Україна у міжнародних відносинах XX століття






Україна у міжнародних відносинах XX століття:РОЗДІЛ XI. ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Після проголошення незалежності Україна чітко і недвозначно обрала курс на інтеграцію в Європу. Вона активно працює в ОБСЄ, Раді Європи, Раді Євроатлантичного партнерства та Комісії "Україна - НАТО". Важливим стратегічним партнером України є також Сполучені Штати Америки. Водночас Україна залишається у складі СНД, бере участь у роботі багатьох (але не всіх) її органів та інституцій, прагне розширення співпраці з членами Співдружності як в межах останньої, так і на двосторонній основі. На цьому "східному" напрямі основним стратегічним партнером України є Російська Федерація, що пов'язано, насамперед, з високим рівнем економічної взаємозалежності обох країн.
Така різноманітність напрямів зовнішньополітичної активності України не завжди сприймається з розумінням окремими засобами масової інформації та деякими політичними силами. Вони іронічно називають її "багатовекторністю", трактуючи останню як невизначеність і невиразність. По суті, йдеться про необхідність відмови України від політичної та економічної активності у всіх напрямах, крім "західного".
Насправді, закиди про невизначеність і невиразність зовнішньополітичного курсу України є, принаймні, перебільшенням. У прийнятому Верховною Радою ще в 1993 р. основному документі "Основні напрями зовнішньої політики України" наголошується, що "перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах". Цей стратегічний курс на інтеграцію в Європейський союз та інші структури неодноразово підтверджував у виступах Президент України Л. Кучма й інші чільні представники нашої держави. Він продиктований національними інтересами України, якими також визначаються напрями його реалізації.
Надзвичайно важливими в цьому плані, а також з огляду на перспективи реалізації національних економічних та соціальних програм є відносини зі Сполученими Штатами Америки. Відносини з цією найпотужнішою і найвпливовішою державою сучасного світу мають виняткове значення для будь-якої країни. Однак з часу появи на світовій арені незалежної України її відносини з США розвивалися нерівномірно, періоди активізації співпраці в різних галузях змінювалися його гальмуванням і навпаки. До того ж, інтенсифікація політичного співробітництва, як правило, не супроводжувалась аналогічними процесами у сфері економічних взаємин. Частка США в українському експорті ніколи не перевищувала 3,5%. Приблизно на такому ж рівні перебуває й український імпорт з Америки, що не відповідає можливостям торговельно-економічної співпраці обох країн. Вкрай недостатнім є і обсяг американських інвестицій в економіку України, який можна вважати показником рівня привабливості останньої для американського капіталу.
Як постійно зазначають представники державної адміністрації та бізнесових кіл США, розширення взаємовигідної співпраці залежить насамперед від успіхів економічних реформ в Україні та розвитку процесу демократизації. Важливе значення мають також зовнішньополітичні пріоритети та досягнення України, передусім у відносинах з Європейським союзом, Росією, участі в боротьбі з міжнародним тероризмом тощо. Сполучені Штати зацікавлені у розвитку України як сильної демократичної держави, надійного партнера у розв'язанні актуальних проблем сучасних міжнародних відносин.
Україна і США продовжують співпрацювати в багатьох сферах, що має виняткове значення для України, враховуючи роль Сполучених Штатів у світових економічних та політичних процесах, зокрема при розв'язанні таких питань, як членство в СОТ або НАТО, а також при прийнятті рішень стосовно надання кредитів світовими фінансовими структурами. Від рівня відносин із США певною мірою залежать і темпи просування до Євросоюзу. Отже, розвиток взаємовигідного співробітництва з Сполученими Штатами Америки є важливою складовою досягнення стратегічних цілей України на "західному" напрямі її зовнішньої політики.
