Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:3.2.4. ПРОБЛЕМИ ЯКОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ В УКРАЇНІ

Одним з головних факторів, який може значною мірою «погасити» негативні тенденції глобалізації в структурі зайнятості населення і зробити значно гнучкішим національний ринок праці, є підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили.
Від якості робочої сили, безумовно, залежить її конкурентоспроможність. Але ці категорії, будучи пов’язані між собою, не є тотожними. Конкурентоспроможність робочої сили — проблема в економіці надзвичайно впливова та, разом з тим, мало досліджена і в економічній літературі фактично не розглядається. Доцільне визначення їй дає професор Д. П. Богиня. На його думку, конкурентоспроможність робочої сили — це сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», яка забезпечує задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств у працівниках певної кваліфікації (професії). В аспекті якості вона характеризує певні ознаки, зумовлені сукупністю споживчої придатності робочої сили та її здатності до ефективної праці (фах, стаж, вікові дані тощо). В аспекті кількісних характеристик конкурентоспроможність працівника може визначатися продуктивністю та ефективністю праці, витратами робочого часу на виконання певних операцій, якістю виробленої продукції, витратами сировини, палива тощо. Конкурентоспроможність робочої сили є індикатором управління працею [45, с. 438, 441].
Проблеми якості робочої сили в Україні, якій потрібно мати конкурентоспроможну і соціально спрямовану національну економіку, повинні займати ключове місце як у поточних рішеннях, так і в програмах, розрахованих на довгострокову перспективу, на всіх рівнях владних структур. Впровадження новітніх технологій та розвиток наукоємких виробництв без наявності високоосвіченої і висококваліфікованої робочої сили, а також постійного всебічного поліпшення її якісних характеристик буде неможливе.
Підтримання на належному рівні якості робочої сили, а тим більше її постійний розвиток потребують значних витрат. Але навряд чи це є головним фактором, тому що проблема стоїть так: збереження якості існуючої робочої сили і подальше прискорене поліпшення її з урахуванням здійснених і майбутніх структурних змін в економіці — необхідна і невідкладна умова економічної незалежності України, активного виходу нашої держави на світовий ринок товарів і послуг достойним конкурентом. Це стає одним з головних пріоритетів державної соціально-економічної політики. Інтеграція у світову економіку рівноправним партнером з існуючим трудовим потенціалом є надто проблематичною. Жодне серйозне завдання щодо подальшого зростання економіки, впровадження високоефективних заходів зміни і поліпшення її структури без надійного та своєчасного забезпечення висококваліфікованими, фізично й психічно здоровими робітниками і спеціалістами не може бути виконано.
Україна завжди мала якісну робочу силу з високою загальною і професійною освітою та задовільними фізичними, фізіологічними і психофізіологічними характеристиками. Однак в останні роки робоча сила нашої країни втрачає ті складові, які забезпечують її високу якість. Системна криза вкрай негативно відбилася на всіх аспектах життєдіяльності суспільства, але чи не найбільш відчутної шкоди вона завдала робочій силі через певну обмеженість у підвищенні кваліфікації, незбалансованість у харчуванні та недостатнє медичне обслуговування.
Невипадково динамічно зростає потреба підприємств у професіоналах, фахівцях, технічних службовцях, кваліфікованих робітниках з інструментом, в операторах та складальниках устаткування і машин, незважаючи на значно зменшену загальну потребу економіки в працівниках (табл. 3.2.4).

Втрата навичок і практичного досвіду тривалий час незайнятими своєю справою працівниками (безробітними, зайнятими нерегламентованою і нелегальною діяльністю та ін.) неадекватно компенсується, як ми це бачили, системою підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів. Програми навчання нерідко застарілі, матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Багато підприємств і організацій припинили або значно скоротили внутрішньовиробничу підготовку кадрів або через брак коштів, або через недооцінку перспектив мати висококваліфікований персонал.
