Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:3.2.2. РОЛЬ ОКРЕМИХ СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ

Аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні, здійснений Е. М. Лібановою [41, с. 49], дозволяє визначити коло існуючих у цій сфері проблем, а саме:
стрімке зниження народжуваності;
кризу української сім’ї;
високу смертність населення, особливо чоловіків працездатного віку;
негативні міграційні тенденції, які посилюють процес старіння населення;
високий рівень старіння і практично повне вичерпання потенціалу демографічного росту;
депопуляцію.
Такий демографічний стан, по-перше, може стати сприятливим підґрунтям для розвитку в Україні негативних тенденцій глобалізації; по-друге, вимагає з максимальною раціональністю використовувати кожну статево-вікову групу населення з метою одержання найбільшого ефекту в економічному зростанні. Це, в свою чергу, дасть можливість підвищувати рівень життя, а з ним і можливості усунення та запобігання кризових демографічних явищ.
Соціально-економічна політика держави, яка проводиться в сфері ринку праці, повинна постійно враховувати і фактично враховує вплив та соціально-економічну роль окремих демографічних груп населення. Розглянемо, чому це вкрай важливо.
Сучасна соціально-демографічна ситуація в Україні, як сказано вище, характеризується тим, що починаючи з 1993 р. смертність щорічно значно перевищує народжуваність, а чисельність громадян пенсійного віку зросла за вказаний період до 14,5 млн і склала 29 % усієї чисельності населення. Це означає посилення економічного навантаження на працездатне населення працездатного віку (на 1000 працездатних громадян працездатного віку припадає 1825 непрацездатних осіб), чисельність якого поки що не знижується за рахунок високої народжуваності на початку 80-х років і становить 27, 4 млн осіб. Дані особи, юнаки і дівчата, вступають нині у працездатний вік.
Розглянемо чотири окремих соціально-демографічних групи населення, яке може бути зайнятим.
1. Економічна і соціальна функції молоді (люди віком 15—28 років) визначаються їх роллю у формуванні трудового потенціалу країни. В чисельності населення молодь становить майже четверту частину. Умовно в цій групі населення можна виділити дві великі підгрупи: молодь, яка навчається, і працююча молодь. Молодь, що навчається на денній формі навчання, виявити стабільну економічну активність не може, однак залишається потенційно економічно-активною. Крім того, значна частина молоді зайнята у різних збройних формуваннях і також знаходиться поза сферою економіки, хоч теж є потенційною економічно-активною частиною робочої сили. Однак і при цьому більше 20 % молодих людей входять до економічно активного населення.
Особливо слід наголосити на тому, що традиційно в Україні молодь поповнювала кадри підприємств, які належать до галузей матеріального виробництва. Тобто за рахунок цих галузей держава виробляє валовий внутрішній продукт і створює національний дохід, від величини якого залежить добробут усього населення.
Однак праця у важких галузях сфери матеріального виробництва, таких як чорна і кольорова металургія, вуглевидобувна, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудівельна та деякі інші через важкі й шкідливі умови праці, малу заробітну плату та зниження престижності праці в даних галузях все більше не влаштовує молодь. Тим часом чисельність працюючих робітників і службовців у сфері матеріального виробництва порівняно з 1990 р. зменшилася у 2000 р. з 17 млн осіб до 11 млн. Разом зі значним зниженням продуктивності праці це призвело до кризових явищ як в економіці, так і в соціальній сфері у зв’язку зі значними втратами ВВП і національного доходу. Тому в галузі зайнятості окремих демографічних груп населення першочергова увага має бути привернута до молоді. Особливого значення в цьому плані набуває подальше зниження безробіття серед молодих людей, яке сягнуло майже третини всіх безробітних.
Проте слід підкреслити, що безробіття серед молодих людей могло бути більшим, але прийнятий Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» надав деякі пільги для неповнолітніх та молодих спеціалістів, у тому числі право на перше робоче місце. Цей Закон стримав розвиток молодіжного безробіття. Воно не сягнуло того рівня, який притаманний багатьом країнам, де 40—50 % молодих людей залишаються без роботи.
Аналіз статистичних і соціологічних даних, здійснений професором І. Л. Демченком, свідчить, що молодь віком 15—29 років у 1996—1998 рр. мала досить високу економічну активність, яка становила 64 %. Протягом 1999—2000 рр. активність молоді скоротилася до 54—56 %, що пов’язано зі змінами методологічного та організованого характеру, які відбулися під час переходу Держкомстату на щоквартальну систему вибіркових обстежень.
У вирішенні проблем зайнятості молоді слід виходити з того, що з підвищенням рівня освіти зростає конкурентоспроможність молодої людини на ринку праці і в цілому робочої сили України. Так, серед осіб віком до 29 років з вищою освітою рівень безробіття був нижчим у 1,5 раз, ніж серед тих, хто не мав базової вищої освіти, і вдвічі — від тих, хто мав професійно-технічну та повну загальну освіту [42, с. 304, 305].
Користуючись достатньо високою економічною активністю молодих людей, з метою поповнення матеріального виробництва молодими кадрами необхідно посилити професійну орієнтацію молоді, підвищити можливість одержання професії та освіти, особливо з відривом від виробництва. І якщо надання послуг з професійної орієнтації громадян віком до 28 років у 2000 р. зросло майже у 7 разів порівняно з 1994 р. і склало трохи не 600 тис. осіб, то професійне навчання навряд чи задовольняє тому, щоб виправити ситуацію. Так, з 941 тис. молодих людей, які звернулися до служби зайнятості, тільки понад 81 тис. проходили професійне навчання [17, с. 185].