Проте європейський вибір України не означає зосередження всіх зусиль лише у співпраці з країнами Заходу. Це важливо, але недостатньо. Ключовою проблемою наближення до членства в ЄС є високий рівень готовності економіки до його вимог, її конкурентноздатності на світовому ринку. І для досягнення цього рівня треба не обмежуватись завданнями входження в європейський економічний простір, а якомога ширше виходити на ринки інших регіонів світу, розвивати взаємовигідне співробітництво з країнами, найбільше зацікавленими в українських товарах і технологіях. Це, насамперед, країни Азії, Африки, Латинської Америки. Така співпраця буде найкраще "працювати" на досягнення стратегічної мети.
Одним з найважливіших партнерів України в азійському регіоні є Китай. Багатство територіальних, природних і людських ресурсів цієї країни загальновідоме і не потребує пояснень. За обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) Китай посідає сьоме місце в світі. Україна має з ним дуже тісні політичні й економічні контакти. За останні десять років між двома країнами було укладено понад 90 міждержавних, міжурядових, міжвідомчих та міжрегіональних угод і договорів. Україна посідає третє місце у зовнішньоторговельних зв'язках Китаю з країнами СНД (після Росії та Казахстану). Водночас Китай належить до п'ятірки основних торговельних партнерів України. Надзвичайно потужний економічний розвиток Китаю - понад 8% зростання ВВП щорічно - створює додаткові можливості для співпраці з ним.
Зазначимо, що активні двосторонні зв'язки між Україною та Китаєм початку та середини 90-х років XX ст. не дали потенційно очікуваних результатів у галузі економічної співпраці, не перейшли у повному обсязі у площину практичних бізнесових відносин і, можливо, як наслідок, почали скорочуватись. Проте є підстави сподіватись, що початок XXI ст. буде періодом піднесення економічної співпраці між двома країнами. Одне зі свідчень цього - помітне пожвавлення міждержавних контактів на високому рівні. У липні 2001 р. на запрошення Президента України відбувся державний візит Голови КНР Цзянь Цземіня в Україну. Його результатом стало підписання Спільної декларації України та КНР про дружбу і всебічне співробітництво у XXI ст. Наприкінці січня 2002 р. з офіційним візитом КНР відвідав міністр закордонних справ України А. Зленко, який провів кілька зустрічей з високими китайськими посадовцями. У лютому 2002 р. проблеми двостороннього економічного співробітництва розглядалися в ході політичних консул^. _> Міністерстві закордонних справ України за участю заступника міністра закордонних справ КНР Лі Чжаосіна.
Перед українськими урядовцями та представниками бізнесових кіл постало декілька найважливіших завдань у галузі розвитку українсько-китайської економічної співпраці. По-перше, йдеться про збільшення товарообігу між двома країнами, який має максимально відповідати їх економічному потенціалу. В цьому напрямі позитивні зрушення відбулися вже в 2001 p., також 2002 p., коли лише за дев'ять місяців двосторонній товарообіг перевищив 1 млрд доларів (показник за весь 2001 р. - 857 млн). Також необхідно значно активніше виводити на китайський ринок українські високі технології. На сучасному етапі більшість українського експорту в КНР становить продукція металургії та хімічної промисловості. При цьому Китай не приховує зацікавлення українськими ракетними технологіями, технологіями машинобудування, суднобудування, електрозварювання тощо.
Значні перспективи перед Україною відкриває курс Китаю на освоєння своїх західних регіонів. Один з напрямів цього курсу передбачає розвиток сільського господарства, підвищення якості продукції та механізації сільськогосподарського процесу. В цьому контексті з'являються можливості виходу на китайський ринок для українських виробників сільськогосподарської техніки, адже позитивний досвід співпраці вже є. В 2000 р. у Китаї успішно пройшли випробування комбайна "Херсонець-2000", який було сконструйовано з урахуванням китайської специфіки маленьких полів кукурудзи. Перспективність співпраці засвідчує створення спільного підприємства у місті Гаочен.
