Економіка зарубіжних країн - ЧУЖИКОВ В. І.:1.5. Основні моделі економічного розвитку країн світу

В сучасній економічній літературі типологізація країн світу завжди розглядають виходячи з поняття “модель економіки”, яке почало застосовуватися в системі суспільно-економічних наук в останній чверті ХХ ст., проте навіть і зараз не має загальноприйнятого тлумачення. В останні роки практично всі тлумачення дефініції «модель» зводяться в основному до двох пояснень. Перше з них визначає модель економіки як схематичний опис будь-якого явища чи процесу в суспільстві, друге – трактує як зразок, що слугує еталоном для відтворення.
Поняття країнової моделі використовують лише у тому випадку, коли соціально-економічний і політичний розвиток національної держави демонструє упродовж тривалого періоду стабільність ключових параметрів, що закладені в її основу. Не менш важливим елементом є специфіка моделі, тобто перелік суттєвих структурних елементів, які відрізняють її від вже існуючих. Серед найбільш відомих визначень дефініції “країнова модель” зупинимось на тлумаченні В.П. Колесова та М.Н. Осьмової (2000), які стверджують, що
країнова (регіональна, субрегіональна) модель економічного розвитку – це сукупність елементів, що формують цілісність національного господарства та механізм, який забезпечує тісний зв’язок та взаємодію цих елементів. За своїм характером вони є природними, технологічними, економічними, соціальними, соціокультурними, історичними.
Критерії, за якими оцінюють зміст моделі, є достатньо відомими: співвідношення форм влади; рівень розвитку суспільства та форми організації ринкового середовища у цілому та окремих його сфер; межи та методи державного впливу на економіку; мета та засоби економічної політики, що реалізується; джерела та масштаби фінансування економіки, рівень її інноваційності; ступінь відкритості економіки; динаміка, структура та управління зовнішньоекономічними зв’язками тощо. До цього нерідко додаються ще й макроекономічні показники, про які вже йшлася мова раніше.
Таким чином, у сучасному світі можна виділити декілька країнових моделей економік:
Ліберальна, неоліберальна чи приватно-корпоративна. Характерна для англосаксонських країн (США, Велика Британія, Ірландія, Нова Зеландія). Для неї притаманні: низька питома вага державної власності, законодавче забезпечення максимальної свободи суб’єктів ринку, низька питома вага державного бюджету в структурі ВВП.
Недоліки: неоднорідність суспільства, значна диференціація доходів громадян.
Переваги: висока динаміка розвитку, гнучкість господарства щодо пристосовування до нових економічних умов.
Соціальне ринкове господарство (соціально орієнтована економіка). Притаманна для країн-членів ЄС, Канади та Ізраїлю. Інколи її називають соціал-демократичною (соціал-ліберальною) моделлю. Характерним для неї є перерозподіл доходів приватного сектору через податкову систему. Частка держбюджету в ВВП перевищує 50%, розвинута система соціальної підтримки, регулювання трудових відносин здійснюється не на рівні підприємств, а на національному рівні. Нерідко соціальні складові переважають у функціонуванні господарського комплексу (швецька модель), що може у довготерміновій перспективі призвести до зниження ділової активності та відпливу інвестицій. До недоліків слід віднести також високий рівень безробіття, дефіцит державного бюджету, низьку ефективність державного підприємства. У сучасному Європейському Союзі відбувається процес конвергенції (зближення) соціальних моделей, коли найменш розвинуті країни намагаються підтягнути свої показники до середнього рівня по ЄС, а найбільш успішні – зменшити витрати на деякі соціальні потреби, які ще десять років тому визнавалися як основні.
“Азіатсько-Тихоокеанська модель” (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур) полягає у рідкісній гармонізації інтересів підприємців та держави, експортній орієнтації економіки та орієнтацією фірм на довготермінову перспективу. Крім цього азіатсько-тихоокеанській моделі притаманні дух колективізму та патерналізму на виробництві, посилений вплив на суспільне відтворення людського фактору, наявність високоінтегрованих форм швидкого економічного зростання (кейрецу, чеболей), в яких держава намагається всіляко підтримати вітчизняні компанії. До середини 90-х років ХХ ст. успіхи країн цього регіону називали “азіатським дивом”. Однак економічна криза кінця 90-х років суттєво вплинула на прогнози подальшого економічного зростання.
До недоліків слід віднести прояви злиття інтересів держави та приватних корпорацій, що веде до виникнення природних монополій, закритість внутрішнього ринку, обмеженість соціальних гарантій, доволі велику тривалість робочого тижня.
Соціалістична модель представлена невеликою чисельністю країн, про які вже йшлася мова (Куба, В’єтнам, Північна Корея). Планова економіка, що панувала в них, призвела до значних спотворень у виробництві та розподілі, вичерпала екстенсивний шлях розвитку господарства і сформувала низьку конкурентоспроможність національної економіки. Умовно до цієї категорії можна віднести Китай, хоча зміна форм власності (точніше їх розмаїття) говорять про те, що в цій країні сформувалася досить оригінальна, відмінна від інших модель соціально-економічного зростання.
Звичайно, що наведений вище список країнових моделей являє собою “пропорційну” спробу класифікації, проте існують й інші підходи. Так, російський дослідник В.М.Кудров (2000) запропонував моделі за географічним принципом: американська, європейська, японська, латиноамериканська, африканська. Думається, що таке погрупування хоча й доцільно з точки зору територіальної спільності проте досить спрощено передає країнову специфіку.
Література
Економіка зарубіжних країн / За ред. д.е.н. А.С. Філіпенка. – К.: Либідь, 1998. –416 с.
Ломакин В.К. Мировая экономика. – М.: Финансы. – 1999. – С. 24-57.
Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. Проф. В.П. Колесова. – М.: Флинта, 2000. – С. 10-67.
Глобалізація і безпека розвитку. Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.