Економіка зарубіжних країн - ЧУЖИКОВ В. І.:3.2. Фактори і динаміка економічного розвитку

США стали світовим економічним лідером наприкінці ХІХ – першій пол. ХХ ст., коли значною мірою була змінена розстановка сил у глобальній економіці. Основними факторами такого домінуючого положення були:
Перша та друга світові війни: під час останньої країна не тільки не зазнала руйнації свого господарського комплексу, а й навпаки, подвоїла свій економічний потенціал, у той час коли європейські держави та Японія надовго вибули з конкурентної боротьби.
Культ ринкових відносин та “гармонізоване державне втручання” в економіку країни, яке з одного боку стимулювало діяльність приватного бізнесу, з другого не порушувало високий ступінь конкуренції.
Високий рівень конкурентоспроможності товарів та послуг, що вироблялися в США на світових ринках та стійкий попит на них.
Авангардні позиції американських фірм у виробництві високотехнологічних товарів у т.ч. таких їх видів, аналогів яким не існує в усьому світі.
Наявність великого внутрішнього споживчого ринку, купівельна спроможність якого є найбільшою у світі.
Відсутність (після Великої депресії 30-х років) системних економічних криз. Відносно незначна амплітуда циклічних коливань не тільки не змінювала глобальний тренд розвитку США, а й навпаки стимулювала модернізацію виробництва та сфери послуг, яка найбільшою мірою відповідала потребам суспільства.
Велика ресурсна база, що значною мірою задовольняє внутрішній попит.
Гнучка економічна та соціальна політика, що зазнавала постійних змін з огляду на конкретну економічну ситуацію в США та в світі.
Подібного роду фактори істотно вплинули на посилення позицій США у світовій економіці. Разом з тим, циклічність внутрішнього розвитку цієї країни у післявоєнний період продовжувала відігравати значну роль у зміні економічного курсу не тільки у самих США, а й в інших державах світу. Різні дослідники виділяють декілька періодів у розвитку цієї країни у другій половині ХХ ст., проте найбільш доцільною на наш погляд, є запропонована О.Погорлецьким (2001) етапність розвитку країн упродовж 1945-2000 рр. з деякими доповненнями та уточненнями.
І. Пасивна антициклічна бюджетна макрополітика (1946-1962), період президентів Г.Труменена та Д.Ейзенхауера.
У цей період домінуючими були кейнсіанські заходи державного регулювання, які мали на меті прискорення темпів економічного зростання, скорочення безробіття, використання федерального бюджету для активізації інвестицій. Замість збалансованого бюджету в країні переважав бюджетний дефіцит за Д.Кейнсом з типовим для нього недоліком – інфляцією.
ІІ. Бюджетний активізм (1962-1977) припадає на епоху президентства Дж.Кеннеді, Л.Джонсона, Р.Ніксона та Дж.Форда. На цьому етапі економічної історії США прийшло розуміння того, що ресурси екстенсивного економічного зростання вичерпані, сприятливі фактори розвитку економіки замінилися несприятливими, розпочалися суттєві циклічні коливання, що були пов’язані із структурними кризами (енергетична, сировинна), а також стагфляцією. Норма валових нагромаджень у промисловості знижувалася, відбувалося стійке падіння норми прибутку.
На початку 60-х років адміністрація Д.Кеннеді перейшла до бюджетного впливу на сукупний попит, що отримав назву “кейнсіанський фіскалізм”. З початку 70-х рр. виявився негативний бік забезпечення повної зайнятості, інфляція значно зросла (Пригадайте з курсу макроекономіки, яку залежність ілюструє крива Філліпса?). Як результат – країна вимушена була перейти до політики градуалізму, тобто поступового регулювання сукупного попиту.
ІІІ. Кейнсіанський бюджетний консерватизм (1978-1980) припадає на період президента Дж.Картера. У цей період домінуючою стає ідея бездефіцитності бюджету, яка виявилася важливим інструментом боротьби з інфляцією. Попри все, останню подолати не вдалося, а “кейнсіанський ефект» щодо регулювання макроекономічних процесів не спрацював через відхід від застосування типових для цієї моделі інструментів та механізмів державного регулювання.
IV. Неоконсервативний етап розвитку (1981-1992) припадає на період президентства Р.Рейгана та Дж.Буша. Сукупність заходів, яку запропонувала адміністрація Р.Рейгана мала всі ознаки консервативної моделі і здобула назву “рейганоміки”. Ця політика передбачала розв’язання трьох основних завдань: а) зниження рівня інфляції; б) збільшення темпів економічного зростання; в) забезпечення збалансованості федерального бюджету. До її розробки та реалізації були підключені кращі економісти США та Канади. Серед них окремо слід назвати Мілтона Фрідмена, Роберта Манделла (майбутні Нобелівські лауреати) та визначного економіста Артура Лаффера (пригадайте криву Лаффера). Ними була запропонована нова модель “економіки пропозиції” (supply-side economics), яка і стала важливою складовою “рейганоміки”, а наукову економічну школу почали називати чикагською за місцем роботи вище названих професорів. Трохи пізніше ідеї «чикагців» вилилися в основні постулати теорії монетаризму, домінуючої моделі розвитку суспільства кінця ХХ ст.
Основними заходами реалізації нової економічної політики США були:
Жорстка кредитно-грошова політика, яка сприяла зниженню інфляції та підвищенню процентної ставки, що заохочувало іноземних інвесторів вкладати гроші в економіку США. Дуже скоро вона дала очікуваний ефект – в США з’явилися європейські, японські, арабські інвестори, що викликало як позитивний, так і негативний резонанс у суспільстві.
Нова фіскальна політика передбачала зменшення федеральних податків, що сприяло збільшенню рівня заощаджень та інвестицій;
Перегляд соціальної політики, заставив американців працювати більш енергійно не розраховуючи на постійну підтримку з боку держави.
V. Модернізована макроекономічна політика 90-х років припадає на період президентства Б.Клінтона та Дж.Буша-молодшого. Особливістю дії адміністрації Б.Клінтона стало відновлення регулюючої ролі держави та забезпечення стійкого економічного зростання. Основними заходами щодо реалізації нових цілей макроекономічної політики стали:
Підвищення основних федеральних податків (ставка індивідуального прибуткового податку у цей період зросла з 31 до 36,9%).
Скорочення федеральних видатків.
Збереження доцільної соціальної інфраструктури, у якій чітко визначалася адресність цільової допомоги (по бідності, на період безробіття, догляду за дитиною після полог) тощо. При цьому забезпечувалося дотримання соціальних, федеральних та регіональних стандартів.
1999 рік був апогеєм розвитку американської економіки. Якщо у 1992 році дефіцит державного бюджету складав 290,4 млрд. дол., то вже у 1999 позитивне сальдо становило 80 млрд. дол.. Інфляція була знижена до 2-3%, безробіття до 4,5% (нижче прийнятої норми безробіття), індекс ділової активності Доу-Джонса зріс з 3310 (1993 р.) до 10913 (1999 р.). 14 січня 2000 року названий вище показник досяг свого піку – 11723 пункти.
Цей же період характеризується значним припливом іноземного капіталу в США, який уповільнився вже у 2000-му році (Див. табл. 3.2).