Ще один потенційний напрям двосторонніх економічних відносин підтверджує недосконалість енергетичної інфраструктури західного Китаю, що створює попит на газові, парові, теплові турбіни, труби, обладнання для нафтогазової промисловості. І цей попит цілком може бути задоволений за допомогою українських підприємств у Миколаєві, Харкові, Охтирці, Фрунзе. Китай має надзвичайно потужний гідроенергетичний потенціал, а у найближчій перспективі планується масштабний розвиток гідротехнічних об'єктів. Це дає змогу Україні пропонувати багатий досвід у сфері будівництва гідроенергетичних споруд, не кажучи вже про можливість постачання окремих видів енергетичного устаткування.
За прогнозами китайської сторони у найближчі роки зростатиме попит на металопрокат і металовироби для залізничного будівництва та машинобудування, що створює потенційні перспективи для експорту українських електричних машин для прокатних станів, трубопрокатного обладнання або обладнання для захисту навколишнього середовища у металургійному виробництві.
Потужний імпульс розвиткові політичного й економічного співробітництва між двома країнами дав державний візит у Китай Президента України Л. Кучми та його зустрічі з Головою КНР Цзян Цземіном. Два президенти підписали Спільну декларацію, в якій зафіксовано спільність позицій обох держав стосовно низки актуальних проблем сучасних міжнародних відносин і висловлено підтримку одна одною у важливих для кожної країни питаннях їх внутрішньої та зовнішньої політики. Голова КНР запевнив, що які б зміни не відбувалися на міжнародній арені, Китай завжди буде вважати Україну надійним партнером і другом у Центральній Європі. Важливе значення має також висловлена обіцянка всіляко підтримувати Україну на її шляху до Світової організації торгівлі.
Під час візиту було підписано міжурядову Угоду про співробітництво у сфері інтелектуальної власності та Протокол про співробітництво в галузі авіаційної техніки. Останній дає змогу Україні взяти участь в широкомасштабному проекті модернізації великого парку китайських літаків, прототипами яких є АН-12 і АН-2.
Особливу увагу під час переговорів було приділено співпраці в науково-технічній сфері, насамперед у галузі високих технологій. Про досягнення і серйозність намірів обох країн засвідчує урочисте відкриття першого Українсько-китайського високоте-хнологічного науково-технічного парку в Цзинанській зоні розвитку високотехнологічної промисловості. Тут розташовуються і продовжують створюватись українські виробничі підприємства і потужності. Підготовлено перелік науково-технічних проектів, більшість з яких грунтуються на українських розробках у галузях нових матеріалів, авіабудуванні, верстатобудівної та інструментальної промисловості, точного приладобудування, лазерної техніки та технологій, нових джерел енергії, медичної техніки, захисту довкілля, селекції нових видів рослин тощо. Роботу над деякими проектами вже розпочали українські спеціалісти в Цзинані, а ще майже 50 проектів перебуває на стадії розгляду.
Помітний поступ на сучасному етапі відбувається у співпраці в галузі космонавтики, а також у проведенні низки перспективних наукових розробок, які разом з китайськими партнерами здійснюють Інститут ядерних досліджень, Інститут електродинаміки й Інститут електрозварювання ім. Є. Патона НАН України.
Серйозне зацікавлення китайської сторони у розвитку широкомасштабного співробітництва з Україною, грандіозність вже наявних і розробка нових проектів економічного та науково-технічного партнерства є важливим для України шансом, який вона просто не має права не використати у реалізації національних політичних, економічних і соціальних програм і зміцнення позицій у сучасному світі.
До держав, відносини з якими мають для України стратегічне значення, безумовно, належить ще один азійський гігант -Індія. В часи існування СРСР, який упродовж багатьох десятиліть був для Індії одним з найважливіших і надійних політичних і торговельно-економічних партнерів, внесок України у зміцнення цього партнерства був дуже помітний. Українські підприємства брали активну участь у створенні металургійної промисловості Індії, електроенергетики, проведенні геологорозвідувальних робіт, постачанні важливої продукції машино- і приладобудування тощо.
Після проголошення незалежності України видавалося, що важлива для неї тісна співпраця з Індією буде продовжуватись, так би мовити, майже "автоматично". Саме до Індії був здійснений 1992 р. перший офіційний візит першого Президента України Л. Кравчука, під час якого було підписано низку двосторонніх договорів та угод. Однак поступово відносини між Україною й Індією втратили позитивну динаміку і перейшли у фазу тривалого "застою".