Як зазначає професор В. А. Савченко, провідний науковець в Україні в цій справі, котрий багато років займається проблемами професійної орієнтації і професійної кваліфікації персоналу, в Україні професійне навчання персоналу нині ще не перетворилося на один із найважливіших чинників підвищення продуктивності праці, забезпечення випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції та послуг, інтеграції держави у світове економічне співтовариство. Хоча в країні є деякі приклади того, як навіть за умов тривалої економічної кризи можна досягти відчутних успіхів у професійному навчанні персоналу. Таким прикладом є ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод».
В. А. Савченко пропонує з метою подальшого вдосконалення нормативної бази з питань професійного навчання кадрів на виробництві ухвалити Закон України «Про професійне навчання кадрів на виробництві». Про доцільність цього закону свідчить позитивний зарубіжний досвід, зокрема Німеччини [46, с. 15, 16].
Підприємства та організації України не мають законодавчих зобов’язань щодо підготовки, перепідготовки і навчання кадрів. Саме тому для нас відіграє велику роль позитивний досвід у цьому розвинутих країн, наприклад, Німеччини і Франції, де здійснюються заходи підготовки кадрів за участю і під проводом держави. Ці заходи економічно стимулюються урядом.
Аналіз діяльності вітчизняних підприємств стосовно підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів свідчить про недооцінку ними значення високої якості робочої сили як чинника економічного прогресу і чинника соціального захисту працівника через підвищення його конкурентоспроможності. Так, у 1999 р. на підприємствах традиційного сектора економіки одержали нову професію 278,3 тис. осіб, підвищили кваліфікацію 829 тис. громадян, що складає відповідно 2 і 5,9 % загальної чисельності працюючих. Порівняно з 1991 р. ці показники зменшилися більше, ніж удвічі [47, с. 294].
Для вирішення цих проблем О. А. Грішнова пропонує як першочерговий напрям державної політики — впровадження системи заходів щодо сприяння підприємствам у забезпеченні високої якості робочої сили. Адже сама кадрова політика на підприємстві може і повинна стати в найближчій перспективі пріоритетним чинником зростання ефективності всіх форм національної системи розвитку людських ресурсів [47, с. 301].
Довготривалий негативний вплив на відтворення та якість робочої сили мають низькі середньодушові доходи більшості населення. Основою грошового доходу, як відомо, має бути заробітна плата як ціна робочої сили. Однак значно нижча питома вага в доходах українців заробітної плати іншими розвинутими країнами не єдина причина того, що спостерігаються суттєві недоліки в галузевій диференціації заробітної плати. Промисловість, будівництво і особливо сільське господарство — майже вся реальна економіка та її фундамент — наука поступаються у заробітній платі галузям, які по суті є інфраструктурою реальної економіки. Випередивши в оплаті праці гірників, металургів, науку, на перше місце вийшли банківські службовці. Наприклад, співвідношення середньомісячної заробітної плати в сільському господарстві до середньомісячної заробітної плати працівників, зайнятих у всіх сферах економіки, у 1990 р. складало 0,95, а у 2000 р. — лише 0,48. Водночас аналогічне співвідношення працівників фінансування, кредитування та страхування відповідно становило 1,5 і 2,44.
Таке становище робить непрестижною працю в традиційних для України галузях, особливо для молоді, і спричиняє значні втрати в економіці. Наприклад, металургія стала галуззю непрестижною, тоді як саме від продажу металургійної продукції держава має найбільші інвалютні надходження до бюджету.
Низька заробітна плата і сумнівна її диференціація — один із суттєвих чинників, який негативно впливає на якість робочої сили. Змінити таке становище можливо, посиливши регулюючу роль держави в цих процесах через законотворчу діяльність і суворе дотримання законів суб’єктами господарської діяльності.
До якісних характеристик робочої сили належить і працездатність особи. Науково обґрунтоване визначення працездатності дає доцент Я. В. Крушельницька. Працездатність — це максимальна ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, який не викликає перенапруження організму. В свою чергу, функціональний стан — це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, що забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму [48, с. 120]. Цей показник залежить не тільки від об’єктивних характеристик осіб, таких як вік, стать, фізичні і фізіологічні дані, а й від суб’єктивних чинників: раціонального харчування залежно від професії (спеціальності), умов праці, достатнього медичного обслуговування. Все це залежить від рівня заробітної плати і доходів у цілому.