Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:3.2.3. ОСОБЛИВОСТІ Й ТЕНДЕНЦІЇ В СТРУКТУРІ ЗАЙНЯТОСТІ

Економічна криза, а також надмірна відкритість економіки України суттєво вплинули на структуру зайнятості. За останнє десятиліття в структурі зайнятості населення і використанні робочої сили України відбулися зміни принципового характеру, які породили негативні тенденції у розвитку ринку праці. Структура зайнятості змінюється в двох площинах: по-перше, в галузевій і, по-друге, в площині зміни форм власності, хоч такі зміни часто взаємозалежні. Розглянемо ці зміни в динаміці за даними Держкомстату України (табл. 3.2.2).


Як свідчать наведені в табл. 3.2.2 дані, головна негативна тенденція в структурі зайнятості — це постійне зниження чисельності працюючих в усіх сферах діяльності, особливо в галузях економіки. Чисельність зайнятих у цій сфері зменшилася у 2000 р. порівняно з 1990 р. на 7,3 млн осіб, або на 28,7 %. Майже половину працюючих втратила за цей період промисловість (47,7 %) й особливо машинобудування, кольорова металургія, легка і харчова промисловість, хімія і нафтохімія, суднобудування та інші галузі реальної економіки. Близько 2/3 працівників залишили будівництво — галузь, яка вирішує інвестиційні проблеми, створює нові робочі місця, здійснює будівництво об’єктів соціального призначення, таких як житло, лікарні, школи тощо.
Вилучення понад 7 млн кадрів з різних галузей — велика втрата для економіки України тому, що ці громадяни або перейшли в нерегламентовану і нелегальну зайнятість, або виїхали на заробітки за кордон, або взагалі залишилися без роботи. Через те, що майже всі вони не працюють за своєю професією чи спеціальністю, ці громадяни втрачають кваліфікацію і професійні здібності . І навіть за умов повернення їх з часом на свої робочі місця потрібні будуть чималі кошти на поновлення професійних здібностей таких працівників. Тому таку зміну структури зайнятості протягом тривалого часу слід визнати першою негативною тенденцією.
Відомо, що при докорінній зміні існувавшого економічного укладу нашого суспільства мали відбутися суттєві структурні зміни і перерозподіл зайнятих громадян на користь обслуговуючих людину галузей соціальної спрямованості, таких як легка і харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, торгівля і громадське харчування, охорона здоров’я, фізкультура та ін. Однак цього поки не сталося, чисельність зайнятих, як видно з табл. 3.2.2, скорочується і в цих галузях. Скорочення числа працюючих в обслуговуючих галузях соціальної спрямованості є другою негативною тенденціою в структурі зайнятості населення України.
Значне зменшення чисельності зайнятих у науці й науковому обслуговуванні, харчовій і легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів, приладобудуванні, машинобудуванні значною, якщо не вирішальною, мірою є наслідком економічної глобалізації. Достатньо подивитися на переважну кількість у торгівлі не завжди якісних порівняно з вітчизняними харчових товарів, товарів легкої промисловості тощо, щоб у цьому переконатися. Це означає, що купуючи імпортні товари в значній кількості, ми підтримуємо або створюємо робочі місця за кордоном за рахунок зменшення числа робочих місць на вітчизняних підприємствах, які виробляють аналогічні товари, зменшуючи ефективність використання власної робочої сили. Слід констатувати, що вітчизняний ринок поки що недостатньо надійно захищений.
Третьою негативною тенденцією в структурі зайнятості, котра започаткована ще за часів радянської влади, є незадовільна міжрегіональна структура зайнятості зі значним трудонадлишком у західних областях.
Окремо як негативну тенденцію зміни структури зайнятих слід виділити чисельність зайнятих у науці й науковому обслуговуванні, що постійно знижується. І це є прямий наслідок глобалізації. За останні десять років число науковців зменшилося більше ніж на третину. Втрата науковців особливо болісна для суспільства, по-перше, через послаблення перспектив розвитку не тільки економіки, а й суспільства в цілому; по-друге, підготовка науковців потребує багатьох років і значних коштів.
Негативні зрушення та тенденції в структурі зайнятості населення України, які відбулися з 1991 р., є наслідком кризових явищ в економічній і соціальній сферах, слабо розвинутого правового поля і недостатнього досвіду щодо захисту свого ринку від негативних наслідків глобалізації. З остаточним подоланням кризи і посиленням державного регулювання економіки в цілому і, зокрема зайнятості, ці тенденції повинні припинитися.
Заходи державної політики щодо подолання негативних тенденцій, які мають місце в зміні структури зайнятості, повинні передбачати максимальну оптимізацію в даних умовах структури зайнятості, на основі якої у подальшому можна було б розраховувати на досягнення повної продуктивної зайнятості. В цьому випадку слід вважати оптимальною таку структуру зайнятості, за якої забезпечується повна, з 4—5 % природного рівня безробіття, продуктивна зайнятість населення за рахунок високоефективних і економічно доцільних наявних та знов уведених робочих місць.