Такий стан справ став наслідком певних змін у системах зовнішньополітичних пріоритетів обох держав в умовах геополіти-чних трансформацій кінця XX ст. Індія дбала насамперед про зміцнення її національної безпеки з огляду на непрості відносини з сусідніми державами (Пакистаном і Китаєм), виведення на новий рівень співпраці з найвпливовішими державами світу і входження до "клубу" провідних світових держав та отримання статусу постійного члена Ради Безпеки ООН. Україна зосередила зусилля на зміцненні національного суверенітету, налагодженні рівноправних і взаємовигідних відносин із провідними державами Заходу і СНД, створенні умов для просування в європейські та євроатлантичні структури. Наслідком стало недостатнє врахування кожною з двох держав національних інтересів другої, що гальмувало розбудову їх двосторонніх відносин. Характерний приклад - відомий "танковий контракт" України з Пакистаном і реакція на нього Індії.
Такий розвиток подій не відповідав інтересам обох країн і спонукав до пошуку шляхів відновлення взаємовигідної співпраці. З 2001 р. відносини двох держав починають виходити із стану "застою". За обопільною згодою 2002 р. став роком відновлення українсько-індійського партнерства.
Переконливим свідченням цього став здійснений у жовтні 2002 р. офіційний візит в Індію Президента України Л. Кучми. В ході його сторони підписали кілька міждержавних угод про співпрацю в різних галузях і висловили прагнення сприяти його розширенню. Зокрема, індійські партнери виявили зацікавлення у розвитку співпраці в галузі виробництва продукції важкого, енергетичного і транспортного машинобудування, чорної металургії. Особливо перспективна участь України в реалізації масштабної індійської програми нарощування енергетичних потужностей, яка передбачає реконструкцію багатьох діючих і будівництво нових електростанцій. Україна вже бере участь у будівництві великого гідроенергетичного комплексу "Тері", поставивши для нього гідротурбіни й інше устаткування, а також у спорудженні теплоелектростанцій в Корбі, Бакрі, Нейвелі, Обрі, заводу важкого енергетичного обладнання в Хардварі. Помітним буде і внесок українських партнерів у розвиток атомної енергетики Індії. Зокрема, під час згаданого візиту Президента України було підписано договір про постачання акціонерним товариством "Тур-боатом" (м. Харків) чотирьох енергоблоків для атомних електростанцій "Кайга" і "Раджа стан".
Вигідною є також пропозиція України про участь у реалізації індійськихпрограм модернізації підприємств металургії, реконструкції газопроводів, автодорожніх шляхів та інфраструктури. Під час переговорів у Індії сторони домовились про розвиток співпраці в галузі науки і технологій, космічних досліджень, освіти. Зазначена також перспективність військово-технічного співробітництва, зокрема у спільному українсько-російсько-індійському проекті військово-транспортного літака нового покоління АН-70. Загалом, враховуючи грандіозні масштаби та динамізм розвитку економіки Індії, зростання її політичного впливу в сучасному світі, завдання широкого і всебічного розвитку українсько-індійського співробітництва, безумовно, набуває пріоритетного значення.
Надзвичайно перспективним для України є економічне співробітництво з країнами Південно-Східної Азії. Вони володіють величезним економічним потенціалом, природними ресурсами та порівняно високими темпами розвитку. Здебільшого економіка цих країн має вузький спектр економічного розвитку, обмежуючись розробкою і продажем природних копалин або розвитком сільського господарства (окрім Сінгапуру та Малайзії). Найбільші обсяги торгівлі Україна має з Індонезією та В'єтнамом. Про те навіть у контактах із цими країнами в України переважає експорт сировини, напівфабрикатів та металургійної продукції.
Експорт високих технологій майже відсутній. На думку фахівців,рівень торговельних контактів України з цими країнами дуже далекий від потенційно можливого і навіть тяжіє до зменшення.
