державних службовців". Окрім того, на думку експертів, німецьким підприємцям катастрофічно не вистачає інформації про український ринок, стосовно якого постійно змінюється законодавство. Існування цих проблем стримує від вкладання грошей в українську економіку передусім середніми підприємствами, що становлять більшість у Німеччині. Але й вони поступово починають демонструвати підвищений інтерес до українського ринку. Для прикладу А. Фогт назвав такі фірми, як виробник будівельних матеріалів "Кнауф" і виробник кабельних систем для автомобілів "Леоні". Він стверджує, що за останній час в Україні німців найбільше цікавлять енергетичний сектор, будівельна галузь та телекомунікація.
Безперечно, передумовою позитивного розвитку політичного співробітництва між Україною та ФРН є значний збіг інтересів і спільність позицій з проблемних питань сучасного міжнародного життя. Наочним прикладом саме такого розвитку відносин є успішна співпраця у сфері вивезення та знищення ядерної зброї, що була на території України. Плідно співпрацюють обидві держави і в межах багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних питань діяльності ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій і структур.
Обидві сторони підходять до питання розвитку відносин творчо, шукаючи нетрадиційних рішень. Підтвердження цього підходу - проект розвитку політичної співпраці в "трикутнику" Україна - Німеччина - Польща. За зразок було взято "Веймарський трикутник" ФРН -Франція - Польща, який існує з 1991 р. і є практикою проведення неформальних зустрічей на рівні міністрів закордонних справ, а також тристоронніх політичних консультацій на рівні МЗС. Керівництво країн підтримало ідею, оскільки це сприятиме стабільності на європейському континенті, а також входженню України до економічних європейських структур і використанню Німеччиною та Польщею чорноморського транспортного шляху і кавказьких енергоносіїв. Відкриваються сприятливі можливості для залучення німецького капіталу на інвестування донецьких шахт. У жовтні 1996 р. у Дюссельдорфі відбувся тристоронній семінар "Німецько-українсько-польські стосунки", а в листопаді того ж року в Бонні - тристоронній семінар "Безпека для нової Європи"; до участі в ньому запрошено також французьких представників.
Яким би важливим не був політичний напрям двосторонніх відносин, найпріоритетнішою виявилася конкретна економічна віддача від такого співробітництва. Україна увійшла до десятки головних торговельних партнерів Німеччини у Центральній і Східній Європі й упевнено посідає друге місце після Росії в торгівлі ФРН з країнами СНД та Балтії. Домінуючими статтями українського імпорту є продукція машинобудування, автотранспортні засоби, електротехнічні вироби.
Серед країн Європейського Союзу Німеччині належить провідне місце у зовнішньоторговельному обороті України. Частка Німеччини в експорті України у країни ЄС за останні роки становить 28-32% експорту. Це означає, що у найближчому майбутньому ці дві країни залишаться основними торговельними партнерами України в Європі й слугуватимуть барометром чи орієнтиром і для інших країн регіону стосовно можливості плідної співпраці та налагодження взаємовигідних зв'язків із Україною.
У товарній структурі експорту продовжують домінувати товари металургійної та текстильної промисловості, з певним зниженням хімічної галузі. Водночас привабливим виглядає (хоча і незначне) зростання технічних засобів. Загалом експорт України у Німеччину характерний домінуванням товарів низької технологічної переробки з низьким рівнем доданої вартості. У товарній структурі імпорту з Німеччини переважають товари високого ступеня переробки. Зважаючи на виняткову роль Німеччини у Європейському Союзі, орієнтація українського бізнесу на цю країну не просто бажана, а навіть необхідна для сприяння плідному економічному співробітництву України з ЄС.
Звичайно, рівень технологічної оснащеності України суттєво відстає від німецького рівня. Однак у сучасній системі розподілу праці це не становить перешкоди для плідних економічних контактів. Навпаки, виробничі потужності України, поряд з порівняно кваліфікованою і відносно дешевою робочою силою, можуть навіть сприяти плідній кооперації. До того ж проміжна переробка з часом може збільшувати додану вартість у міру накопичення досвіду та розширення довіри між економічними агентами. Важливо лише, щоб "патріотичні" сили України не вимагали "рівноцінного" партнерства, адже це згубно вплине на зароджувані паростки співпраці.
Приплив німецьких капіталів, активна участь відомих фірм ФРН у модернізації багатьох перспективних українських підприємств набуває вирішального значення. Якщо у 1995 р. обсяги прямих німецьких інвестицій в Україні становили 101,3 млн доларів, то в 2001р. вони збільшилися до 237,9 млн. Серед країн ЄС Німеччина посідає третє місце після Нідерландів (361,8 млн доларів) та Англії (299,4 млн доларів) за обсягами інвестицій.
