Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:1.5.2. ВИДИ БЕЗРОБІТТЯ

Виходячи з того, яким чином людина залишилася без роботи, види безробіття можна поєднати в дві групи: добровільне і вимушене.
Добровільне безробіття в основі має суб’єктивну причину і цілком залежить від носія праці. До нього належить фрикційне безробіття, тобто короткотерміновий період незайнятості, необхідний для пошуку нової роботи або переходу з одного на інше місце роботи, а також коли особа звільнилася за власним бажанням.
До групи вимушеного безробіття належать: циклічне, структурне, інституціональне, регіональне, технологічне, приховане, економічне, часткове і сезонне безробіття.
Група добровільного безробіття і група вимушеного безробіття диференціюються за ознакою причини, яка породжує той чи інший вид. Принципова різниця між ними полягає в тому, що добровільне безробіття не є турботою держави, не реєструється в органах ДСЗ і за нього не сплачують допомогу. Вимушене безробіття, навпаки, є постійною турботою держави й осіб, які зареєстровані в органах ДСЗ як безробітні, одержують допомогу по безробіттю.
Циклічне безробіття пов’язано з фазою спаду економічного циклу. Воно небезпечне своєю тривалістю. Циклічне безробіття для України є основним видом безробіття у зв’язку з тривалою кризою в економіці.
Структурне безробіття є наслідком структурних зрушень в економіці як у галузевій сфері, так і в зміні форм власності. Таке безробіття теж притаманне Україні у зв’язку з структурною перебудовою економіки.
Інституціональне безробіття породжується правовими нормами, прийнятими в країні, які негативно впливають на попит або на пропозицію робочої сили. Воно, наприклад, може бути похідним від введення гарантованого мінімуму заробітної плати. Розглянемо це на такому прикладі. Припустимо, що мінімальну заробітну плату на конкретному і врівноваженому ринку праці завдяки прийнятому закону необхідно підвищити з рівня We до рівня W1 (рис. 1.5.3).

При цьому заробітна плата We в даній економіці врівноважувала попит і пропозицію тієї категорії найманих працівників, котрі її отримували. Після прийняття закону про підвищення мінімальної заробітної плати до величини W1 відповідно до класичної теорії потреба в працівниках, які отримували мінімальну заробітну плату, впаде з Le до L1, а пропозиція — зросте до L2. Навіть у разі згоди працівників працювати за стару заробітну плату (Wе) наймач не може цього зробити, не вступаючи в конфлікт із законом, внаслідок чого виникає безробіття, величина якого становить L1 L2. Інституціональне безробіття може бути також наслідком надмірних соціальних виплат та недосконалої податкової системи, які знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування скорочують доходи громадян і роблять їх зіставними із соціальними виплатами.
Економічне безробіття викликано кон’юнктурою ринку та поразкою товаровиробника у конкурентній боротьбі через незадовільне керівництво конкретним підприємством, відставання у застосуванні нових технологій та устаткування. Воно існує постійно, в тому числі і в Україні, але посилюється зі спадом економіки і зниженням попиту на товари і послуги.
Регіональне безробіття викликано різними причинами, притаманними конкретному регіону, наприклад закриттям вугільних копалень у Донбасі. Однак для окремого регіону воно є або структурним, або сезонним, або якогось іншого виду.
Технологічне безробіття є наслідком вивільнення працівників у результаті модернізації устаткування та втілення нових технологій.
Сезонне безробіття — підвищена незайнятість у міжсезонні, притаманна окремим галузям виробництва, таким як сільське господарство, цукрова і м’ясомолочна промисловість тощо.
Приховане безробіття — це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують знаходитися у складі підприємства.
Формами прихованого безробіття є:
збиткова чисельність працівників, які отримують заробітну плату;
оформлення відпусток з ініціативи адміністрації;
зростання цілодобових та внутрішньозмінних простоїв з організаційно-економічних причин.
Приховане безробіття в Україні набуло значного поширення. Приховане безробіття тому так і називається, що керівники підприємств намагаються його приховати від обліку. Це завдає шкоди і підприємству і суспільству. Таке безробіття треба вивести з «тіні». Цю мету певною мірою виконує ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Відповідно до міжнародних норм воно називається частковим. Часткове безробіття — це втрата особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу і (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру. Як бачимо, часткове безробіття не є формою прихованого безробіття. Це — одна з форм неповної зайнятості.
За часовим аспектом є два види безробіття — застійне і хронічне.
Застійне безробіття включає стійкий прошарок безробітних маргіналізованих громадян: бомжів, жебраків, бродяг. Воно не обов’язково є наслідком тривалого періоду безробіття, хоч хронічне безробіття значний «постачальник» громадян до застійного безробіття.
Хронічне безробіття виникає разом з масовим безробіттям, як правило, в періоди циклічного спаду, коли створення нових робочих місць тривалий час відстає від наявної чисельності найманих працівників, які пропонують свою працю. Нині воно притаманне ринку праці України. Так, у 2001 р. середня тривалість безробіття в нашій країні становила 12 місяців, а тому поширюється і застійне безробіття. Слід наголосити, що тривалість безробіття важливіша характеристика ринку праці. Вона віддзеркалює гнучкість ринку праці і стан державного управління зайнятістю.
Чим же небезпечне хронічне безробіття?
Працівники Луганського центру профорієнтації громадян проведеними дослідженнями встановили, що найнебезпечніша фаза у тих, хто залишився без роботи, настає після шести місяців її пошуку. В цій фазі починають з’являтись ознаки деструктивних змін особистості, а надалі — безпорадності й примирення із ситуацією. Людина починає звикати до бездіяльності, не говорячи вже про те, що вона втрачає професіоналізм і здобуті навички [14, с. 12]. Такого ж висновку дійшли і зарубіжні вчені. Так, на рис. 1.5.4 подана залежність вірогідності працевлаштування від тривалості безробіття.