Особливо дивним це виглядає у випадку В'єтнаму, з яким Україна мала традиційно тісні відносини ще за радянських часів. Проте український експорт міг би задовольнити потреби В'єтнаму в устаткуванні для видобування нафти, гідроелектростанцій, у будівництві енергооб'єктів, вантажівок, суден, у будівельних матеріалах, мінеральних добривах тощо.
З деякими країнами південно-східного азійського регіону Україна взагалі не має економічних контактів, наприклад із М'янмою. Однак є підстави вважати, що українська металопродукція, нафтодобувна і гірничодобувна техніка, енергетичне обладнання могли б знайти у цій країні достатньо місткий ринок збуту.
В країнах Індокитаю в українських товаровиробників існують певні об'єктивні труднощі, пов'язані із традиційною насиченістю цього ринку товарами Франції, Японії, Південної Кореї. Проте вже існують приклади вдалої економічної діяльності в цьому регіоні країн Східної Європи (Польща, Болгарія).
Порівняно слабкі позиції України на ринках Південно-Східної Азії передусім пов'язані з недостатньою дипломатичною активністю України в цьому регіоні. Основою цього часто є недостатність інформації про його ринки, що потребує негайного впровадження державних програм із підготовки фахівців-сходознавців.
Надзвичайно важливою для України і водночас дуже специфічною є співпраця з країнами Близького та Середнього Сходу.
Стратегічну важливість цього регіону для України визначають два фактори. По-перше, він найпотужніший у світі видобувай нафти, що автоматично повинно привертати до нього увагу України. І хоча пошук у цьому регіоні альтернативного джерела енергоносіїв не є питанням сьогодення, потрібно очікувати неминучого налагодження "нафтових" відносин у майбутньому. Приклад ефективності української дипломатії в сфері пошуку джерел енергоносіїв - тристороння співпраця з Іраном і Туркменістаном, наслідком чого є постачання туркменського газу в Україну в обмін на українські поставки продукції в Іран, який здійснює оплату газових поставок. У цьому контексті Іран без перебільшень можна вважати одним із найперспективніших економічних партнерів України у регіоні. Це засвідчує і цілком очевидне прагнення цієї ізольованої від зовнішнього світу держави вийти на ринки європейських країн. Можливі галузі співпраці - енергетика, нафтогазова та нафтохімічна промисловість, машинобудування, транспорт, сільське господарство.
Ще одним фактором стратегічної важливості близько- та середньо-східного регіону для України є експорт озброєнь і військової техніки (ОВТ). Експорт ОВТ традиційно займає чільне місце в зовнішньоторговельній діяльності України, даючи прибуток щороку близько 600 млн доларів. Причому приблизно половину цього експорту становить абсолютно нова продукція українського виробництва, переважно - авіаційна техніка, бронетехніка, зенітно-ракетні комплекси, боєприпаси. Частка продажу ОВТ у країнах Близького і Середнього Сходу в загальному експорті зброї та технологій України становить до 40%. Тому необхідність розвитку контактів із країнами цього регіону дуже важлива для України. Доказом цього став візит Президента України Л. Кучми в квітні-травні 2002 р. у Сирію, Йорданію та Ліван.
Експорт ОВТ у країни Близького та Середнього Сходу істотно гальмує позиція США: вона класифікує їх як такі, що належать до "вісі зла" або до неї наближаються. Саме це, а також не дуже висока платоспроможність країн цього регіону пояснює те, що Україна майже не постачає туди нової зброї, а обмежується ремонтом вже наявної. Фактично єдиною за останні три роки значною поставкою нової зброї був контракт 1999 р. Харківського заводу ім. Малишева із Йорданією на постачання 50 бронетранспортерів БТР-94. Водночас боротьба за поставку в Йорданію унікальної за характеристиками ракети "Квітник" не увінчалася успіхом. Отже, військово-технічне співробітництво України із країнами Близького та Середнього Сходу зводиться до модернізації та ремонту старої техніки: БМП-2, БТР-94, ЗРК "Оса", ЗРК "Стріла-10", АН-18, Т-55. У цьому контексті найперспекти-вніші зв'язки із Сирією, арсенал якої майже повністю складається зі зброї радянського виробництва.