Конкретним виявом зацікавленості в економічній співпраці з Україною стали візити німецьких делегацій до Києва. Достатньо сказати, що під час візиту Г. Коля у вересні 1996 р. його супроводжували 35 німецьких бізнесменів. З-поміж них були представники значних і впливових фірм ФРН, таких, як "АВР", "Сіменс", "Даймлер-Бенц" та інші. Вони привезли з собою пакет проектів, що стосуються здебільшого енергетичної галузі (наприклад, проект з реабілітації Зміївської електростанції у Харківській області, вартість - 130 млн німецьких марок), сфери зв'язку та комунікацій, переробки сільськогосподарської продукції. Під час візиту Федеральний канцлер підписав декілька документів, зокрема Спільну заяву про програму ТРАНСФОРМ, яка передбачає надання Україні консультативної допомоги для розбудови демократії та ринкової економіки. Ця програма складається з майже 100 проектів. Завдяки її існуванню, Київ регулярно відвідують економісти, котрі проводять консультації у Національному банку України, Міністерстві фінансів, Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі.
Зростає інтерес німецьких інвесторів до реалізації проектів із розробки родовищ нафти, її переробки, транспортування, розвитку інфраструктури пасажирського і вантажного транспорту, модернізації та розширення зв'язку.
Обсяги технічної допомоги, що надійшли в Україну з Німеччини за останні роки, мали таку структуру: 1997 р. - 17,1 млн доларів, 1998 р. - 17,1 млн, 1999 p. - 10,1 млн, 2000 p. - 3,7 млн доларів. Спостерігаємо зменшення розмірів технічної допомоги з боку Німеччини, але ця динаміка характерна загалом для ЄС і, зокрема, у країнах ЄС.
Серед головних перешкод, які стримують надходження німецького та загалом іноземного приватного капіталу до України, залишаються недостатньо чітка і нестабільна законодавча база, невирішеність питання про власність на землю, повільні темпи приватизації, занадто високі податки, суперечності у податковій політиці, недостатньо розвинута банківська система.
Важливим і корисним для України є співпраця з установами й організаціями ФРН у питаннях мінімізації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і в галузі ядерної та радіаційної безпеки.
З різних аспектів ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи проведено численні дослідження, майже щороку відбуваються конференції, присвячені вивченню цих проблем, активну участь у цьому процесі бере Німеччина.
Відповідно до спільної заяви Міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і міністра охорони навколишнього середовища та безпеки ядерних реакторів ФРН про співробітництво щодо збереження клімату в галузі "Навколишнє середовище та енергетика", підписаної 4 липня 1995 p., була створена змішана українсько-німецька робоча група. В Україні 11-12 грудня 1995 р. відбулося її перше засідання, під час якого досягнуто прогресу в розв'язанні проблеми "роз-мороження" українсько-німецького довгобуду "Установка для вилучення сірки з димового газу для IX енергоблоку Добротвірсь-кої електростанції" та активізації співпраці з екологічного оздоровлення колишніх військових об'єктів на території України внаслідок технічної допомоги ФРН.
Реалізуються спільні програми визначення радіаційного навантаження на населення та навколишнє середовище на територіях України, що постраждали внаслідок аварії (Фастівський район Київської області, вісім районів Житомирської області).
В Оттаві 20 грудня 1995 р. було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо закриття ЧАЕС між Україною і державами "великої сімки" та Єврокомісії, членом яких є Німеччина. Його підписанню передували довготривалі, напружені переговори. Текст цього документу став результатом складного компромісу, але він чітко визначає принципи співробітництва між Україною і "великою сімкою" у пошуку, мобілізації та залученні фінансових ресурсів для закриття ЧАЕС. Цю програму розроблено за принципом мінімальних витрат, до того ж фінансування всіх безприбуткових проектів має здійснюватися за грантами, а прибуткових - за кредитами. Меморандум не визначає фінансових зобов'язань України - вона має брати участь у фінансуванні проектів, виходячи з реальних можливостей, зумовлених станом економіки.
Проблема подолання наслідків Чорнобильської катастрофи багатомірна, але декілька аспектів реалізації Меморандуму заслуговують на детальнішу згадку. Передусім це стосується реалізації проекту "Укриття". Ризики, пов'язані зі значною кількістю радіоактивних матеріалів, зокрема і ядерних, що містяться у саркофазі над четвертим енергоблоком ЧАЕС, і перебігом процесів, які погіршують його захисні характеристики, визначили нагальну потребу в розробці та здійсненні заходів, спрямованих на перетворення цього об'єкта в екологічно безпечну систему.
Загальний бюджет заходів на об'єкті "Укриття" становить 768 млн доларів США. Нині Чорнобильський фонд "Укриття" фінансують 29 країн-донорів і міжнародні організації.
