Бюджетний менеджмент - за редакцією В.М.ФЕДОСОВА:6.2. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету

Видаткова частина бюджету представляє собою, як уже відзначалось, зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об'єднанням і установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування. Головна задача виконання видаткової частини бюджету - забезпечення раціонального використання державних коштів на всіх ділянках бюджетного фінансування.
Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи встановлюється центральним органом державної виконавчої влади в сфері фінансової діяльності - Міністерством фінансів.
Фінансування з бюджету - це перерахування бюджетних коштів розпорядникам асигнувань через установи банківської системи на видатки, визначені фінансовими планами і кошторисами підприємств, організацій і установ і затверджені по бюджету.
Установи, підприємства і організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування - це планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету.
Фінансування з бюджету здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти по їх цільовому призначенню.
Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання даного бюджету. Установи банків здійснюють перерахування коштів з єдиного казначейського рахунку і рахунків місцевих бюджетів тільки на основі їх розпоряджень. В процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.
Керівники установ і організацій, які одержують в своє розпорядження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів.
Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступеня. По обсягу наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються: по державному бюджету на три ступені (головних, другого, третього ступенів), а по місцевим бюджетам - на два ступені (головних і третього ступенів).
Поділ розпорядників асигнувань на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.
Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету являються міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевим бюджетам - керівники управлінь (відділів) обласних, міських і районних Рад народних депутатів; а по міським (міст районного підпорядкування), сільським і селищним бюджетам - голови цих Рад.
До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації і установи.
Розпорядниками коштів третього ступеня являються керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеню розпорядників бюджетних коштів (призначень).
Наприклад, всі органи фінансової системи фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їх керівники являються розпорядниками асигнувань: Міністр фінансів України - головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь - розпорядниками коштів другого ступеня, а завідувачі районними і міськими, міст обласного підпорядкування, фінансовими відділами - розпорядниками коштів третього ступеня.
Розподіл розпорядників коштів по місцевим бюджетам на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очолює керівник відділу, який є головним розпорядником бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.
Головні розпорядники коштів мають значно більше прав, обов'язків і відповідальності порівняно з нижчестоящими розпорядниками бюджетних коштів. Вони (головні розпорядники) розглядають і затверджують кошториси підвідомчих установ, складають річні кошториси видатків в цілому по міністерству, відомству, управлінню (відділу), здійснюють у встановленому порядку перерозподіл бюджетних асигнувань із одних кошторисних підрозділів в інші. Вони мають право використовувати бюджетні кошти на утримання апарату тієї установи, яку вони очолюють, на централізовані заходи, а також розподіляти надані їм бюджетні кошти між нижчестоящими розпорядниками асигнувань. Одержані з бюджету кошти переводять в розпорядження підпорядкованим їм органам управлінь, організацій і установ, а в необхідних випадках відзивають і передають бюджетні асигнування від однієї установи іншій. Головні розпорядники коштів мають право збільшувати асигнування по кошторису одних установ при умові скорочення на ту ж суму і по тим же статтям кошторису іншим аналогічним установам. Здійснюють постійну перевірку законності і ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами, несуть повну відповідальність за виконання кошторису видатків згідно з бюджетними призначеннями не тільки відомства в цілому, але і всіх підвідомчих їм установ і організацій, а також контролюють стан обліку і звітності в цих установах.
Розпорядники асигнувань другого ступеня одержують бюджетні кошти від головних розпорядників бюджетних коштів як на видатки по утриманню апарата самого розпорядника коштів другого ступеня, так і для переказу коштів підвідомчим установам і на централізовані заходи. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних призначень перед головними розпорядниками коштів.
Розпорядники асигнувань третього ступеня одержують бюджетні кошти від вищестоящих розпорядників на утримання своєї установи. Вони мають свій кошторис, бюджетні рахунки в установах Державного казначейства, ведуть самостійно бухгалтерський облік виконання кошторису витрат, якщо їх облік не централізований, і складають встановлену звітність. Вони не користуються правом подальшого розасигнування бюджетних коштів. Розпорядники коштів другого і третього ступенів можуть одержувати фінансування з Державного бюджету не від головного розпорядника коштів, а безпосередньо з рахунку казначейства (відповідного територіального органу казначейства) на оплату рахунків за виконані роботи, одержані послуги від підприємств, установ, організацій та готівкою для виплати заробітної плати своїм працівникам.