Додаткові можливості для експорту ОВТ в азійський регіон упродовж останніх років створила співпраця із Пакистаном. Підтримка Ісламабадом зовнішньополітичного курсу США після подій 11 вересня 2001 р. дала йому змогу взяти відкритий курс на зміцнення його ВПК. У перспективі державні асигнування на оборону зростуть більше ніж на 10%. Україна має досвід співпраці з Пакистаном на ринку ОВТ. Ще у 1996 р. між двома країнами було укладено відомий великий контракт на суму 640 млн доларів на постачання українських танків Тг80УД. Хоча на певний час подальші активні економічні стосунки були пригальмовані, останні роки демонструють потенціал для їх подальшого розвитку. Найяскравіший приклад - участь української сторони у випуску першого "ісламського" танка "Аль Халід", для якого наші підприємства постачають моторно-трансмісійну частини та кондиціонери. Окрім цього, Україна братиме участь у створенні кількох ремонтних баз для танків Т- 80УД. Є підстави стверджувати, що пакистанську сторону можуть зацікавити й українські засоби протиповітряної оборони, а також поставки газових турбін, акустичних систем і радіолокаційних пристроїв для запланованого виробництва фрегатів.
Незважаючи на те, що впродовж останніх років спостерігалася тенденція до збільшення світових видатків на зброю, за прогнозами у майбутньому місткість ринку ОВТ буде значно зменшуватись, що негативно позначиться на основних експортерах зброї, до яких належить і Україна. Причиною цього є погіршення економічного становища основних країн імпортерів, розгортання ними власних військово-промислових комплексів, підписання міжнародних угод щодо скорочення наступальних видів озброєнь, ембарго проти деяких експортерів. Спостерігається також падіння світових цін на ОВТ: за останні 10 років у середньому на 23%. Все це неминуче призведе до зростання конкуренції на ринку озброєнь, зокрема і азійському, який становить приблизно половину світового. У зв'язку з цим Україні необхідно активізувати зовнішньо-політичну і економічну діяльність на Близькому і Середньому Сході та в Азії загалом, можливо, використовуючи нові форми роботи. Основою може бути прийнята у квітні 2002 р. урядова постанова про безкоштовну передачу застарілої військової техніки. Цей крок повинен допомогти закріпитись на ринках країн-імпортерів зброї.
Величезні перспективи для політичної, економічної, науково-технічної та культурної співпраці відкриваються перед Україною в державах Латинської Америки. Серед них особливий інтерес становить Бразилія, найпотужніша і найвпливовіша держава в регіоні, яка за обсягом валового внутрішнього продукту входить до десятки провідних країн світу. Українсько-бразильські відносини мають значну політико-правову основу, закладену під час численних взаємних візитів представницьких делегацій обох держав, зокрема під час переговорів на найвищому рівні між Президентами Л. Кучмою та Ф. Е. Кардозо. Ними укладені Договір про дружні відносини та співробітництво (1995), Угода про торговельно-економічне співробітництво та низка інших міждержавних і міжурядових угод. Інтенсивно розвиваються двосторонні контакти парламентарів обох країн, керівників центральних міністерств і відомств, а також прямі зв'язки між окремими бразильськими штатами і українськими областями. Лише за останніх два роки сторони обмінялися 64-ма делегаціями, що засвідчує посилення взаємовигідного діалогу в різних галузях. Сприяє цьому і наявність численної української діаспори в Бразилії: лише в штаті Парана мешкає 400 тис. етнічних українців, і 1996 р. Україна відкрила тут Генеральне консульство. Бразилія першою підтримала кандидатуру міністра закордонних справ України Г.Удовенка на посаду голови 52-ї сесії Генеральної асамблеї ООН; першою у Латинській Америці заявила про підтримку України на виборах до Ради Безпеки ООН на 2000-2001 pp.; проголосувала за українських представників до складу Комісії з міжнародного права, Комітету з прав людини; виступила за переведення України з групи "В" до групи "С" схеми розподілу видатків на фінансування операцій з підтримки миру ООН. У свою чергу Україна підтримала бразильських кандидатів до Міжнародного суду, а також кандидатуру представника Бразилії на посаду голови 29-ї Конференції ЮНЕСКО.