Для наповнення фонду "Укриття" розроблено механізм проведення спеціальних конференцій донорів. Перша з них відбулася 20 листопада 1997 р. у Нью-Йорку. Було проголошено внесків на суму 343 млн доларів США. Аби в подальшому наповнювати фонд до суми 768 млн доларів США, 5 липня 2000 р. у Берліні відбулася друга конференція донорів під співголову-ванням прем'єр-міністра України та віце-канцлера ФРН. Лис-ти-звернення до дійсних та потенційних донорів підписали Президент України Л. Кучма та канцлер Німеччини Г. Шрьодер. У ході конференції було зроблено внесків на суму приблизно 325 млн доларів США.
Водночас позиція ФРН у вирішенні проблем, пов'язаних із закриттям Чорнобильської АЕС, є неоднозначною, особливо після приходу до влади у жовтні 1998 р. коаліції соціал-демократів та "зелених". Федеральний уряд внаслідок тривалих переговорів із представниками енергогенеруючих компаній домовився з ними про відмову від ядерної енергетичної складової. В межах "великої сімки" та Європейського банку реконструкції та розвитку Німеччина зайняла негативну позицію стосовно добудови енергоблоків на Рівненській та Хмельницький АЕС, що, звичайно, негативно позначилось на інтересах України.
В Україні відкриті бюро фондів К. Аденауера (ХДС), Г. За-йделя (ХСС) та Ф. Еберта (СДПН), діє відділення Інституту Гете.
Важливе місце у двосторонній співпраці посідають зв'язки між НАН України і Німецьким науково-дослідним товариством (згідно з Угодою про співробітництво між НАН України і DFG), а також між Німецьким аерокосмічним агенством і Центром аерокосмічних спорстережень НАН України. Поширюються взаємовигідні умови в галузі культури й освіти.
Подальшого розвитку набувають партнерські зв'язки між містами Німеччини та України. Такі зв'язки існують майже у 40 містах. Урізноманітнюються форми діяльності численних німецько-українських товариств, об'єднань вихідців з України, зокрема волинських, галицьких та бессарабських німців.
Отже, є всі підстави сподіватися, що подальший розвиток українсько-німецьких зв'язків буде не менш динамічним, ніж у 90-х роках XX ст. Запорука цього - історія плідної співпраці на сучасному етапі, досягнутий високий рівень взаєморозуміння між народами, спільні інтереси у розбудові мирної та стабільної Європи, прагнення урядів двох країн впевнено, крок за кроком йти курсом утвердження стабільного партнерства, взаємного розв'язання проблем.
Україна - Великобританія
Великобританія визнала Україну 31 грудня 1991 p., а дипломатичні відносини було встановлено 10 січня 1992 р. Для сучасної України Великобританія - важливий стратегічний партнер. Як член "великої сімки", Ради Безпеки ООН, вона є авторитетною державою, що має великий досвід міжнародного спілкування, професійну армію, кваліфікований дипломатичний персонал. Англія - визнаний лідер у банківських, фінансових, страхових сферах, світовій торгівлі, в неї унікальний досвід приватизації в промисловості, модернізації важкого машинобудування.
Налагодження тісніших зв'язків між двома країнами - важливий пріоритет британської політики. її інтерес до України виявився після приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Під час саміту Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) Великобританія підписала Меморандум про надання Україні гарантій безпеки.
Взаємовідносинам двох країн у першій половині 90-х років XX ст. була притаманна певна пасивність, хоч Великобританія і визнала Україну як незалежну державу однією з перших.
Водночас у цей період активним став розвиток українсько-британських офіційних контактів, практика обміну візитами на різних рівнях, хоча практичних результатів вони не дали.
У вересні 1992 р. відбувся перший офіційний візит міністра закордонних справ України до Великобританії, під час якого проводились переговори з представниками британських міністерств, ділових кіл країни, підписано перші двосторонні документи.
У 1993 р. Президент України Л. Кравчук відвідав Великобританію. Було підписано Міждержавний договір про принципи відносин і співробітництва, ратифікований у серпні того ж року. Згідно з договором, між двома країнами передбачалася співпраця у різних сферах економічної діяльності, розвиток контактів між збройними силами та міністерствами оборони, сприяння інтеграції України до ЄС, міжнародних фінансово-економічних та військових організацій.
Роком двосторонніх візитів став 1995 рік. Важливе значення для України мав травневий візит міністра фінансів Великобританії К. Кларка, оскільки він рідко відвідував держави, які не є членами ЄС. Тоді порушувалося питання стосовно фінансової підтримки України. ЄС виділив 85 млн екю, а пізніше - і додаткову позику (200 млн екю). Через два місяці після призначення, у вересні 1995 р., до Києва прибув міністр закордонних справ Великобританії М. Рифкінд. У його плани входив і візит до Росії. Але спочатку він побував у Києві, де виголосив доповідь на тему "Україна в європейському контексті". На думку М. Рифкінда, Україна є "ключовою державою європейської безпеки". Цієї позиції дотримувалась і керівник відділу політики безпеки Міністерства закордоних справ Великобританії Елісон Бейла, яка теж у 1995 р. відвідала Київ. Йшлося про активну двосторонню співпрацю військових. Великобританія запропонувала поділитися досвідом реструктуризації та демократизації Збройних сил.
