Економіка зарубіжних країн - ЧУЖИКОВ В. І.:9.4. Особливості економіки держав – «драконів»

Гонконг (особливий район Китаю, чи Аоминь) та Тайвань нерідко розглядаються фахівцями з міжнародної економіки та китайськими економістами та політиками в складі Китайської Народної Республіки, проте рівень розвитку виробництва в них та в розташованому на південному сході Азії Сінгапурі яскраво свідчить про фактично постіндустріальну фазу еволюції цих пріоритетних для азійської та світової економіки територій, які мають високий рівень локалізації господарської діяльності на невеликій території і чітко вписуються в парадигму «регіонів – квазікорпорацій». Основними рисами, які відрізняють ці країни в глобальному конкурентному середовищі є:
значні відносні показники ВВП, які перевищують 20000 дол. на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) і мають стійку тенденцію до щорічного зростання (виключення складає хіба що період азійської фінансової кризи 1998-1999 рр.) в межах 5-6%%;
постіндустріальна структура економіки, в якій частка сфери послуг перевищує 60%, а інтенсивний характер сільського господарства, приміром на Тайвані (в цій країні на нього припадає лише 3% ВВП), мало чим відрізняється від більшості країн-лідерів (в Гонконзі та Сінгапурі цей сектор національного господарства майже зовсім не розвинутий через відсутність придатних для цього територій);
інноваційний характер розвитку різних секторів економіки. Країни цього мегарегіону мають провідні міжнародні позиції за значеннями індексу технологічних досягнень і посідають місця з 10-го (Сінгапур) по 24 (Гонконг) (1999). Важливим є також наявність в них світових технологічних центрів, які за шіснадцятибальною шкалою оцінюються світовими експертами в межах 7-13 балів у тому числі:
Тайбей (Тайвань) – 13;
Хсинчу (Тайвань) – 11;
Гонконг (Гонконг) – 9;
Сінгапур (Сінгапур) – 7;
високі позиції конкурентоспроможності національної економіки, які посилюються рік від року. За індексом конкурентоспроможності, що зростає, Тайвань вийшов у 2004-му році на 4-е місце в світі (у 2003-му посідав 5-е), Сінгапур на 7 (був на 6-му), Гонконг на 21 (був на 24). За рівнем ділової конкурентоспроможності у 2004-му році ці країни посідали такі місця: Сінгапур – 10-е, Гонконг – 11, Тайвань – 17;
міцні фінансові позиції в світі та наявність одних з найбільших у глобальній економіці фондових бірж. Капіталізація однієї з них «Singapur Exchange» (SGX) після періоду злиття та поглинань 90-х років досягла 274 млрд. дол., доволі значущою у світовій економіці виступає подібна до неї фондова біржа у Гонконгу «Hong Kong Exchanges and Clearing» (HKE);
значні обсяги експорту та реекспорту, які в окремі роки можуть перевищувати ВВП країн цієї групи. Найбільш типовим при цьому є зовнішня торгівля між Китаєм та Тайванем через Гонконг, що пов’язано з політичним несприйняттям урядом КНР Тайваню, як окремого державного утворення, проте така система торгівлі виявилася корисною для всіх учасників міжнародного обміну товарами та послугами в АТР;
низький рівень безробіття та висока кваліфікація робітників та службовців; велика питома вага нелегальної робочої сили;
значне соціальне розшарування населення (порівняно високий показник коефіцієнт Джині (522), у Гонконзі у 1996-му році пояснюється значним припливом іноземців з менш вдалих регіонів ПСА та континентального Китаю).
Названі вище спільні риси і у першу чергу високий інноваційно-інвестиційний динамізм національних економік є позитивними факторами розвитку цих держав у доволі складній конкурентній моделі АТР. Разом з тим Сінгапур, Тайвань та Гонконг мають чимало специфічних рис свого господарства, притаманних тільки їм одним.
Тайвань є країною, яка доволі активно використовує елементи планового ведення господарства та індикативного планування. Прийнятий у 2000-му році «План Глобального розвитку логістики» передбачає підвищення технологічності національної економіки, розвиток нових напрямків хай-тех, електронної торгівлі та логістики. Планується, що саме в цих галузях упродовж наступних десяти років країна може досягти світового лідерства.
Упродовж 2002-2007 рр. уряд Тайваню поступово вводитиме новий інноваційний план, метою якого стане створення «Суперництва–2008», нового суперінноваційного центру, що буде аналогічним Силіконовій долині США (Green Silicon Island).