Плідно розвиваються й українсько-бразильські економічні взаємини. ВАТ "Запоріжтрансформатор" виграло (першим з українських підприємств) міжнародний тендер на території Бразилії на постачання електротехнічного обладнання на суму понад 15 млн доларів. Укладено контракт на поставку бразильській компанії "Гонейр" літаків Л-410, що пройшли повний ремонт на Харківському авіабудівельному об'єднанні. До співпраці з бразильськими партнерами активно долучаються українські підприємства енергетичного машинобудування та паливно-енергетичного комплексу, чорної металургії, залізорудної промисловості, літакобудування та ін. Загалом очевидною є тенденція до зростання торговельного обороту між Україною та Бразилією, проте загальний обсяг його (140 млн доларів у 2000 р.) залишається недостатнім і не відповідає інтересам та можливостям обох країн. Ретельне вивчення цих можливостей і розробка конкретних програм взаємовигідної співпраці є важливим завданням розвитку українсько-бразильських відносин. Надзвичайно перспективним напрямом є співпраця в космічній галузі. Основи її співробітництва були закладені ще у червні 1996 р. під час відвідин українськими представниками космодрому Алькантара. Актуальними для обох країн стали домовленості про співпрацю з питань будівництва бразильських космічних кораблів, участі українських експертів у науково-консультативній підтримці Бразильської космічної програми, запуску з Алькантара українських транспортних ракет "Циклон". Широку програму співробітництва в галузі космічних досліджень було намічено під час візиту в Україну президента Бразилії Ф.Е.Кордози в січні 2002 р.
Додаткові перспективи для українського товаровиробника створює активна розбудова Бразилією залізниць. Це дасть змогу для постачання транспортних засобів та рейок, що і було підтверджено урядовими делегаціями штатів Ріо-де-Жанейро та Парана в Україні.
Певні можливості для просування українського експорту на бразильський ринок створює розвиток судноплавства по Амазонці. Українська пропозиція - це самохідні баржі з автоматизованою системою вантажно-розвантажувальних робіт, сучасні рибальські засоби, пасажирські кораблі, навігаційна техніка, вузли. Перспективність Бразилії - "гіганта Південної Америки", торговельно-економічного партнера спонукає Україну до активізації дій на бразильському ринку. Значну зацікавленість у співпраці з Україною висловлюють і керівники провідних бразильських нафтогазових, електроенергетичних, приладобудівних та інших компаній.
Задовільно розвиваються відносини України з Аргентиною. Вона однією з перших визнала незалежність України - 5 грудня 1991 р. У подальшому неодноразово проводилися аргентино-українські зустрічі на найвищому рівні. Остання відбулася під час офіційного візиту Президента Аргентини К. Менема в Україну 28-30 червня 1998 p., під час якої було укладено Договір про дружні відносини і співробітництво між Аргентиною та Україною, а також Угоду про науково-технічне співробітництво. Українська пропозиція економіці Аргентини - модернізація залізничного транспорту, портового господарства, участь у будівництві мостів і каналів, створення вантажного автотранспорту, систем транспортних авіаперевезень, лісового пожежогасіння, розвиток гірничорудної промисловості.
Мають тенденцію до поступового відновлення українсько-кубинські відносини. Під час візиту на Кубу в червні 2000 р. Президента України Л.Кучми були накреслені такі напрями розвитку двосторонніх торговельних відносин: продаж літаків нових моделей, ремонт діючого авіапарку, продаж тракторних двигунів тощо.
Помітний інтерес до розвитку взаємовигідної співпраці з Україною виявляє Венесуела. За оцінками венесуельських бізнесових кіл, це перспективна та багатообіцяюча справа, адже Україна володіє передовими технологіями в галузі нафто- та газодобуван-ня, транспортування енергоносіїв, суднобудування тощо.