Президент України Л. Кучма 12-13 грудня 1995 р. перебував з офіційним візитом у Лондоні. Відбулися його зустрічі та переговори з прем'єр-міністром Дж. Мейджором, за підсумками яких було прийнято Спільну декларацію. Г. Удовенко та заступник державного секретаря підписали двосторонню угоду про міжнародні автотранспортні перевезення, що стимулюватиме торговельно-економічне співробітництво. Міністр закордонних справ України та міністр внутрішніх справ Великобританії Т.Кіркхоуп підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом. Меморандум відкрив нові перспективи для зміцнення співпраці між правоохоронними органами обох країн у боротьбі з наркотиками, відмиванням грошей, одержаних злочинним шляхом, іншими тяжкими злочинами. Цей візит набув особливо важливого значення у світі тому, що з 1 січня 1996 р. Великобританія головувала в ЄС.
На запрошення Л. Кучми 18 квітня 1996 р. в Україні з одноденним офіційним візитом перебував прем'єр-міністр Великобританії Дж. Мейджор. Порушувалося питання закриття Чорнобильської АЕС.
Великобританія надає великого значення поширенню ЄС на Схід. Для одних це означатиме членство, але Великобританія орієнтується не лише на тих, хто чекає цього членства. Україна була першою державою пострадянського простору, що підписала з ЄС Угоду про партнерство та співробітництво. Великобританія стала другою після Іспанії країною, що ратифікувала цей договір.
У 1998 р. 23-25 червня відбувся візит в Україну заступника Державного секретаря закордонних справ та у справах Співдружності Великої Британії Д. Хендерсона, якого прийняв міністр закордонних справ України Б. Тарасюк. Було обговорено широке коло питань двосторонніх відносин і проблем, пов'язаних з інтеграцією України до європейських політичних та економічних структур. Йшлося, зокрема, про шляхи поглиблення українсько-британського політичного діалогу, розширення економічного співробітництва, збільшення торгового обороту й обсягів британських інвестицій в народне господарство України.
Важливе значення мали переговори, які відбулися 1 лютого 1999 р. між міністром закордонних справ України Б. Тарасюком і Державним секретарем закордонних справ та у справах Співдружності Великої Британії Р. Куком. Обидві сторони констатували поступ у розвитку українсько-британських відносин у політичній, економічній, культурній сферах.
Учасники переговорів дійшли спільної думки про існування значних потенціалів для подальшого поглиблення економічно-інвестиційного партнерства, зокрема в енергетичному секторі. Особливу увагу було приділено проблематиці розширення договірно-правової основи відносин, торговельно-економічної співпраці, заохочення британських інвестицій у пріоритетні галузі економіки України. Окремо обговорено питання підтримки Великобританією прагнення України до набуття статусу асоційованого члена ЄС, запрошення її до участі в роботі Європейської конференції, врахування української позиції у виробленні спільної стратегії ЄС щодо України.
Члени офіційної делегації України, очоленої Б. Тарасюком, відвідали британську компанію ІКХ OIL E GAS, яка спеціалізується на закордонних операціях у галузі розвідки та видобування нафти і газу, є найбільшим британським інвестором в Україні. У штаб-квартирі компанії British Petroleum Amoco, що спеціалізується на видобутку та виробництві енергоносіїв з операціями з більше, ніж у 70 країнах світу, було обговорено можливості двостороннього інвестування в нафтогазовий комплекс України.
На зустрічі з Державним секретарем з питань міжнародного розвитку К. Шортом обговорювалися питання про надання технічної допомоги Україні, яка здійснюється урядом Великобританії через британський фонд ноу-хау. Лише за 1996 - 1999 pp. фонд профінансував 150 проектів на загальну суму понад 30 млн фунтів стерлінгів у галузях енергетики, сільського господарства, переробної промисловості, державного управління, охорони довкілля, соціального захисту населення тощо. Сторони погодились об'єднувати зусилля з метою пошуку оптимального використання коштів, виділених Україні згідно з новою стратегічною програмою державного департаменту міжнародного розвитку.
Відбулися переговори Б. Тарасюка з міністром оборони Великобританії Дж. Робертсом. Було дано високу оцінку співпраці України та Великобританії у військовій сфері. Свідченням добрих відносин стало створення у грудні 1998 р. українсько-британської двосторонньої Комісії з питань військового співробітництва.