Після шести місяців не тільки безробітні втрачають віру, кваліфікацію і навички, а й роботодавці з перестрогою відносяться до таких громадян [10, с. 225]. Ось чому суспільству дешевше обійдеться безробіття, наприклад, в 2 млн осіб із середнім терміном два-три місяці, ніж в 1 млн терміном понад шість місяців. Загрозлива динаміка середньої тривалості безробіття в Україні, за даними ДСЗ, показна в табл. 1.5.1.

Після знайомства з різними видами безробіття виникає питання: для чого ж треба знати диференціацію безробіття за видами?
Як кожна хвороба потребує для лікування лише їй притаманні ліки, так і кожний вид безробіття потребує певних заходів щодо запобігання його розширення. Саме в цьому і полягає практичний зміст диференціації безробіття за видами. Так, якщо передбачається циклічне безробіття, то слід подбати про активізацію інвестиційної та структурної політики, нагромадження коштів на соціальну допомогу безробітним, розширене втілення гнучких форм зайнятості (ГФЗ), підвищення купівельної спроможності населення за рахунок збільшення субсидій і трансфертів, про розвиток самозайнятості й громадські роботи. Важливо не допустити переходу циклічного безробіття в масове і хронічне, застосовуючи всі можливі заходи.
Якщо передбачається структурне або технологічне безробіття необхідно більше коштів виділяти на активну політику, спрямовувати їх передусім на професійну перепідготовку і підвищення кваліфікації незайнятого населення, розвиток малого підприємництва, на створення додаткових економічно доцільних робочих місць.
Приховане безробіття необхідно перш за все виводити з «тіні» у відкрите, законодавчо стимулюючи цей перехід і здійснюючи певні заходи щодо розширення сфери докладання праці за рахунок широкого втілення ГФЗ, підтримки збереження діючих робочих місць тощо.
Під час виникнення економічного безробіття слід налагодити менеджмент на підприємстві, розібратися з відповідністю керівництва підприємством завданням, які стоять перед підприємством. Щодо безробітних, то їх потрібно перекваліфікувати для працевлаштування на вільні робочі місця, задіяти на громадських роботах, підтримати у відкритті своєї справи.
Сезонне безробіття можна пом’якшити розвитком самозайнятості робочої сили, індивідуальної трудової діяльності, іншими додатковими заходами щодо розширення сфери зайнятості.
Підсумовуючи викладене, зауважимо, що безробіття — це складне соціальне, економічне і психологічне явище з негативними наслідками для конкретної особи і суспільства в цілому. Так, професор Д. П. Богиня підкреслює, що за даними соціальних досліджень, проведених у нашій країні, зростання чисельності непрацюючих з-поміж молоді лише на 1 % зумовлює збільшення злочинності в молодіжному середовищі на 4 % [15, с. 9]. За оцінкою зарубіжних експертів, підвищення безробіття на 1 % призводить до зростання смертності на 2 %, вбивств — на 5,7, самогубств — на 4,1 %. Зокрема, в США воно зумовлює ріст психологічних захворювань на 6 %, розлучень — на 7 %, самогубств — на 5 % [16, с. 7].