Економіка зарубіжних країн - ЧУЖИКОВ В. І.:2.2. Генезис сучасного економічного зростання постіндустріальних країн

Швидка трансформація (а головне – адаптація до нових умов господарювання) економіки країн Заходу та Японії у наш час визначається не тільки масштабами витіснення попередніх форм виробництва, а й досягненням органічного синтезу сучасних, найбільш вагомих факторів зростання, роль котрих полягає у становленні індустріальної цивілізації. Якщо на першому етапі розвитку провідних держав світу, збільшення їх ВВП за В.М. Кудровим (Росія) на 5/6 залежало від особливостей внутрішнього ринку, то на другому і третьому етапах саме стан зовнішнього (глобального) ринку визначав характер розвитку виробництва. З ХІХ по ХХ ст. середня фондоозброєність праці по шести провідних (за виключенням Канади) країнах світу зросла в 6,3-6,7 рази, а за продуктивністю – у 3,5-4 рази.
Поряд зі збільшенням основного капіталу суттєво нарощувався людський капітал. Середня тривалість навчання дорослої людини (мається на увазі проходження курсів підвищення кваліфікації, перекваліфікації тощо) збільшилася з 1,5-2 до 6-8 років (приблизно у 4 рази).
Таким чином, можна стверджувати, що економічне зростання у період промислового перевороту носило екстенсивний характер, а питома вага інтенсивних факторів складала лише 35-40%. Найбільших успіхів на цьому етапі досягли США, Німеччина та Японія.
Сучасний період розвитку країн-лідерів вимагає принципово нового осмислення сутності та напрямків глобалізації світового господарства та місця в ньому тієї чи іншої країнової моделі. Серед факторів, які безпосередньо впливають на цей процес слід назвати наступні:
фінансові, економічні та політичні потрясіння, які охоплюють декілька країн чи навіть економічних блоків внаслідок неконтрольованого ніким руху капіталу;
парадоксальний характер демографічної ситуації (регульоване зростання чисельності населення в країнах “третього світу” та “старіння нації” в постіндустріальних державах); стихійний процес “відпливу розуму”;
високі темпи формування інтеграційних економічних об’єднань постіндустріальних держав та їх посилений вплив на країнові моделі учасників угруповань;
значні арсенали ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї, які у декілька разів перевищують максимально допустимі норми захисту;
різні види міжнародного тероризму, у т.ч. захоплення заручників, військових і стратегічних об’єктів, ядерний шантаж.
Таким чином, подальший розвиток країн-лідерів буде проходити через обов’язкове розв’язання перелічених вище проблем, які напряму пов’язані з соціально-економічною ситуацією в окремих країнах і з подальшою трансформацією глобального конкурентного середовища в цілому.
Більшість міжнародних аналітиків відмічають, що основною проблемою розвинутих країн найближчим часом стане демографічна проблема. Її парадоксальність полягає у тому, що поруч зі значним збільшенням населення планети в країнах Північної Америки, Європи та Японії спостерігається активне “старіння нації”, пов’язане з переважанням людей похилого віку в їх демографічній структурі. Якщо до промислової революції минулого століття люди похилого віку (65 років і більше) становили 2-3% населення, то в наш час їх питома вага в постіндустріальних країнах дорівнює 14%, а до 2030 року зросте до 25% (а в деяких країнах – до 30%). Подібного роду явище здобуло назву флоридизація нації. Справа у тому, що в штаті Флорида (США) вже зараз мешкає 19% населення у віці понад 65 років, тобто цей регіон являє собою демографічну модель майбутнього. Екстраполяція сучасної структури населення наочно демонструє, що показників Флориди Італія досягнула вже у 2003 році, а ось Японія матиме такий показник – у 2005 р., Німеччина – у 2006 р., Франція та Велика Британія – у 2016 р. США у цілому буде мати рівень Флориди у 2021 році, Канада – у 2023 році. Виходячи з цього, відомий науковець Пітер Друкер вважає, що домінуючим фактором розвитку бізнесу у найближчі 20 років стане саме демографічна ситуація, а тому урядам країн-лідерів прийдеться враховувати означену проблему в макроекономічних стратегіях національного розвитку. Разом з тим, зростання різниці в оплаті праці та соціальних пільгах між постіндустріальними державами та країнами, що розвиваються, сприятиме значній динаміці потужних міграційних потоків. (У середні 1990-х років некваліфіковані робітники-іммігранти, як легальні, так і нелегальні складали близько 30% усіх американських працівників, що не мають атестату про середню освіту. В Італії, країні, яка має одну з найнижчих пропорцій іноземців, що складають менш ніж 30% населення, 75% іммігрантів зайняті низькокваліфікованою працею).
Нарощування експорту робочої сили до розвинутих країн добре ілюструє таблиця 2.4.

У цілому залучення іноземних працівників для роботи у господарському комплексі тієї чи іншої країни стає дедалі більшим. Так, у Західній Європі їх питома вага коливається від 18,3% у Швейцарії до 1,2% в Іспанії (2000). Проте абсолютним рекордсменом є Люксембург, де вже зараз 57,3% сукупної робочої сили становлять іноземці. Варто також враховувати значні об'єми нелегальної робочої сили, методика розрахунку якої поки що є далекою від ідеальної.
Тісно пов’язана з демографічною проблема падіння споживчого попиту. Очевидно, що найближчим часом повинна відбутися зміна стратегій маркетингу у провідних компаніях. Орієнтація на покоління тінейджерів повинна змінитися домінуванням смаків людей зрілого віку, а відтак стратегії компаній щодо сегментації ринку зазнають значних змін. Планується, що тільки галузь охорони здоров’я матиме зростання споживачів, а решту чекають деформації, які також пояснюються складною демографічною ситуацією.
Соціальний напрямок трансформації західного суспільства буде у подальшому визначати домінуючий вектор національних економік. Передбачається, що упродовж наступних тридцяти років розвинуті країни світу будуть витрачати тільки на програми допомоги людям похилого віку від 9 до 16% ВВП, що складатиме 64 трлн. дол. США. Це означатиме, що податки треба буде збільшити як мінімум удвічі, що, природно, призводитиме до зниження ділової активності (пригадаємо криву Лаффера) та збільшення державного боргу. В межах ЄС продовжуватиметься координація соціальної політики (в плані імплементації основних постулатів “Соціальної Хартії”), що призводитиме до вирівнювання соціальних показників (відмова Швеції від певної частини обтяжливих для бюджету програм та збільшення кількості нових соціальних ініціатив у Португалії, Греції, Іспанії, а також у десятці нових членів ЄС).
Значні зміни відбуватимуться й у геополітичній ситуації, а відтак і в глобальному економічному порядку. Світовий досвід показує, що такі країни як Японія, Тайвань, Південна Корея стали провідними економічними державами за 30-50 років, маючи на старті лише надлишок дешевої робочої сили. Політика ТНК щодо руху інвестицій може призвести у подальшому до розширення “клубу розвинутих країн” за рахунок Таїланду, Малайзії, а у подальшому – Індії, Китаю та Пакистану.
Екологічна проблема матиме своє загострення протягом найближчих десяти років. Стефан Шмидхейні у своїй книзі “Смена курса. Перспективы развития и проблемы окружающей среды: подход предпринимателя” (М., 1994) виділяє найбільш проблемні питання подальшого розвитку людства: збільшення споживання природних ресурсів, нераціональне їх використання, руйнацію екосистем, втрату біологічного різноманіття та генетичних ресурсів, збільшення шкідливих викидів в атмосферу і глобальні кліматичні зміни.