Члени делегації та представники ділових кіл України, які брали участь в офіційному візиті, провели переговори з керівництвом низки британських компаній, зокрема енергетичного сектора, зустрілися з представниками Міністерства торгівлі та промисловості, членами Британсько-української торговельної палати і Конфедерації британської промисловості. Отже, під час цього візиту було визначено шляхи зміцнення політичних контактів між двома країнами, окреслено напрями розвитку торговельно-економічних відносин, співпраці у військовій і військово-технічній галузях, перспективи удосконалення договірно-правової основи.
Великобританія експортує в Україну енергетичні генератори, виробниче обладнання, електронні пристрої, косметику, хімічні матеріали, продукти. В експорті з України переважають метали, текстиль, олійні культури, телекомунікаційне обладнання, цукор, кондитерські вироби, деякі види обладнання. Обсяг прямих інвестицій в Україну з Великобританії станом на 2001 р. становив 299,64 млн доларів США (друге місце після Нідерландів) порівняно з 33,8 млн доларів США у 1995 р.
Англійських промисловців цікавлять досягнення українських фахівців у галузях матеріалознавства, синтезу штучних алмазів, електрозварювання, електроніки. Деякі британські фірми підтримують тісні контакти з тими підприємствами, де застосовують високі технології, наприклад, з київським заводом "Прогрес", запорізьким підприємством "Мотор-Січ". Британська фірма "Джек Ер" працює в Полтавській області над реабілітацією нафтових свердловин.
На зустрічі А. Кінаха з послом Великої Британії в Україні Р.Смітом 21 червня 2001 р. останній заявив, що глава британського уряду Т. Блер висловлює "величезну зацікавленість" у розвитку українсько-британського співробітництва. Повідомивши про цей факт на зустрічі з промисловцями і підприємцями в Луганську наступного дня, А. Кінах зазначив: проведення зустрічей і переговорів українського керівництва з керівництвом західних країн засвідчує, зокрема, розуміння у світі того, що Україна здатна на демократичних засадах розв'язувати існуючі проблеми і просуватися вперед.
В Україні відкрито представництво Британської Ради, бібліотеку англійської літератури. Ведеться широка робота з навчання англійської мови українських громадян. Розвиваються зв'язки міст-побратимів.
Отже, українсько-англійські відносини, хоч і повільніше, ніж хотілося б, поступово проходять період свого становлення і набувають подальшого розвитку.
Україна - Франція
Розвиток політичних, економічних та культурних відносин з Францією, незважаючи на те, що Україна особливо зацікавлена у них і що Міністерство закордонних справ традиційно скеровує у посольство до Парижа свої кращі дипломатичні кадри, відбувається не дуже активно. Тут позначаються традиційно добрі відносини Франції з Росією, бо у відносинах з Україною Париж зважав на позицію Москви.
Після проголошення Україною незалежності Франція визнала її 27 грудня 1991 p., а вже 24 січня наступного року були встановлені дипломатичні відносини. У червні 1992 p., під час візиту Президента України Л. Кравчука до Франції, було підписано Договір про взаєморозуміння і співпрацю, який і дотепер є підґрунтям двосторонніх відносин.
Але рух, спрямований на подальший розвиток взаємовідносин на основі підписаного договору, загальмувався. Не остання роль належала тому, що російська дипломатія пропагувала тезу про "тимчасовість" української незалежності. Невідповідно трактувалися Біловезькі угоди. Це призвело до того, що французький загал, зокрема в засобах масової інформації, почав сприймати СНД як нову назву СРСР. До посольства України надходили листи із адресою: "Посольству СНД. Україна". У газетах з'явилася рубрика "СНД", де вміщувалися повідомлення про ту чи іншу республіку колишнього СРСР.
Матеріалів про Україну публікувалося в пресі мало та й, здебільшого, вони не були прихильними до її незалежності. Розробка договірно-правової основи просувалася повільно: вдалося підписати тільки абсолютно необхідні двосторонні угоди (про ядерну безпеку, транспортні перевезення, морське риболовство та ін.). Вичікувальна позиція, зайнята керівництвом Франції стосовно розбудови відносин з Україною, пояснювалася то наявністю на нашій території ядерної зброї, то загрозою ЧАЕС. Результатом такого підходу було те, що договір, підписаний у червні 1992 p., був ратифікований Національними зборами Франції лише 14 лютого 1996 р.
Однак поступово процес розбудови відносин між країнами став набирати обертів, і нині можна констатувати: вони цілком прийнятні, створено необхідну основу для їх розширення та поглиблення, хоча, на жаль, вони не відповідають потенціалу обох країн. На наше переконання, вони могли б виконувати вагомішу роль у розв'язанні завдань міжнародної безпеки і європейського та євроатлантичного співробітництва.
