Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:1.3.3. ВПЛИВ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ НА ЗАЙНЯТІСТЬ

Доходи переважної більшості населення мають прямий зв’язок із зайнятістю. Це випливає із самого визначення: доходи населення є сукупністю грошових і натуральних коштів, отриманих як від трудової діяльності, так і нетрудової (дивіденди, спадщина, виграші тощо) для підтримання фізичного, інтелектуального та морального стану людини на певному рівні. Оскільки у переважної більшості населення розвинутих країн доходи від трудової діяльності становлять 65—85 %, то не важко зробити висновок, що дохід, а отже, і життєвий рівень людини залежать від її зайнятості. Сукупний дохід у вітчизняній статистиці є основним показником матеріального забезпечення населення і може складатися із заробітної плати, трансфертів (пенсій, стипендій, допомоги та інших виплат із соціальних фондів і безплатних послуг); доходів від підприємницької діяльності, доходів від власності (процентів, дивідендів тощо), доходів від продажу продукції особистого підсобного господарства, вартості натуральних надходжень. Викладене підтверджує думку про те, що лише праця, яку виконує зайнята людина, є головним фактором формування її добробуту.
Обґрунтована і послідовна політика формування та регулювання доходів різних соціально-демографічних і професійних груп населення важлива з точки зору як соціальної стабільності в суспільстві, так і формування платоспроможності населення та позитивної мотивації до високопродуктивної праці. Однак перед тим, як реалізовувати таку політику, необхідно знати, як розподіляються доходи серед населення.
В економіці є різні способи виміру диференціації доходів. Простіший спосіб — це відобразити графічно розподіл доходів гістограмою (рис. 1.3.6), яка показує, скільки осіб отримували протягом деякого періоду однаковий дохід. По горизонталі відкладається річний заробіток працюючих, при чому працівники групуються за рівнем доходів у певні інтервали, а по вертикалі — абсолютна або відносна чисельність працівників, які отримали той чи інший дохід.

Найбільш характерний дохід називається показником моди. У даному випадку це — 30—60 грн. Для характеристики зміни доходів у часі або міждержавних зіставлень використовують простий показник — середній дохід. Однак він є надто чуйним до збільшення або зменшення доходу. В нашому випадку модельний дохід дорівнює 30—60 грн, а середній становить 115 грн.
Більш складний спосіб аналізу диференціації доходів — це розрахунок нагромаджених або кумулятивних частот і побудови кумулятивних кривих, які називаються кривими Лоренца. Як будується крива Лоренца? Припустимо, деяка економіка складається з 5 осіб, чиї доходи розподілені, як указано в табл. 1.3.1.

Крива Лоренца показує, яку питому вагу доходу отримують 20, 40, 60, 80 і 100 % найбіднішої частини цієї економіки. Якби всі особи отримували однаковий дохід 200 грн, то крива Лоренца (рис. 1.3.7) була б прямою, а частота кожного складала б 20%, двох — 40%, трьох — 60% і т.д.[10, с. 193]. Абсолютна рівність виразиться відрізком ОЕ. Однак, у нашому випадку найбідніші отримують лише 5 % сумарного доходу, а бідні — 40 %—20 % доходу (А і В разом).


Чим далі знаходиться крива Лоренца від прямої ОЕ (бісектриса координатного кута), тим більший ступінь диференціації доходів. Цей відхил кривої Лоренца можна виміряти через співвідношення площі SOABCDE до площі всього трикутника SOEY. Цей показник називається коефіцієнтом Джинні (G) (1.3 1):
G = SOABCDE / SOET (1.3.1)
Площу SOABCDE можна знайти як SOEY — SOABCDEJ (складається з прямокутного трикутника і трапеції):
SOABCDEJ=SOAF+SAFBY+SFBCH+SHCDY+SYDEY= OF(AF+BJ+CH+JD+EY)/2 (1.3.2)
G=5000-3600/5000=0.28 [10, с. 194]
Теоретично коливання Джинні можуть бути від 0 до 1. Чим вище коефіцієнт G, тим більший ступінь розшарування населення за доходами. У табл. 1.3.2 для порівняння наведені коефіцієнт Джинні різних країн.