Оптимальна структура зайнятості на даному етапі розвитку економіки повинна передбачати і враховувати кон’юнктуру ринку праці та конкурентоспроможність підприємств. Це мають бути підприємства високих технологій, енергетики, окремих напрямів машинобудування і, безумовно, відбудова та переозброєння підприємств легкої й харчової промисловості, будівельних матеріалів.
Відомо, що наш ринок не насичений товарами й особливо вітчизняного виробництва. Тому масштаби зайнятості мають усі підстави для значного розширення за рахунок збільшення виробництва товарів . Аналогічної думки дотримується професор А. Котляр, який зазначає: «З урахуванням того, що ринок товарів та послуг Росії далекий від насичення, є об’єктивна можливість нарощувати обсяги виробництва, а значить, розширювати масштаби зайнятості й знижувати рівень безробіття» [43, с. 43].
Можливе і доцільне здійснення окремих організаційно-економічних заходів короткотермінового характеру, спрямованих на певні галузі виробництва та які можна передбачати державною і регіональними програмами зайнятості. Це — посилення профорієнтаційної роботи, розширення обсягів перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, пріоритетна підтримка державною відкриття своєї справи в сфері матеріального виробництва тощо. Однак головним, що може зробити ці заходи ефективними, є державне регулювання економіки, запропоноване ще Дж. М. Кейнсом на підставі аналізу глобальної кризи капіталістичної системи у 1929—1932 рр.
Вивчаючи структурні трансформації в Україні і проблеми зайнятості у зв’язку з цим, професор С. І. Бандур указує, що розвиток зайнятості повинен здійснюватися, виходячи з далекосяжної мети — стабілізації економічного розвитку на основі формування якісно нової, стійкої, динамічної та соціально-орієнтованої господарської системи. Пріоритетними напрямами тут мають бути:
прискорення розвитку галузей соціального та споживчого комплексу;
освоєння ресурсозберігаючих технологій в обробних і сировинних галузях економіки, включаючи сільське господарство;
створення конкурентоспроможної обробної промисловості для забезпечення технічного і технологічного оновлення виробництва з урахуванням доцільності регіональної галузевої спеціалізації підприємств і фактичної наявності потужностей;
формування конкурентоспроможного машинобудівного комплексу, особливо його наукомістких галузей;
створення сучасної виробничої інфраструктури шляхом широкомасштабного будівництва доріг, сховищ, складів у сільській місцевості прискореними темпами [44, с. 28]. До цього слід було б додати: в тому числі за рахунок використання громадських робіт.
Усі перелічені заходи за своєю сутністю мають кінцеву мету — запобігання розвитку негативних тенденцій глобалізації в Україні.
Зміна структури зайнятості залежно від зміни форм власності й господарювання має свої особливості. Їх необхідно розглядати з урахуванням кількісних змін у статусі суб’єктів господарювання. Слід наголосити, що саме зміна форм власності взагалі є основою всіх перетворень. Власність на основні засоби виробництва визначає пріоритети в розвитку суспільства в цілому, зумовлює характер обміну і споживання, а отже, і характер продуктивних сил. Процеси роздержавлення і приватизації колишньої державної власності призвели, передусім, до суттєвих змін у структурі зайнятості населення (табл. 3.2.3), а також до інших тенденцій, безпосередньо пов’язаних з цими змінами.
З табл. 3.2.3 видно: якщо на початку системних перетворень зайнятість на підприємствах державної власності складала понад 90 % працюючих, то на кінець 2000 р. на підприємствах, які мають державну форму власності, зайнято лише 34,4 % всіх працюючих. У промисловості цей показник становить 26,3 %, в будівництві — 21,3, у торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні та збуті — 13,9, у сільському та лісовому господарстві — 6,0 %. Тільки в охороні здоров’я, фізкультурі, науці й мистецтві залишилося понад 90 % зайнятих в організаціях і установах, власність яких належить державі.

Зміна форм власності і господарювання спричинила:
значне вивільнення працівників;
часткове перепрофілювання підприємств, що потребує перекваліфікації працівників у значних обсягах;
значні й часті порушення трудового законодавства на приватних підприємствах у галузі режимів праці й відпочинку, умов і оплати праці;
зниження ступеня юніонізації через невиконання закону на багатьох приватних підприємствах стосовно надання можливості найманим працівникам об’єднуватися у профспілки.
Таким чином, недостатньо керована зміна структури зайнятості як у галузевому розрізі, так і в площині зміни форм власності призводить до негативних наслідків у соціально-трудових відносинах, зниження якості робочої сили та до інших недоліків у соціально-економічному розвитку суспільства і потребує значного посилення ролі держави в цих процесах.