Україна знайшла розуміння і підтримку Парижа під час вирішення низки важливих проблем. Зокрема, завдяки йому питання про ЧАЕС увійшло в порядок денний засідань "великої сімки"; Франція під час приєднання України до ДНЯЗ у формі декларації підтвердила її гарантії безпеки, підтримала укладення Хартії Україна - НАТО про особливе партнерство, вчасно ратифікувала Угоду Україна - ЄС, сприяла позитивному розв'язанню питання про участь українського контингенту в миротворчих операціях у колишній Югославії, прийняттю України до Ради Європи.
Стали частішими і вагомішими контакти двох сторін на різних рівнях. Президент Л. Кучма декілька разів мав зустрічі з президентом Французької республіки Ж. Шираком, під час яких відбувся корисний обмін думками.
У січні 1997 р. Л. Кучма здійснив офіційний візит у Францію, в межах якого відбулися переговори з Ж. Шираком, міністром закордонних справ Е. де Шареттом, міністром-делегатом зовнішніх економічних зв'язків І. Галланом, головою Національних зборів Ф. Сенном, представниками ділових кіл. Ці зустрічі та переговори засвідчили значний прогрес у поглядах французького керівництва на роль України у Східній Європі, її геополітичне становище і, що найголовніше, на її роль як чинника стабільності на європейському континенті. Сторони погодилися створити змішану українсько-французьку міжурядову комісію з економічного співробітництва, перша сесія якої відбулася в березні 1998 р. Діяльність цієї комісії дає поштовх інвестиційним проектам і торговельно-економічному співробітництву України з Францією -четвертою країною світу за економічним потенціалом.
Поглиблення контактів на найвищому рівні засвідчують результати зустрічей Президента України Л. Кучми з президентом Франції Ж. Шираком, що відбувалися в межах Мадридського саміту НАТО (липень 1997 р.) та під час саміту Ради Європи у Страсбурзі (жовтень 1997 p.). Упродовж останніх декількох років відбулася низка взаємних візитів на міністерському рівні. Стали звичайними консультації між міністерствами закордонних справ.
Перший державний візит Президента Франції Ж. Ширака в Україну відбувся 2-4 вересня 1998 р. Тоді було підписано міжурядові угоди про співпрацю в галузі мирного використання ядерної енергії та енергетики, співробітництво правоохоронних органів та міжвідомчу Угоду про співпрацю з питань ядерної безпеки. Підписано також Угоду про співробітництво між Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка і французьким університетом м. Нансі. Загалом візит став певним підсумком поступального розвитку українсько-французьких відносин за останні роки, засвідчив активізацію двостороннього політичного діалогу, виявив прагнення французької сторони всебічно поглиблювати відносини з Україною, надолужити певне відставання в їх розвитку.
В межах участі у дев'ятому засіданні Ради Міністрів ОБСЄ міністр закордонних справ України А. Зленко мав зустріч із главою французького зовнішньополітичного відомства Ю. Ведріном. Міністри обговорили стан та перспективи розвитку двосторонніх відносин, наголосивши на необхідності активізації політичного діалогу, особливо на вищому рівні.
Керівник зовнішньополітичного відомства Франції підтримав пропозицію стосовно проведення найближчим часом чергового засідання змішаної українсько-французької міжурядової Комісії з питань торговельно-економічного співробітництва.
Обговорюючи питання розширення ЄС і НАТО, А. Зленко та Ю. Ведрін зазначили, що в межах цього процесу відкриваються нові можливості для зміцнення відносин України зі згаданими організаціями.
Міністри обмінялися думками про зміцнення оборонних і без-пекових можливостей Європейського союзу та залучення інших країн, зокрема України, до цього процесу.
А. Зленко наголосив на важливості розвитку українсько-французьких відносин у контексті пріоритетності інтеграції України до євроатлантичних структур.
Активно розгортається співробітництво у військовій і військово-технічній галузях. Відбувся обмін візитами на рівні міністрів, часто французькі військовики високих рангів відвідують Україну, а українські - Францію. Українські офіцери навчаються у французьких військових коледжах. Велике значення для розвитку співпраці має те, що українські миротворці перебували у Боснії в так званій зоні відповідальності Франції.
За останні роки зусиллями обох країн створено певну договірну основу, яка дає змогу й далі розгортати співпрацю. Окрім згаданого Договору про взаєморозуміння і співробітництво 1992 p., діють майже 60 міжурядових та міжвідомчих угод, що забезпечують адекватне розв'язання проблем, які виникають у повсякденній практиці двостороннього співробітництва і забезпечують його стабільність і взаємовигідність.
Двосторонні економічні зв'язки двох країн, на жаль, ще обмежені. Товарообіг перебуває близько позначки 500 млн доларів США, водночас сальдо для України негативне, обсяг французьких інвестицій на 1 січня 2001 р. становив 40,9 млн доларів США. Це зумовлено тим, що французька економіка перебуває не в найкращому стані і "зайвих" капіталів просто немає.