Тепер, коли ми знаємо, як можна виміряти нерівність доходів населення в якійсь окремій економіці, зупинимося на причинах їх диференціації.
До числа об’єктивних і суб’єктивних причин розподілу в рівні доходів відносять: різницю в здібностях, освіті та навчанні; у розмірах спадщини, допомоги по соціальному забезпеченню, політики в оподаткуванні; різницю в професійних смаках; здатність осіб іти на ризик; у володінні власністю; різні біди; фактори дискримінації; невдалі закони, незадовільний контроль за дотриманням законів тощо.
Диференціація доходів у країнах залежить від досягнутого рівня економічного і соціального розвитку. В результаті багатьох досліджень встановлено, що рівень диференціації доходів населення в розвинутих країнах суттєво менший, ніж у тих, які розвиваються. Доходи більш багатих 10 % населення перевищують доходи 10 % бідніших не більше ніж у 6—7 разів [31, с. 977]. Різниця в доходах і власності, в свою чергу, впливає на доступність освіти і медичного обслуговування, тобто на якість життя та робочої сили.
Головне значення має пануючий у суспільстві принцип розподілу доходів та його відповідності соціальній справедливості. Але слід зазначити, що соціальна справедливість — конкретне історичне поняття. Так, ще Адам Сміт розумів під цим терміном право кожного вільно конкурувати своїм умінням і капіталом з умінням і капіталом другої особи. Тобто, під соціальною справедливістю він мав на увазі рівність прав і можливостей. Потреба в справедливості відноситься до важливих соціальних потреб людини. Як вважає професор Б. М. Генкін [11, с. 327—331], від ступеня її задоволення значно залежить якість життя і результативність господарської діяльності. На його думку, кожна людина має уявлення стосовно справедливості, однак визначити її досить складно.
Різне розуміння справедливості проявляється, передусім, у сферах і напрямах реалізації рівності можливостей. Відмічаються з них такі:
розподіл суспільного багатства і продуктів праці;
захист гідності і майна громадян;
доступність освіти і медичної допомоги;
розвиток і використання природних здібностей;
поведінка на ринках праці, товарів і ресурсів;
участь в управлінні виробництвом, діяльності регіональних і державних органів влади.
Рівність можливостей для розвитку і використання природних здібностей людини є однією з важливіших характеристик суспільних відносин. Здібності людини — також важливіший з економічних ресурсів. А тому зменшення цього виду нерівності відповідає інтересам суспільства.
В умовах ринкової економіки справедливість розглядається як рівність можливостей на ринках праці, товарів і ресурсів. Це — те, що розуміється під справедливою конкуренцією. Можливість участі в управлінні виробництвом, а також у діяльності органів влади є не тільки важливим аспектом справедливості в демократичному суспільстві, а й полем самовираження й самоствердження людини.
За часи соціалізму соціальна справедливість була пов’язана з принципом розподілу відповідно до праці. В умовах ринкової економіки діє принцип вартісної еквівалентності, який не всіма сприймається як справедливий. Тому соціальна стабільність у конкретній країні залежить від рівня диференціації доходів і джерел цієї нерівності. Ефективно організований ринок праці та продуктивна зайнятість населення головним чином забезпечують нормальну і справедливу диференціацію працюючих та всього населення за доходами.
За переконанням переважної більшості економістів (і це підтверджують емпіричні дослідження), головним фактором, який визначає нерівність доходів, є різниця в заробітній платі. Вона пояснює до 80 % змін у доходах. Але це має місце при тому, що трудовий дохід становить 65—85 % у загальній сумі доходів населення, як це спостерігається в розвинутих капіталістичних країнах. Проте в Україні склалася інша картина. Питома вага заробітної плати в сукупних доходах у 1990 р., за даними Держкомстату, відповідала цьому рівню (67,5 %), а нині зменшилася майже на третину (49 %).
Розподіл доходів серед населення має прямий вплив на його зайнятість. По-перше, у випадку великої розбіжності у диференціації та загальної суми доходів у найбідніших прошарків населення менше прожиткового мінімуму зростає вторинна, нерегламентована й нелегальна зайнятість через необхідність мати хоча б мінімальні засоби для існування. При цьому, чим більший такий прошарок громадян, тим більше за обсягом і питомою вагою перелічені негативні явища на ринку праці. Це ускладнює його аналіз, прогнозування і регулювання, вимагає від держави додаткових економічних, правових і організаційних заходів.
По-друге, ринок праці з великою диференціацією доходів громадян вразливіший стосовно дискримінації з боку підприємців, ущемлення прав працюючих, невиконання колективних угод через боязнь втрати роботи в разі незгоди і скарг.
По-третє, збільшується чисельність зайнятих пенсіонерів і підлітків.
Водночас така диференціація певною мірою може пожвавити мобільність робочої сили, особливо серед молоді. Що може зробити держава для того, щоб диференціація доходів не була занадто високою?
По-перше, з введенням прогресивної шкали оподаткування більш високодоходні групи сплачують значну частину свого доходу до бюджету держави, а бідні прошарки населення сплачують податки по низьких пільгових ставках. Це сприяє скороченню розриву в доходах.
По-друге, за рахунок надходжень до бюджету з доходів високодохідної групи населення держава зможе сплачувати збільшені трансферти незаможним прошаркам, котрі зменшать диференціацію ще більше [10, c. 203].
По-третє, в умовах посилення боротьби з тіньовими доходами перехід їх у легальні знов-таки збільшить надходження до бюджету з усіма позитивними наслідками для прошарку громадян з низькими доходами.
Скорочення диференціації доходів знизить нерегламентовану і нелегальну зайнятість, зменшить чисельність зайнятих пенсіонерів і підлітків.