Наявність в Україні високих технологій і розвинутої бази окремих галузей машинобудування при відносній слабкості їх в окремих країнах Латинської Америки дає змогу, на думку українських фахівців, розраховувати на суттєве розширення експорту туди української машинотехнічної продукції. Наприклад, Еквадор поставляє в Україну банани, каву, какао, квіти. Натомість Україна має реальну можливість реалізовувати на еквадорському ринку продукцію енергетичного та сільського машинобудування. Перспективним напрямом співпраці з Болівією можуть стати гірничодобувна та гірничопереробна галузі. Аналогічна ситуація у торгівлі з іншими країнами Південної Америки, які мають труднощі з реалізацією їх традиційних експортних товарів - кави, бананів, цукру-сирцю, борошна тощо - і бажають диверсифікувати свої експортні поставки, висловлюючи водночас готовність імпортувати вантажівки-самоскиди, трактори, енергетичне та гірничодобувне устаткування, шляхобудівельну техніку, літаки, сільськогосподарські машини тощо. Існують і реальні можливості залучення українських спеціалістів до реалізації в цих країнах національних програм розвитку енергетики, транспортної інфраструктури, а також проектів розбудови рибного господарства та харчової промисловості.
Одним із найпривабливіших і потенційно наймісткіших ринків світу є Африка. Цей факт не може не братись до уваги при визначенні стратегічних і перспективних напрямів зовнішньої політики України. Фактом, однак, є те, що Україна майже втратила старі, ще "радянські" позиції на африканському ринку. Не існує й продуманої державної програми розвитку співпраці з африканськими країнами. Водночас нечисленні поки що контакти з офіційними представниками африканських країн засвідчують про серйозні можливості відновлення взаємовигідної економічної співпраці. Так, під час переговорів у червні 1999 р. у Нігерії Спеціального посланця Президента України О. Майданника з Президентом Нігерії О. Обасаджо сторона-господар висловила зацікавленість у поставках української металопродукції, літаків, сільськогосподарської та шляхобудівної техніки, модернізації цукрових заводів. У травні 2002 р. посол Південно-Африканської Республіки Д. ван Тондер висловив зацікавленість в українських морських патрульних літаках і середніх транспортних літаках, а також зазначив можливість використання українських ракетоносіїв у комерційних запусках та виведенні на орбіту супутників з космодрому Оверберг. Окрім цього, перспективи видобування у ПАР корисних копалин, дорогоцінних металів і каміння є настільки широкими, що цілком можуть викликати і попит на відповідні українські технологічні розробки. Серйозні пропозиції надійшли також від Лівії, яка пропонує "Нафтогазу України" взяти участь у розробці нових нафтових родовищ на півночі країни.
Непогані торговельні зв'язки налагоджуються з Арабською Республікою Єгипет. На переговорах у Каїрі українською делегацією, яку очолював віце-прем'єр-міністр Л. Козаченко у жовтні 2002 p., було досягнуто домовленості про поставку Україною в Єгипет щороку 3 млн т пшениці та 1 млн т кукурудзи. Укладено також контракти на постачання в АРЄ українського цукру, соняшникової олії. Такий успіх пов'язаний з тим, що Єгипет лише на 50% забезпечує себе продуктами харчування. Тому дуже важливим для українських виробників є завдання закріпитися на єгипетському ринку і розширити асортимент та обсяги поставок продовольчих товарів.
Зазначимо, отже, що нарощування обсягів експорту є необхідною умовою інтеграції України у світове господарство. Оскільки ж доступ нашої продукції на ринки розвинених країн обмежений, то набагато перспективнішим виглядає просування на ринки країн колишнього так званого третього світу, а також країн СНД. Саме тут для України є найбільше можливостей зайняти "свою нішу" в світовій господарській системі, яка буде найкраще працювати на зростання національної економіки і, відтак, на темпи реалізації курсу на європейську інтеграцію.