Зазначимо, що умови в Україні стосовно іноземного інвестування несприятливі. Це відштовхує потенційних французьких інвесторів. У цьому напрямі діє й надто завищена форма страхування, запроваджена КОФАС (Французька страхова компанія для зовнішньої торгівлі) щодо України, яка належить до групи країн з найбільшим ризиком.
Уряд Франції відкрив кредитну лінію для України на суму 500 млн франків і виділив низку Грантів для використання в галузі ядерної безпеки та розвитку сільського господарства.
Україна постачає Франції чорні метали, продукцію хімічної промисловості, текстиль, енергоносії, а Франція - продукцію сільського господарства та хімічної промисловості, технічне обладнання, товари широкого вжитку. Але все ж таки рівень торговельної співпраці не відповідає можливостям обох країн.
Франція - країна особлива. Якщо Україна заручиться її підтримкою, то матиме сприяння Європи. Необхідно створити таку систему підходів, за яких Україна могла би привернути до себе Францію, усунувши перешкоду на шляху прийняття колективних рішень в європейських структурах стосовно українських проблем. Для цього необхідна продумана політика і комплексний підхід у багатьох напрямах: економічному, політичному, культурному та міжнародні контакти на двосторонньому рівні.
Україна - Італія
Італія визнала незалежність України 28 грудня 1991 р. і вже у березні 1992 р. було відкрито її посольство в Києві. На всіх міжнародних нарадах вона постійно висловлюється за незалежність і територіальну цілісність України.
На шляху активізації відносин між країнами важливим був візит Президента України Л. Кучми і членів офіційної делегації До Італії, що відбувся на початку травня 1995 р. Був підписаний міждержавний Договір про дружбу і співробітництво. Він започаткував якісно новий етап у розбудові двосторонніх відносин. Відбулося підписання угод про взаємний захист інвестицій та про повітряне сполучення між обома країнами. Україна й Італійська Республіка діятимуть у напрямі розвитку співпраці в галузі економіки, промисловості, сільського господарства, науки, техніки та екології у взаємних інтересах. Вони домовилися про заснування Українсько-Італійської Ради економічного, промислового і фінансового співробітництва. Обидві сторони надають пріоритетного значення співпраці в галузі енергетики, транспорту, телекомунікацій. Вони надаватимуть допомогу одна одній у вирішенні технічних аспектів промислової діяльності в цих галузях, приділятимуть увагу таким напрямам, як економія енергоресурсів, модернізація інфраструктур. Під час бесід із керівниками Італії, в ході зустрічей у Римі, Мілані, Венеції з впливовими політиками і підприємцями Президент України пропонував конкретні напрями взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва. Як морські держави, Україна та Італія можуть налагодити контакти і в суднобудуванні, адже в Україні існує потужна база для спорудження першокласних суден.
Показовим у двосторонніх стосунках став той факт, що новий італійський Президент Оскар Луїджі Скальфаро ознайомлення з пострадянським простором через офіційні візити розпочав у 1995 р. з Києва, а не з Москви. "Великі країни мусять взяти на себе конкретно сформульовані зобов'язання, аби гарантувати безпеку України", - заявив він після зустрічі в Києві з Л. Кучмою за закритими дверима. Слова ці, звісно, стосувалися демаршу Державної думи Росії щодо припинення розподілу Чорноморського флоту та заяв російських політиків із питань територіальної приналежності Севастополя. Аналізуючи зобов'язання великих держав, Президент Італії мав на увазі "велику сімку".
Офіційний візит в Україну голови Ради міністрів Італійської Республіки Р. Проді відбувся 25-26 лютого 1997 р. Сторони підтвердили наміри країн активізувати співпрацю на міжнародній арені, зокрема, в межах такої організації, як Центральноєвропейська ініціатива.
Особлива увага в ході візиту була приділена визначенню шляхів поглиблення відносин в економічній сфері. Італійська сторона запропонувала розпочати співробітництво на рівні малих і середніх підприємств. Наголошувалось на тому, що одним із пріоритетних напрямів становить будівництво транспортного коридору Трієст - Будапешт - Київ. Під час перебування голови уряду Італії у Києві була підписана міжурядова Конвенція про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу.
Важливе значення для розбудови стосунків мав робочий візит прем'єр-міністра України В. Пустовойтенка, який відбувся 15-16 грудня 1998 р. У ході бесіди з італійським керівництвом, а також представниками ділових кіл детально обговорювали найважливіші теми двосторонніх політичних і економічних відносин, актуальні міжнародні питання. Було зазначено, що початок діяльності Спільної Ради з питань економічного, промислового та фінансового співробітництва, перше засідання якої відбулось 9 грудня у Римі, став одним із найважливіших кроків до подальшої розбудови співпраці в економічній галузі.
