Економіка зарубіжних країн - ЧУЖИКОВ В. І.:1.1. Місце та роль національної економіки в системі світогосподарських зв’язків

Світове господарство (світова економіка) склалося на початку ХХ ст. внаслідок тривалого історичного процесу розвитку суспільства. Велике значення при цьому мали перехід на машинне виробництво, розвиток промисловості, необхідність розширення ринків збуту та джерел сировини тощо. Означені фактори стимулювали формування спеціалізації країн та їх внутрішніх регіонів щодо випуску певних видів продукції, а відтак і обміну товарами та послугами на зовнішніх ринках. У цей період активно йде процес вивозу капіталу за кордон, активізується зовнішня торгівля, нарощуються обсяги зарубіжних інвестицій у промисловість та сферу послуг.
Упродовж ХХ ст. максимального розвитку набувають міжнародні ринкові відносини, які у своїй основі призвели до руйнації економічної та політичної відособленості країн, посиленні міжнародного поділу праці, спеціалізації держав-лідерів на виробництві товарів та послуг, стимулюванні обміну продуктами праці та науково-технічними досягненнями (особливо у сфері “ноу-хау”), потужним впливом ТНК на всі сфери суспільного життя (за даними проф. Мяснікової (Росія) саме в них сконцентровано у 4-5 разів більше фінансових ресурсів, ніж у всіх національних банках світу разом взятих), потужними інвестиційними хвилями, які максимально посилюють процес нерівномірності соціально-економічного розвитку країн та регіонів.
Суттєвих змін у системі соціально-економічних наук у ХХ ст. зазнав і понятійний апарат. Для характеристики єдності національних економік все частіше почали використовувати дефініції “світова економіка” чи “світове господарство”, а в останні п’ятнадцять років ще й «глобальна економіка», які на думку багатьох науковців є тотожними і знаходяться у ієрархічних (таксономічних) зв’язках з поняттям “національна економіка”. Таким чином: світова економіка – це сукупність національних господарств, які пов’язані одне з одним системою міжнародного поділу праці, економічними, політичними та соціокультурними відносинами.
Спробу визначити основні складові поняття “світова економіка” (СЕ) робили багато науковців, однак, найбільш вдалим є тлумачення французького економіста Мішеля Бо, який переконаний, що компонентний склад СЕ утворюють вісім основних систем:
сукупність виробничої діяльності людини, яку можна визначити макроекономічними показниками;
сукупність національних економік усіх країн світу, які мають певне місце у світовій системі;
сукупність міжнародних зв’язків (відносин) між національними господарствами;
глобальна діяльність транснаціональних компаній (ТНК) та транснаціональних банків (ТНБ);
інтеграційні угрупування країн та міжнародні організації;
світова система, що сформована та організована внаслідок розвитку капіталістичного способу виробництва;
світова капіталістична система, яка є домінуючого у сучасному світі;
наслідки економічної діяльності усього людства, які розглядаються з позиції стану охорони оточуючого середовища та ресурсів, що використовуються.
До означеного списку різні дослідники нерідко додають ще й фактори, які сприяють інтернаціоналізації господарського життя, що досить добре унаочнюють нарощування залежностей і взаємозв’язків між національними господарствами та світовою економікою у цілому. На думку В.П.Колєсова та М.Н.Осьмової (Росія) сюди слід включати: наявність глобальних проблем людства, виникнення регіональних економічних об’єднань, трансформацію індустріального суспільства у постіндустріальне, утворення потужних транспортних структур та мереж розповсюдження товарів та послуг та їх вплив на численні країнові стандарти споживання та образу життя, науково-технічний прогрес, виникнення національних і міжнародних норм та стандартів соціального життя тощо.
Важливим моментом процесу консолідації національних економік в єдину систему світового господарства є фактор цілеспрямованої діяльності держав щодо міжнародного узгодження правил і процедур переміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталів, технологій, створення національних інтеграційних структур, яким делегуватимуться певні повноваження щодо розподілу зазначених вище факторів.