Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:1.3.2. ВПЛИВ ЦІНИ І ВАРТОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ НА ЗАЙНЯТІСТЬ

Як ми вже бачили, розглядаючи «хрест Маршала», від ціни робочої сили, яка є головним елементом економічного (ринкового) механізму, залежать і попит, і пропозиція робочої сили. Ціна робочої сили є грошовим виразом фонду життєвих благ, необхідного для відтворення робочої сили. Це — та сума грошей, яку найманий працівник отримує за виконану роботу. На практиці ціна робочої сили відхиляється від її вартості (на 30—60 % нижче). Вартість робочої сили визначає роботодавець, який не тільки сплачує заробітну плату, а й несе значні витрати, пов’язані із законодавчо встановленими нормами виробництва, відрахуваннями до державного бюджету, підвищенням кваліфікації, поліпшенням умов праці та ін.
В Україні колишнє Міністерство статистики 29 травня 1997 р. розробило і затвердило методику визначення вартості робочої сили згідно з міжнародним поняттям цієї економічної категорії. Вартість робочої сили відповідно до вказаної методики визначається за такими складовими:
пряма оплата;
оплата за невідпрацьований час;
премії та нерегулярні виплати;
заробітна плата в натуральній формі, пільги, послуги;
допомога в натуральній і грошовій формі;
витрати підприємств на оплату житла працівників;
витрати підприємств на соціальне забезпечення працівників;
витрати на професійне навчання;
витрати на утримання громадських служб;
витрати на робочу силу, не віднесені до інших груп.
Звідки ж беруться кошти на вказані цілі? Пригадаємо, що робоча сила — не тільки особистісний фактор виробництва, але і єдиний товар, здатний створювати додаткову вартість, доходи від якої покривають усі ці затрати.
В умовах вільної конкуренції зміна в ціні робочої сили внаслідок невідповідності попиту і пропозиції, як правило, відбувається негайно. У таких випадках нерідко її ціна буває навіть нижча за фізіологічний мінімум, що призводить до неспокою і соціальних вибухів. Тому цей показник постійно знаходиться в полі зору державних органів: законодавчо встановлюються науково обґрунтовані критерії мінімальної заробітної плати, яка має дорівнювати прожитковому мінімуму.
Ринкова вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це відбувається тому, що потреби людини постійно розширюються. З часом до них все більше включається як товарів традиційного попиту, так і нових — товарів довгострокового користування. Наприклад, нещодавно такі речі, як холодильник, телевізор, відеомагнітофон, комп’ютер та інші відносили до предметів розкоші. Але з часом вони стали необхідними в побуті й мають розглядатись як речі, потрібні для відтворення робочої сили на даному етапі розвитку суспільства. На підвищення вартості робочої сили впливає зростаюча жорсткість стосовно умов праці та її організації, що потребує чималих коштів.
І лише такий чинник, як продуктивність праці (і взагалі продуктивність) дасть змогу знизити вартість робочої сили за рахунок того, що підвищення продуктивності праці зменшує вартість життєвих благ. Оскільки для наймача корисність використання робочої сили та її вартість становлять величини, що постійно зіставляються, то йому слід створювати такі умови для наймання працівників, в яких корисність праці працівників зростала б швидше, ніж вартість робочої сили. А шлях цьому такий — за рахунок поліпшення якості робочої сили та інтенсивності праці, втілення новітніх технологій і високопродуктивного устаткування підвищувати загальну продуктивність виробництва.
Розглянемо ціну робочої сили (заробітну плату) працівників з позицій її ефективного застосування. Нерідко доводиться чути від працівників, що їм «недоплачують» за роботу, і навпаки, від підприємців, що вони «переплачують» за роботу працівникам. Кожен з них по-своєму правий, бо підходить до цього питання зі своїх позицій. Працівники оцінюють заробітну плату через призму того, що їм потрібно, хоч і немає єдиного стандарту цієї «потреби». Вцілому кожен хоче отримати більшу заробітну плату.
З позицій підприємця теж все зрозуміло. Підприємства і фірми, з якими він співпрацює, з об’єктивних або суб’єктивних причин підвищують коштовність продукції, якими користується дане підприємство (газ, паливо, електроенергія, комплектуючі, ремонтні послуги тощо). Підприємець розглядуваного підприємства не може підвищити ціну на свою продукцію без втрати її конкурентоспроможності, а тому утримує заробітну плату працівників на якомусь рівні, не допускаючи зниження рівня прибутку.
Яка ж заробітна плата — ціна робочої сили — буде не «заниженою», не «завищеною», а ефективною?
Відомо, що продуктивність окремого працівника змінюється в часі під впливом різних обставин. Але головною передумовою теорії ефективної заробітної плати є підвищення продуктивності працівників завдяки високому рівню оплати праці. Для слаборозвинутих країн високий рівень зарплатні — це краще харчування і вища інтенсивність праці. Так, зростання калорійності їжі у сільськогосподарських працівників Сьєра-Леоне на 10 % збільшує їх продуктивність на 3,4 % [10, с. 157].
У розвинутих країнах вищий рівень зарплатні, по-перше, знижує плинність кадрів, по-друге, дає можливість дозволити вибірковість під час найму працівників. Зростання оплати праці — це, з одного боку, підвищення витрат наймача на робочу силу, а з другого — додатковий дохід за рахунок вищої продуктивності праці. У такому випадку ефективне збільшення заробітної плати спостерігатиметься тоді, коли на 1 % її приросту буде не менше 1 % приросту виробництва продукції.
Таким чином, ефективна заробітна плата встановлюється роботодавцем в тій крапці, де еластичність виробництва по заробітній платі не менше 1.