Міністерства внутрішніх справ країн співпрацюють у боротьбі зі злочинністю, наркобізнесом. Підтримують зв'язки міністерства транспорту в пасажирських і транспортних перевезеннях. Італія відкрила для України кредитні лінії. Зростає обсяг товарообігу, який досягнув 663, 4 млн доларів США (при цьому Україна має позитивне сальдо).
Негативним явищем у співробітництві є переважання сировинної продукції в експорті до Італії, а в імпорті - промислової продукції. Італія закуповує чавун, шкіру, мінеральні добрива, а Україна - обладнання і пластмаси. Серед країн Західної Європи Італія - другий торговельний партнер України після Німеччини.
Київ 17 грудня 2001 р. відвідав міністр закордонних справ Італії Ренато Руджеро. Він провів переговори з українським колегою Анатолієм Зленком. Традиційно для протоколу подібних візитів, керівники зовнішньополітичних відомств України й Італії обговорили перспективи співпраці двох держав у межах Центральноєв ропейської ініціативи та ОБСЄ. Ренато Руджеро як представник держави - члена Європейського Союзу - наголосив, що Італія підтримуватиме Україну на її шляху до європейської спільноти і сподівається на поліпшення стосунків між Україною та ЄС.
Двосторонні стосунки між Києвом і Римом обидва міністри оцінюють позитивно: товарообіг між Україною й Італією перевищив 10 млн доларів США, на українській території зареєстровано 252 підприємства з прямими італійськими інвестиціями. Італія інвестувала в Україну 79 млн доларів США. Це, на думку Р.Руджеро, засвідчує позитивну тенденцію у ділових зв'язках між двома державами.
Інший аспект переговорів стосувався надзвичайно болючої для Києва проблеми - проблеми так званої соціальної еміграції та участі українських громадян у кримінальному бізнесі на Аппені-нах. Напередодні візиту італійського урядовця посол Італії в Україні Іоланта Брунетті-Герц зазначила, що більшість пересічних італійців асоціює Україну з футболістом Андрієм Шевченком і тисячами "чорноробочих", "дівчат за викликом" і нянь. На думку офіційного Риму, український уряд повинен приділити максимум зусиль, щоб подолати бідність у державі і дати людям змогу заробляти гроші у власній країні.
Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Італії Сільвіо Берлусконі 8 березня 2002 р. привітав керівника зовнішньополітичного відомства України Анатолія Зленка з 10-річчям встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. На думку Берлусконі, українсько-італійські взаємини є "чудовими" і "можуть поглиблюватись і надалі". Водночас італійські урядовці нагадують про ті проблеми, що існують між державами. Зокрема, надзвичайний і повноважний посол Італії в Україні Іоланда Брунетті-Герц називає проблему трудової міграції з України до Італії однією з найсуттєвіших, які спричиняють непорозуміння між Києвом і Римом. Власне, це змусило останній переглянути діючий закон про міграцію: "Уряд Італії обговорює зміни до закону про міграцію. З одного боку, це полегшить життя тих, хто легально працює на Аппенінах, а з іншого - перекриє шлях в Італію нелегалам і криміналітету. Адже не секрет, що на чорному ринку праці в Італії діють злочинці з держав СНД - торговці людьми, позбавленими будь-яких прав".
Існує ще одне питання, яке намагаються узгодити Київ і Рим, - це полегшення процедури усиновлення італійськими громадянами українських дітей. В Італії усиновлено понад 2 тис. дітей з України, а процедура досі залишається складною, забюрократизованою і відбирає в італійців чимало коштів, нервів і часу. Уряди двох держав працюють над полегшенням процедури усиновлення дітей, передусім - з фізичними і розумовими вадами. Більшість усиновлених дітей - це сироти і ті, кого у світі називають "чорнобильськими дітьми". В Італії вони знаходять другу вітчизну і батьків, але їх італійські батьки з часом розкажуть їм, звідки вони походять. "І це - теж фактор, який зближує дві наші країни," - наголошує Іоланда Брунетті-Герц.
Українсько-італійські стосунки, розвиваючись від встановлення дипломатичних відносин до тісного двостороннього співробітництва, набувають ознак стабільного партнерства.
Серед країн ЄС Німеччина й Італія займають провідне місце в зовнішньоторговельному обороті України. Усталена структура експорту та імпорту означає, що у найближчому майбутньому ці дві країни залишаться основними торговельними партнерами України в Європі і слугуватимуть барометром чи орієнтиром і для інших країн регіону стосовно можливості плідної співпраці, налагодження взаємовигідних зв'язків з Україною.
Отже, продуманий курс у відносинах між Україною й основними західноєвропейськими країнами може стати взаємовигідним співробітництвом, що й характерно для останнього часу, хоча, звичайно, спостерігається певна упередженість у ставленні Європи.
Європейський вимір міжнародних відносин не обмежується групою країн. Практично з кожною західноєвропейською державою в України відносини мають значну перспективу розвитку.