У процесі фінансування з бюджету по рис. № фінансові органи зв'язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банків відкривається два бюджетних поточних рахунки: один на видатки установи. другий - для переказу підвідомчим установам (розпорядники коштів другого і третього ступенів) і на централізовані видатки.
У процесі фінансування з бюджету нема потреби у відкритті двох бюджетних поточних рахунків головним розпорядникам коштів і розпорядникам коштів другого ступеня. Кожному з трьох рівнів розпорядників коштів відкривається лише один бюджетний поточний рахунок - на видатки установи.
Фінансування з бюджету здійснюється через ті установи банківської системи, на які покладена функція касового виконання даного бюджету. Установи банківської системи складають і надають у відповідні фінансові органи звіти про касове виконання бюджету, де знаходять своє відображення проведені з його рахунків видатки.
Головні розпорядники коштів несуть відповідальність за економне та раціональне використання бюджетних коштів, проводять перерахування коштів нижчестоящим розпорядникам коштів. Вони складають і надають фінансовому органу звіт про використання бюджетних коштів.
Розпорядники коштів другого і третього ступенів також несуть відповідальність за цільове використання бюджетних коштів. Вони складають і надають звіти про використання бюджетних коштів головним розпорядникам коштів та відповідному фіноргану.
Успішне виконання бюджету по видатках визначається чітким додержанням своїх функцій всіма юридичними особами: фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.
Відомо 2 методи фінансування з бюджету:
- відкриття кредитів;
- перерахування коштів з поточного рахунку бюджету на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштів.
Різні методи надання бюджетних коштів обумовлені особливостями виконання бюджетів в різних ланках бюджетної системи.
Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий орган через спеціальні документи - видаткові розписи повідомляє відповідну установу банка про встановлені суми та терміни видачі коштів з рахунків бюджету головним розпорядникам кредитів.
У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів:
1. Видатковий розпис для фінансування установ, які знаходяться на бюджеті.
2. Видатковий розпис для фінансування суб'єктів господарської діяльності.
3. План фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт).
При відкритті кредитів бюджетним організаціям у видатковому розпису наводиться розподіл кредитів в розрізі параграфів (що характеризують типи установ), а також по деяким статтям видатків (заробітна плата, стипендії, придбання медикаментів, придбання обладнання), у відповідності до бюджетної класифікації.
Для підприємств і господарських організацій кредити відкриваються окремо видатковим розписом по кожній статті видатків - цільовому призначенню коштів.
Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам кредитів. Це дозвіл фінансового органа на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків в межах встановлених видатковим розписом асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є річний розпис бюджету з квартальним розподілом, де вказується сума затверджених на даний квартал асигнувань.
Сума відкритих кредитів зараховується на рахунки головних розпорядників кредитів, що означає збільшення їх грошових коштів у банку. При видачі коштів готівкою розпорядникам кредитів або оплаті їх видатків безготівковим шляхом зменшуються і грошові кошти на рахунках бюджету у банку.
На протязі строку, на який відкриті кредити, фінансовий орган може вносити відповідні зміни у встановлені суми фінансування, а при необхідності і закривати кредити.
Збільшення кредитів у кожному випадку проводиться тільки за рішенням відповідних органів влади або ж виходячи із бюджетних прав, представлених діючим законодавством України фінансовим органам і головним розпорядникам кредитів (переміщення кредитів у встановлених сумах з кварталу на квартал або з одного параграфа на другий). Уточнення необхідності в кредитах здійснюється з урахуванням ходу виконання плану по відповідним показникам при наявності бюджетних резервів і невикористаних кредитів, а також можливостей для мобілізації внутрішніх ресурсів. З урахуванням цих факторів визначається фактична необхідність в кредитах, які треба відкрити їх головним розпорядникам.