Як позитивний аспект слід зазначити, що у 2000 р. чисельність незайнятої молоді, охопленої активними заходами сприяння зайнятості, збільшилася на 20 %. Рівень працевлаштування випускників загальноосвітніх шкіл і ПТУ був вищим, ніж серед інших категорій незайнятих громадян. Серед випускників, які за сприянням служби зайнятості проходили професійне навчання, дві третини припадає на випускників загальноосвітніх шкіл.
В Україні приймаються необхідні заходи, спрямовані на підтримку професійного навчання молоді і які з огляду на необхідність підвищення її конкурентоспроможності та якості як робочої сили слід робити тривалішими. У 2000 р. молоді вперше надані кредити для одержання першої вищої освіти. Затверджені нормотворчі акти для створення молодіжних бізнес-центрів.
Таким чином, від максимального залучення молодих людей з високоякісними професійними знаннями, досвідчених, фізично і розумово здатних витримувати високу інтенсивність праці, передусім, у сфері матеріального виробництва, значною мірою залежить економічне зростання країни і добробут її населення. Ця категорія робочої сили — молодь — є основою майбутнього трудового потенціалу країни.
2. Найчисленніша група в робочій силі — це особи середнього віку 29—49 років. Саме вони мають основне трудове навантаження. Така група населення складає в різні періоди від 45 до 48 %, або майже половину трудових ресурсів України. Її особливістю є вже достатньо нагромаджений професійний досвід і навички, висока працездатність та достатня трудова мобільність. Проте у зв’язку зі структурними змінами в економіці такий контингент робочої сили потребує переорієнтації на нові види діяльності і масштабної перекваліфікації. В даному випадку слід виходити з того, що громадяни цієї групи — особи середнього віку — становлять основу сучасного трудового потенціалу країни.
3. Наступна соціально-демографічна група населення, яка входить до складу трудових ресурсів, — це працездатні особи старше 50 років і передпенсійного віку. В даній соціально-демографічній групі рівень зайнятості скорочується переважно через стан здоров’я. Особливості цієї категорії робочої сили полягають у високому рівні професійних знань, навичок та освіти, наявності великого практичного досвіду і водночас деякого зниження рівня фізичних можливостей, що обмежує інтенсивність праці. Найефективніше використовувати потенціал таких працівників на посадах нижчої та середньої ланки керівників — звільнених бригадирів, майстрів, начальників ділянок і цехів тощо.
Працездатних осіб старше 50 років і передпенсійного віку можна вважати «живим банком» практичного досвіду і навичок робочої сили країни. Однак ця категорія робочої сили має найменшу трудову мобільність. Вона в своїй масі не змінюватиме місце проживання і професію. Структурна перебудова економіки найнегативнішим чином впливатиме саме на цю демографічну групу. Проте її потенціал суспільство має використати, передусім, для передачі молоді великого виробничого досвіду, який мають дані працівники.
4. Схожа з цією групою населення за позитивними і негативними ознаками в якості робочої сили соціально-демографічна група економічно-активних пенсіонерів, особливо в перші три—п’ять років після досягнення пенсійного віку. Недостатньо висока освіта багатьох пенсіонерів, наявність серед них більш високої питомої ваги жінок і майже нульова трудова мобільність звужують межі застосування праці пенсіонерів, знижують можливість їх перерозподілу як по галузях, так і професіях і роблять більшість з них неконкурентоспроможними на ринку праці. Однак працівники старшого віку стриманіше ставляться до негараздів у галузі оплати праці, неприйняття належних заходів щодо поліпшення умов праці, виконання малокваліфікованої і непрестижної роботи; через низький рівень життя бояться втратити робоче місце. Все це, а також наявність великого практичного досвіду багатьох пенсіонерів, який цінується роботодавцями, утримують у економіці значну кількість осіб пенсійного віку (1,815 млн — на 31.12.2001 р.).
Стосовно статевої зайнятості населення. Основу різного підходу до статі громадян як робочої сили складає їх природна різниця. Чоловіки є фізично сильнішими і рішучішими в діях. У жінок більш розвинуті ретельність, увага і акуратність у роботі. Тому праця останніх ефективніша саме на тих роботах, які вимагають перелічених якостей. Однак вирішальну роль жіночої статі як працівників відіграє материнство. Виходити слід з того, що жінки значною мірою визначають якість діючої робочої сили, а також з того внеску, який вони здійснюють у відтворенні здорового покоління.
У попередні роки (1993—1997) жіноче безробіття зростало вищими темпами, ніж чоловіче і складало 60—65 % чисельності безробітних. Однак в останні часи ця тенденція «пом’якшилася». Так, рівень безробіття (за визначенням МОП) у 2001 р. серед жінок у середньому за рік дорівнював близько 11 % економічно-активного населення, що зрівнялося з рівнем безробіття серед чоловіків.
Чисельність жінок, вивільнених з підприємств, установ та організацій у зв’язку зі скороченням, практично не змінилася порівняно з 1999 р. Усього протягом 2001 р., на обліку в органах ДСЗ перебувало понад 1,6 млн жінок, не зайнятих трудовою діяльністю, або 57,3 % від загальної кількості клієнтів центрів зайнятості. Більша активність жінок щодо звертання за сприянням у працевлаштуванні до ДСЗ є традиційною, оскільки вони менше, ніж чоловіки, покладаються на самостійні можливості під час пошуку роботи. Поступово зростають обсяги та рівень працевлаштування жінок. Протягом 2001 р. за сприянням ДСЗ одержали роботу майже 374 тис. жінок, що на третину більше, ніж у 1999 р.
Жінки використовують будь-які можливості, що сприяють їм у працевлаштуванні, беруть активну участь у всіх заходах соціального захисту, які пропонуються центрами зайнятості. Серед осіб, котрі проходили професійне навчання, перенавчання, підвищували кваліфікацію, брали участь у громадських роботах, жінки складали дві третини.