Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:2.4.2. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

Безпосереднім провідником державної політики зайнятості і стрижнем інфраструктури ринку праці є система державної служби зайнятості. Про те, чому вона є саме системою, наочно ілюструє наведена на рис. 2.4.1 схема інфраструктури. Взагалі державна служба зайнятості є підсистемою системи інфраструктури ринку праці. Але в даному випадку ми виокремлюємо її і розглядатимемо як самостійну систему з метою з’ясування її ролі в тих процесах, які відбуваються в державному регулюванні зайнятості.
Історія виникнення подібних служб така. На першій сесії Міжнародної конференції праці в 1919 р. було прийнято два документи — угоду і рекомендації стосовно безробіття. Вони мали на меті звести до мінімуму негативні наслідки безробіття і надати допомогу безробітним. У прийнятих документах розглядалися два головних засоби дій: працевлаштування та страхування на випадок безробіття. Тоді ж і були створені перші бюро працевлаштування з безкоштовним наданням послуг безробітним, які одержали назву біржі праці. Такі служби були державними гуманітарними інститутами з незначним впливом на регулювання зайнятості населення. Їх еволюція відбулася шляхом поступового підвищення цього впливу.
Державна служба зайнятості України виникла не на порожньому місці. Архівні дані свідчать про те, що 1 листопада 1917 р. Центральна Рада призначила Генеральним секретарем праці УНР М. В. Порша. 17 грудня того ж року в робітничо-селянському уряді України Народним секретарем праці став М. О. Скрипник, який згодом був обраний головою Уряду. У 20-ті роки в Радянському Союзі, в тому числі і в Україні, для роботи з безробітними були створені біржі праці, які мали обмежені функції — сприяння у працевлаштуванні та сплата допомоги.
З тих часів органи праці України неодноразово реорганізовувалися. При цьому розширювалися і звужувалися їх функції, змінювався статус. Але постійно в їх складі були структури, котрі займалися безробітними і працевлаштуванням громадян. З 1956 по 1976 р. в Україні існував Комітет по трудових ресурсах при Раді Міністрів України. У 1976 р. на його основі було створено Державний комітет Ради Міністрів України по праці, а невдовзі — Державний комітет УРСР по праці (Держкомпраці) як вищий орган державного управління, очолений М. О. Пантелєєвим, котрий вніс багато нового в організацію його діяльності.
До складу Держкомпраці України зі статусом середньої ланки увійшло Центральне бюро працевлаштування, яке згодом було перетворено в систему Республіканського центру зайнятості та профорієнтації населення. Вже в самій назві цієї структури закладені значно ширші функції, ніж у попередніх. Тільки основних напрямів його діяльності було близько 20, в тому числі й такий, як планове постачання робочої сили у недостатньо розвинуті райони Далекого Сходу і Сибіру.
Однак перехід до ринкових економічних відносин і зміна галузевої структури економіки вимагали докорінної зміни спрямованості в діяльності існувавшої тоді служби працевлаштування. Необхідно було здійснити широкомасштабний міжгалузевий і міжтериторіальний перерозподіл робочої сили з принципово нових причин (безробіття, зміна форм власності, банкрутство суб’єктів господарювання тощо) і на зовсім інших засадах (виникнення прошарків населення, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, різні умови працевлаштування залежно від причин безробіття і т.п.), а також оперативно здійснювати сумісництво наявної якості робочих місць з наявною якістю робочої сили.
У грудні 1990 р. постановою Ради Міністрів УРСР була створена республіканська, а з початку 1994 р. — державна служба зайнятості. Первинна база, на якій створилася служба, ні кількісно, ні якісно не відповідала завданням, поставленим перед нею. Чисельно вона налічувала 2200 працівників, тобто на одного працівника служби припадало майже 24 тис. жителів, що в 20 разів перевищувало аналогічні показники, які на той час існували у Швеції та Німеччині. Матеріальна база була вкрай обмежена, приміщень не вистачало.
А вже у 2002 р. служба налічувала понад 15 тис. співробітників і мала, хоч ще й недостатню, але вже відносно задовільну матеріально-технічну, інформаційну і видавничу базу.
Діяльність ДСЗ базується на таких міжнародних принципах:
безкоштовність наданих послуг;
доступність, тобто надання послуг у рівній мірі всім суб’єктам ринку праці, як тим, хто шукає роботу, так і тим, хто шукає робочу силу;
добровільність — відсутність будь-якого примушення у трудовому посередництві;
рівність — надання послуг усім громадянам без будь-якої дискримінації;
відкритість — надання повної інформації щодо працевлаштування, вільних робочих місць, діючих законодавчих актів стосовно зайнятості й безробіття.
Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» (ст. 19) ДСЗ виконує наступні функції:
аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;
консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, про вимоги, що ставляться до професій, та з інших питань, корисних для сприяння зайнятості населення;
веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
надає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ та організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;
організує при потребі професійну підготовку й перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку і перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку та визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;
надає послуги по працевлаштуванню та професійній орієнтації громадянам, які бажають змінити професію або місце роботи, вивільненим працівникам і незайнятому населенню;
реєструє безробітних та надає їм допомогу у межах своєї компетенції;
бере участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості та у розробці заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення.
Державна служба зайнятості має право:
одержувати від підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності статистичні дані про наявність вільних робочих місць, характер й умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
розробляти і вносити на розгляд місцевих адміністрацій пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту й не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;
направляти для працевлаштування на підприємства, в установи й організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць громадян, які звертаються до служби зайнятості відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки;
направляти безробітних громадян за їх бажанням на громадські роботи;
оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує нової професії або спеціальності;
подавати в установленому законом порядку допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати її виплати;
стягувати з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності суми прихованих або занижених обов’язкових зборів;
компенсувати до 50 % витрат суб’єктам господарської діяльності на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці за умов їх працевлаштування.
Однак з прийняттям змін до Закону України «Про зайнятість населення» після набуття чинності Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» ці функції і права ДСЗ мають бути дещо змінені.
Для виконання перелічених функцій побудовано відповідну структуру Державного центру зайнятості (ДЦЗ), Центру Кримської автономії, обласних і районних центрів зайнятості. Так, ДЦЗ складається з відділів:
соціально-економічного та фінансового прогнозування;
статистики й аналізу соціального захисту від безробіття;
інформації та зв’язку з громадськістю;
організаційно-методичного забезпечення надання соціальних послуг населенню і роботодавцям;
організаційного та методичного забезпечення профорієнтаційної роботи та професійного навчання;
міграції та міжнародного співробітництва;
впровадження і супроводження інформаційно-аналітичних систем;
організації роботи виконавчої дирекції Фонду;
доходів та фінансового забезпечення;
роботи з кадрами і питань державної служби;
юридичного відділу;
контрольно-ревізійного;
розробки та впровадження нових технологій;
капітального будівництва та розвитку матеріально-технічної бази;
бухгалтерського обліку;
загального відділу.
У центрі зайнятості Кримської автономії, обласних, міських, районних центрах назва відділів може бути аналогічною, але залежно від чисельності апарату центрів деякі з них об’єднуються в один відділ. Однак структура будь-якої організації не може бути назавжди постійною. Змінюються поточні плани і стратегічні задачі і як похідна від них, змінюється структура.
Відділи Державного центру зайнятості для виконання вищеназваних функцій мають бути укомплектовані такими спеціалістами, як економісти, соціологи, юристи, психологи, фахівці з комп’ютерної справи й інформатики, бухгалтери та інженери. Але спеціальної освіти недостатньо. Для тестування, підготовки і перепідготовки кадрів державної служби зайнятості в її складі знаходиться Інститут підготовки кадрів ДСЗ, де всі спеціалісти проходять через певні терміни перенавчання. Фахівці, які безпосередньо спілкуються з громадянами, котрі з різних питань звертаються до органів ДСЗ, повинні проходити спеціальні тести на вміння спілкуватися з людьми будь-якого характеру і соціального статусу.
Як і кожна система управління, ДСЗ має основні показники своєї діяльності. До них належать:
чисельність громадян, які звернулися до органів ДСЗ з різних питань за звітний термін (місяць, квартал, рік);
кількість наданих громадянам послуг (консультаційних, профорієнтаційних, навчання, перенавчання і підвищення кваліфікації, допомоги у відкритті своєї справи тощо);
число громадян, яким сприяли у працевлаштуванні, та їх питома вага серед тих, хто звернувся з цього приводу;
організація громадських робіт і кількість задіяних на них громадян;
стан використання коштів Фонду на активні й пасивні заходи.
Крім того, діяльність органів ДСЗ оцінюється рівнем зайнятості й безробіття, виконанням у цілому Державної та регіональних програм зайнятості, чисельністю навчання і перенавчання спеціалістів усіх ланок служби, вмінням прогнозувати кон’юнктуру ринку праці, характер і тенденції процесів на ньому і приймати упереджувальні заходи.