Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:1.2.5. ЗАЙНЯТІСТЬ В ОСНОВНИХ МОДЕЛЯХ РИНКУ ПРАЦІ

Концепція державної політики зайнятості залежить від того, яку модель ринку праці обрано країною. З цим тісно пов’язано і співвідношення витрат на активну та пасивну політику, систему соціального захисту і, головне, ступінь втручання держави у процеси, які відбуваються на національному ринку праці. Кожна країна має власну соціально-економічну стратегію, що враховує характеристику свого населення, яка проявляється в притаманній лише їй ментальності, рівні освіти, культурному середовищі та традиціях. Відповідно до цього й обирається модель ринку праці. Виділяються три основні моделі. Їх узагальнення дано професором Е. М. Лібановою [7, c. 323—325].
Патерналістська модель. Її головною ознакою є опікування праценосія працедавцем. Найбільш цілісно дана модель реалізована в Японії, де її фундаментом став «довічний» найм. Ця система передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку і зростання всіх виплат відповідно до стажу роботи.
Така система передбачає підготовку і перепідготовку кадрів у самій організації. Організація, розраховуючи на тривале використання найманих працівників (за 10 років три—чотири планові переміщення в межах фірми), зумовлює прагнення вирішувати проблеми надлишкової робочої сили не за рахунок звільнень, а скороченням робочого часу, переводом за взаємною угодою на дочірні фірми тощо. Тривалість робочого часу в Японії найбільша серед розвинутих країн. Це — своєрідна «платня» працівників роботодавцеві за переваги «довічного» найму.
У даному випадку держава займається регулюванням зайнятості і соціального захисту населення переважно на макрорівні, забезпечуючи фірми і підприємства відповідаючими патерналістській концепції законами і державними нормативами.
Соціал-демократична модель. Спирається на проведення активної політики на ринку праці. Її еталоном є ринок праці Швеції. Саме тут у 40—50-х роках минулого століття Р. Мейзнером і Г. Реном було сформовано цю концепцію. Основні елементи шведської моделі такі:
непрямі податки на товари і послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств. Збільшення прибутків стримується з метою уникнення інфляційної конкуренції між високоприбутковими підприємствами;
рівність оплати рівної праці поза залежністю від фінансового стану підприємства. Це примушує менш прибуткові підприємства скорочувати чисельність працівників або взагалі припиняти свою діяльність, а більш прибуткові — платити нижче можливого для них рівня;
поєднання низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємства на утримання неконкурентоспроможних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі;
селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціальнонеобхідні послуги.
Шведська модель ефективно працювала 25 років — до середини 70-х років, коли різко зросла інфляція і збільшився національний борг. У 1991 р. стався новий спад, що свідчить про необхідність вносити корективи в цю модель.
До соціал-демократичної моделі можна також віднести ринки праці Німеччини, Франції, Австрії, Фінляндії.
Ліберальна модель. Притаманна США, Канаді, Австралії. Для неї характерні яскраво виражена децентралізація, пов’язана з федеральним устроєм країни і відповідним існуванням у кожному штаті власного законодавства щодо зайнятості і безробіття. Робоча сила в цих країнах відрізняється високим рівнем мобільності. Ліберальна модель є найдинамічнішою, тому що її основу становить субсидарний тип соціально-трудових відносин, у якому все спрямовано на збереження у людини намагання до самовідповідальності і самореалізації. Професійна кар’єра пов’язана зі зміною місця роботи, а при скороченні потреб у робочій силі роботодавці вдаються до звільнень, а не до переводу на режим неповної зайнятості. За оцінками, близько 10 % працюючих у США, в тому числі від 20 до 40 % молоді, щорічно змінюють професію.
Україна поки не має чітко вираженої моделі ринку праці, що пояснюється перехідним періодом. Але, враховуючи історичні особливості, менталітет народу, Україні найбільш притаманна може бути соціал-демократична модель.