Економіка зарубіжних країн - ЧУЖИКОВ В. І.:7.3. Особливості економіки Республіки Білорусь

Після здобуття незалежності Білоруссю у 1991 році в країні розпочалися, як і в інших державах СНД, ліберальні реформи, метою яких була побудова розвинутої ринкової економіки, що базується на соціально-орієнтованій моделі економічного розвитку. Упродовж 1991-1995 рр. в країні мали місце значні структурні зрушення, що були пов’язані передусім із змінами господарського законодавства, початком приватизації, реформами у банківській та соціальній сфері тощо. Перехід до нового типу соціально-економічних відносин виявився доволі складним, а розшарування різних верств населення викликало значне його незадоволення трансформаційними наслідками. З приходом до влади президента О.Лукашенка у 1995 році основні структурні реформи в країні припинилися і було проголошено курс на побудову «ринкового соціалізму». У якості аналогу для впровадження була обрана модель соціально-орієнтованої ринкової економіки з білоруською специфікою, основними рисами якої стали:
потужна регулятивна роль держави;
наявність домінуючого у структурі виробництва державного сектору;
стримування розвитку приватного сектору, діяльність якого жорстко регламентується;
наявність державних унітарних підприємств в селективних галузях національної економіки (електроенергетика, транспортні комунікації, нафтопереробний комплекс, оборонні підприємства, машинобудівні заводи, питома вага державної власності в них перевищує 80%);
своєрідність акціонування, за яким встановлюється верхній ліміт акцій, які передаються у приватну власність у 43% величини статутного фонду. Активно використовується також і правило «золотої акції». Інакше кажучи, контрольні пакети акцій залишаються за державою.
Упродовж наступних десяти років був здійснений масований перехід до фактично радянської системи регулювання в економіці, що мало прояв у поновлені адміністративного контролю над цінами та курсами валют, відбувалося активне втручання держави в управління приватними підприємствами (різного роду численні перевірки діяльності, довільні зміни статутів підприємств, введення нових правил регулювання бізнесу, які нерідко мали зворотню силу (тобто приймалися «вчорашнім» числом), заборона певних видів діяльності тощо). Упродовж 1995-2000 рр. країна пережила гіперінфляцію (в інших державах СНД її вдалося приборкати вже в 1997-1998 рр.), в основі якої лежали не тільки неврожайні 1998 та 1999 роки, а й «російська економічна криза», що сильно вдарило по білоруській економіці, яка значною мірою залежала від зв’язків із східним союзником. При великому насиченні товарами полиць магазинів в сусідніх країнах, Білорусь мала у цей період значний товарний дефіцит. Разом з тим, позитивним зовнішнім фактором розвитку економіки країни у цей період можна вважати російські поставки енергоносіїв (нафти та природного газу), що здійснювалися за внутрішніми цінами, розрахунки за якими нерідко розтягувалися на декілька років, накопичувався доволі великий борг, який нерідко реструктуризувався. Інколи енергопереробні підприємства вдавалися до реекспорту (перш за все нафти та продуктів її крекінгу), що викликало незадоволення та протести з боку російського уряду. Бажання останнього «нормалізувати» продаж енергоносіїв в Білорусь приміром за тими цінами, за якими вони постачалися в Україну та Польщу навіть і зараз викликають значне незадоволення керівництва країни та місцевих споживачів.
Доволі показовим для СНД є аграрний сектор білоруської економіки, який являє собою еклектичне поєднання колгоспно-кооперативної системи з приватними підприємствами, що користуються державною підтримкою (питома вага приватного капіталу в них може доходити до 75%). Така форма організації виробництва здобула назву агрохолдінгу. Саме він є відповідальним за посилення концентрації виробництва в різних ланках АПК (передусім в тваринництві).
Важливим сучасним напрямком макрорегулювання в Республіці Білорусь є встановлення з боку держави максимально допустимого рівня регулювання торгових надбавок, які, за даними О.Черковця (2004), упродовж 2003 року Міністерство економіки знизило з 30% до 20%, що викликало значні проблеми у роботі торгових підприємств.
Основними сферами економіки країни є виробництво металорізальних верстатів, тракторів, вантажних та землерийних машин, мотоциклів, телевізорів, мінеральних добрив (переважно калійних), лляних тканин, побутової техніки. Продукція сільського господарства представлена виробництвом зерна, картоплі, овочів, льону, яловичини (в країні досягнуто чисельність поголів’я ВРХ 1990-го року), молока. Фактично ці ж товари ідуть на експорт, переважно у сусідні країни. При цьому на Росію припадає понад 60% усього білоруського експорту та понад 50% імпорту країни. Іншими зовнішньоторговельними партнерами є Україна, Польща, Литва, Німеччина.
Складність державного регулювання в Республіці Білорусь, постійні зміни в економіці, несприйняття країнами Заходу її політичної моделі відлякують потенційних інвесторів. Приміром, приплив ПІІ у 2000-му році в країну становив лише 90 млн. дол. Для порівняння: в Україну у тому ж році надійшло 595 млн. дол., в Росію – 2714 млн. дол., Литву – 379 млн. дол. У тому ж році країна експортувала продукцію на суму 7,47 млрд. дол., а імпортувала – на 8,3 млрд., тобто мала негативне сальдо зовнішньої торгівлі.
Аналіз основних макроекономічних показників РБ (див. розділ 7.1) яскраво свідчить, що, в силу об’єктивних та суб’єктивних причин Білорусь можна віднести до числа лідерів пострадянської економіки, хоча проблеми структурної перебудови її господарства, які з різною мірою ефективності провели інші країни СНД, постануть перед цією державою у майбутньому.