Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:1.5.1. СУТНІСТЬ БЕЗРОБІТТЯ І ПРИЧИНИ ЙОГО ВИНИКНЕННЯ

Безробіття є невід’ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону — попиту і пропозиції. Безробіття — незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об’єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об’єктивних причин, зобов’язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.
Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» дає таке визначення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.
Більш широке поняття безробітного, за методологією МОП, — це особи віком 15—70 років (зареєстровані та не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:
а) не мали роботи (прибуткового заняття);
б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню;
в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.
До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості.
Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.
Соціальна сутність безробіття — в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.
Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід’ємною, а з другого, — неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.
Організаційно-економічні причини безробіття в ринковій економіці, про які йшлося вище, полягають в руслі теорій, з позицій яких аналізується ринок праці та які розглядалися в навчальних дисциплінах «Економіка праці» та «Ринок праці». Так, основу виокремлення різних причин і видів безробіття становлять принципово різні погляди прихильників неокласичної і кейнсіанської теорій. Якщо неокласики пояснюють безробіття недосконалістю ринку праці, тобто мікроекономічними причинами, то у кейнсіанців воно є наслідком дефіциту сукупного попиту в економіці, тобто макроекономічних причин.
На рис. 1.5.1 ринок праці спочатку знаходиться в крапці рівноваги (е), котрій відповідає заробітна плата We і кількість зайнятих Le. Однак остання менша за чисельність економічно-активного населення (LF), а тому «класичне» безробіття складає L3-Le осіб.

«Кейнсіанське» безробіття виникає через «жорстку» заробітну плату — у відповідь на переміщення кривої попиту на працю D0 до положення D1 , яке викликано зниженням сукупного попиту в економіці. При цьому рівень заробітної плати не змінюється, як передбачається у класичній теорії. Внаслідок цього і виникає розрив між рівнем попиту і пропозиції при фіксованій заробітній платі. На рис. 1.5.2 це — L1Le.

Проте розрив між рівнем попиту і пропозиції не означає, що «кейнсіанське» і «класичне» безробіття не можуть співіснувати водночас. На рис. 1.5.2 бачимо, що загальне безробіття L1L2 складається з Le L2 — рівноважного «класичного» безробіття, яке викликано недосконалістю ринку праці, та L1Le — «кейнсіанського» безробіття.
Найбільш широко виникнення безробіття пояснюється марксистською теорією, за якою вважається, що з розвитком науки і техніки підприємці все більшу частину прибутку вкладають у капітал і меншу — в заробітну плату. Таким чином капітал заміщує робочу силу. Теорію К.Маркса стосовно виникнення безробіття необхідно обов’язково враховувати в розробці та практичній реалізації державної політики зайнятості. Її повинні мати на увазі і працівники державної служби зайнятості, розробляючи заходи щодо запобігання розвитку безробіття.
Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.
До основних абсолютних показників належать:
чисельність безробітних на рівнях: країна, область, місто, район;
чисельність безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом;
середня тривалість безробіття в місяцях.
До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках до трудових ресурсів (офіційна статистика) і до економічно-активного населення за формулами:

де u — рівень безробіття;
U — чисельність безробітних, виявлена обстеженням домогосподарств, осіб;
UL — чисельність безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, осіб;
L — чисельність трудових ресурсів (робочої сили), осіб.
LF — чисельність економічно-активного населення, виявлена обстеженням домогосподарств, осіб.
Крім указаних основних показників безробіття, форми державної статистичної звітності № 1-ПН і №2-ПН налічують багато додаткових, які виражаються в абсолютних величинах (скільки безробітних проходять професійне навчання, скільки закінчили, а скільки припинили навчання, беруть участь у громадських роботах, скільком призначено допомогу та ін.), котрі не складно перевести у відносні. Всі вони використовуються для аналізу стану ринку праці і зайнятості.
Наскільки точно можна розрахувати безробіття? Як свідчить світова і вітчизняна практика, точного виміру безробіття ніколи досягти не вдавалося через:
не завжди правдиву інформацію громадян;
часткову зайнятість, яка офіційною статистикою частіше враховується як повна;
неврахування тієї частини незайнятих, котрі втратили надію знайти роботу після її тривалих пошуків і вилучені з обліку безробітних.
Деякі пропозиції стосовно точнішого обліку безробітних дає спеціаліст МОП Гай Стендлінг через неповну зайнятість, але повністю довіритися цьому методу теж не можна.