Сучасну економіку Тайваню відрізняє доволі низький рівень інфляції та безробіття, позитивне торгове сальдо, великі обсяги зарубіжних інвестицій (третє місце в світі). Ті трудоємкі галузі, з яких країна починала свою індустріалізацію у 60-70-х рр. поступово замінюються на високотехнологічні виробництва та виводяться за межи країни. Достатньо сказати, що у 2001-му році продукція високих технологій в структурі експорту Тайваню становила 54%. Найбільшими за ринковою капіталізацією компаніями на цьому острові станом на поч. квітня 2002 року були «Taiwan Semicon» (46,5 млрд. дол. США) та «United Micro Electronic» (20 млрд.), саме ці дві корпорації є лідерами виробництва продукції електроніки та електротехнічної промисловості, основної статті експорту Тайваню.
Навідміну від інших держав АТР країна меншою мірою постраждала від фінансової кризи кінця 90-х років тому що проводила доволі консервативну фінансову політику та реалізовувала своєрідну підприємницьку стратегію. Сучасний Тайвань активно інвестує в промисловість Малайзії, Таїланду, Індонезії і, опосередковано, в Китай, останнім часом також проявляє активність щодо вкладання капіталу в економіку ряду постіндустріальних держав.
Гонконг входить до складу КНР утворюючи особливий адміністративний район Китаю, статусу якого він набув 1 липня 1997 р., проте кінцеві процедури входження були завершені у 1999 р. Разом з тим, Гонконг буде упродовж наступних 50-ти років зберігати свою незалежність практично у всіх галузях за виключенням сфери оборони та закордонних справ. Протягом останніх двадцяти років цей регіон Китаю розвивався доволі швидкими темпами забезпечуючи щорічне 5-процентне зростання ВВП. Основними секторами економіки стали: виробництво тканин, туризм, електронна промисловість, виробництво пластмас, годинників тощо. Проте реальну сучасну структуру господарства відображає всеж-таки структура зайнятості, яка напередодні азійської фінансової кризи (від якої Гонконг суттєво постраждав), виглядала таким чином:
оптова і роздрібна торгівля, ресторани та готелі – 31,9%;
громадська сфера послуг – 9,9%;
обробна промисловість – 9,2%;
фінанси, страхування та торгівля нерухомістю – 13,1%;
транспорт та комунікації – 5,7%;
будівництво – 2,6%;
інші галузі – 27,6% (жовт. 1998).
Скорочення обсягів експорту під час азійської кризи і, що особливо важливо для цієї країни – реекспорту (сумарний ВВП Гонконгу за ПКС в 1999 році становив 158,2 млрд. дол., а експорт, включаючи реекспорт – 170 млрд.), викликало значні зміни в структурі зовнішньої торгівлі. Проте основними статтями імпорту Гонконгу залишилися продукти харчування, транспортне обладнання, сировина, напівфабрикати, нафта. Основними торговими партнерами зараз Китай, США, Японія, ЄС, Південна Корея.
На поч. ХХІ ст. великої шкоди економіці Гонконгу завдала епідемія атипічної пневмонії, яка суттєво скоротила обсяги експорту, мало місце також зменшення потоків іноземного туризму та зниження зовнішньої та внутрішньої фінансової активності в господарстві країни. Проте після невдалого для Гонконгу 2001-го року, зростання економіки розпочалося знову вже в 2002-му році. Основними факторами подальшого розвитку цього особливого району Китаю упродовж наступних десяти років виступатимуть:
поступове перетворення Гонконгу в ділову столицю світу, що пов’язано з диверсифікацією фінансової сфери;
відкриття юаневих рахунків в гонконзьких банках (як відомо, в країні діє своя валюта – гонконзький долар, курс якого жорстко прив’язаний до долару США), що дозволить перебрати на себе додаткове посередництво у конвертації інвестицій, що надходять в КНР;
посилення обсягів транскордонного руху товарів;
розвиток матеріально-технічного забезпечення комерційної діяльності;
суттєве збільшення обсягів туризму, який вже зараз забезпечує 3% виробництва ВВП країни; передбачається, що суттєво має збільшитися потік відвідувачів з КНР, майбутній потенціал якої виглядає доволі великим;
Прикладом постіндустріальної економіки на азійському континенті справедливо можна вважати Сінгапур, місто-країну, щорічний ВВП якої наближається до 30000 дол., а за рівнями конкурентоспроможності цю державу варто відносити до країн-лідерів. В Сінгапурі створені належні умови для розвитку бізнесу, а рівень корупції є одним з найнижчих у світі. Основу сучасного виробництва Сінгапуру складають електронна промисловість, фінансові послуги, нафтопереробка, біотехнології, судноремонт, транспортні послуги, харчова індустрія. Проте майбутнє своєї країни уряд бачить у створенні інноваційних комплексів та індустрії знань.