Однак, вже у 2000 році провідні американські економісти почали звертати увагу адміністрації Б.Клінтона на формування негативних тенденцій в американській економіці, які істотно посилилися після терористичного акту 11 вересня 2001 р. З усього стало ясним, що на початку періоду президентства Дж.Буша-молодшого припадає спадна фаза американського економічного циклу, що й природно вимагає подальшої етапізації сучасної економічної історії США.
VI. Сучасний етап розвитку (розпочався у 2002 р.) більшість економістів США пов’язують з накладанням трьох суттєвих ускладнювачів: спадної стадії трьохрічного циклу, нижньої (кризової) (п’ятидесяти-семидесятирічної) частини довгої хвилі циклу та вище згадуваних подій вересня 2001 року. За даними американських експертів загальна втрата майна від цієї диверсії оцінюється у 16 млрд. дол., страхові компанії визначили розміри людських і матеріальних втрат у 5 млрд. дол., а втрати людського капіталу – у 140 млн. дол. Все разом узяте оцінюється у 0,2% ВВП США. Проте, кризу 2001-2002 рр. американські економісти пов’язують також з ростом трансакційних витрат, що призвело до зниження обсягів виробництва та реалізації товарів і послуг. На цей процес, на думку А.Давидова (2003), могли вплинути такі чинники:
Більш високі операційні витрати, що пов’язані із збільшенням витрат на безпеку та більш високі розміри страхових премій;
Більш високий рівень складських запасів, зумовлений зменшенням надійності та ритмічності повітряних та залізничних перевезень;
Більш високі премії за ризик;
Міграція фінансових та матеріальних ресурсів із цивільних до військових галузей;
Посилення тенденції антиглобалізму, зумовлених ростом ціни прямих іноземних інвестицій.
Початок ХХІ ст. був зумовлений також деяким уповільненням інтересів суспільства до так званої “нової економіки”. Якщо до недавнього часу високу віддачу давали капіталовкладення у комп’ютеризовані технології розрахунку інвентарних запасів та техніку сучасного управління ними, то вже у 2001-2002 рр. найбільші світові виробники намагалися скоротити дорогоцінне накопичення запасів сировини та напівфабрикатів. Так, у 2001 році не зважаючи на зростання кризових явищ в економіці, рівень товарних запасів скоротився до 1383 млрд. дол. проти 1507 млрд. у 2000 році.
Ослаблення припливу прямих іноземних інвестицій до США у 2001-2002 роках може викликати уповільнення зростання американської економіки упродовж наступних п’яти-семи років, проте, як відмічається в Економічній Доповіді Президента США, умови для інвестування, а відтак і для економічного зростання, залишаються сприятливими, що має прояв у низьких реальних короткотермінових процентних ставках, падінні цін на комп’ютери, збільшенні котуванні акцій. Це дозволило сформулювати оптимістичний у цілому прогноз розвитку економіки США на період до 2010 року (Див. табл. 3.3).

Як випливає з таблиці, реальний ВВП буде збільшуватись упродовж 2006-2010 рр. зі швидкістю 3,1% на рік при сталих рівнях зростання індексу споживчих цін 2,3-2,4%% та рівнях безробіття близьких до 5%. Виходячи з методології розрахунку основних макроекономічних показників в основу “оптимістичного” прогнозу розвитку США покладено все-таки модель сталого розвитку, яка останнім часом досить жваво критикується в європейських країнах та в Японії.