Фінансові органи мають право зменшувати відповідно до плану розміри кредитів, які мають відкрити у випадках: недокомплектованості чисельності робітників бюджетних установ у порівнянні з затвердженим штатом; невиконання плану по мережі, по контингентам бюджетних установ, перевиконання плану надходження коштів батьків за перебування дітей в дитячих дошкільних закладах, наявності в бюджетних установах зверх нормативних запасів матеріальних цінностей на початок року та ін.
При здійсненні бюджетного фінансування допускається передвижка кредитів. Вона означає зміну цільового призначення бюджетних коштів шляхом збільшення асигнувань по одним видам видатків або розпорядникам кредитів за рахунок зменшення по іншим видам видатків або розпорядникам кредитів. Правом передвижки кредитів наділяються розпорядники кредитів в межах, встановлених діючим законодавством України.
Сутність другого методу фінансування полягає в тому, що фінансовий орган здійснює перерахування грошових коштів з рахунку бюджету на рахунки головних розпорядників коштів. Перерахування грошових коштів здійснюється тільки при наявності їх на даному рахунку в даний момент. Підставою для перерахування на рахунки головних розпорядників коштів затверджені в бюджеті суми видатків - асигнування на даний квартал, передбачений в річному розпису бюджету.
Перерахування грошових коштів здійснюється не більше трьох разів на місяць. У випадку необхідності фінансовий орган може вносити зміни в квартальний розподіл асигнувань: перераховувати кошти за рахунок асигнувань наступних кварталів або надавати право використовувати перераховані кошти в наступному кварталі. Допускаються також деякі зміни у цільовому (по статтям) призначенні перерахованих коштів.
Фінансування капітальних вкладень здійснюється також на основі вище вказаних методів бюджетного фінансування. Перерахування провадиться у відповідності з обсягами робіт, що фінансуються, як правило, один раз на місяць.
До 1 липня 1993 року в Україні використовувались обидва методи бюджетного фінансування:
- відкриття кредитів - при фінансуванні з Державного бюджету;
- перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні рахунки розпорядників коштів - по місцевим бюджетам.
Застосування різних методів по державному і місцевим бюджетам визначались розбіжностями в організації касового виконання бюджету.
Грошові кошти державного бюджету не знаходились на одному рахунку в Національному банку, а були розосереджені по території всієї держави. При цьому об'єм мобілізованих на даній території доходів не співпадав із сумою, що фінансується з державного бюджету видатків. В одному районі (місті) могло надійти більше доходів в даний бюджет, ніж фінансувати видатків, в іншому - навпаки, суми фінансуємих видатків по державному бюджету більше доходів, які надійшли. В зв'язку з цим фінансування з державного бюджету здійснювалось шляхом відкриття кредитів, яке робилося щоквартально, а на фінансування капітальних вкладень - один раз в рік з квартальною розбивкою.
Другий метод, а саме - перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні рахунки розпорядників кредитів - застосовувався при виконанні місцевих бюджетів. Можливість використання такого методу визначалась тим, що грошові кошти місцевих бюджетів були зосереджені на рахунках в одній установі банку. Фінансування здійснювалось з поточного рахунку (основного) місцевого бюджету і тільки при наявності їх на даному рахунку в даний час.
З 1 липня 1993 року відповідно до Указу Президента України "Про порядок виконання Державного бюджету України" від 18 червня 1993 р. № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету України, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним використанням державних коштів було вирішено, що Міністерство фінансів України буде здійснювати фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України. Для концентрації бюджетних коштів і проведення видатків Міністерству фінансів України був відкритий в Національному банку України рахунок "Кошти Державного бюджету України". Це означало, що з 1 липня 1993 року в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування - перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні рахунки розпорядників коштів.
У 1995 році на виконання Указу Президента України "Про Державне казначейство України" від 27 квітня 1995 року було утворено Державне казначейство України. З 1 квітня 1997 року фінансування здійснюється по обох схемах.