Державне регулювання зайнятості - ВАСИЛЬЧЕНКО В. С.:ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ЕКОНОМІЧНІ КАТЕГОРІЇ

Державне регулювання зайнятості потребує точного вживання понять і категорій. З цією метою і даються визначення основних понять та економічних категорій. Дану частину посібника складено на підставі формулювань законів України, міжнародних трудових норм, економічних та енциклопедичних словників (вказані в переліку використаної літератури), а також понять, які вживаються в сучасній спеціальній літературі й науково обґрунтовані. Авторами є переважно українські вчені, такі як С. В. Мочерний, Б. Г Гаврилишин, І. М. Михасюк, І. І. Лукінов, В. В. Онікієнко, Е. М. Лібанова, Д. П. Богиня, С. І. Бандур, А. М. Колот, Г. І. Купалова, В. М. Петюх, В. А. Савченко та інші, а також російські вчені Л. І. Абалкін, Р. П. Колосова, Е. С. Строєв, О. Я. Кібанов, Б. М. Генкін, А. М. Прохоров, А. Н. Азриліян тощо.
Активна політика на ринку праці — це спрямування дій на підвищення конкурентоспроможності робочої сили і розширення сфери докладання праці з метою запобігання безробіття та збільшення чисельності зайнятих. А.п. на р.п. реалізується за допомогою активних заходів.
Активні заходи на ринку праці — заходи, спрямовані на створення умов щодо повної продуктивної зайнятості економічно активного населення, які безпосередньо впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили.
Баланс робочого часу — система показників, які характеризують ресурси робочого часу працюючих, їх розподіл по видах затрат і використання. Б.р.ч. складається з метою виявлення резервів зростання продуктивності праці за рахунок більш раціонального використання робочого часу і визначення чисельності робітників. Розраховується переважно на одного середньоспискового робітника.
Баланс робочої сили — дані відносно вірогідного обсягу та розподілу попиту і пропозиції на робочу силу на планований період, які становлять основу побудови Державної та регіональних програм зайнятості населення. Б.р.с. є розподілом балансу праці й відображає зміну чисельності працівників з виявом основних причин їх вибуття та джерела поповнення.
Безоплатно працюючі члени сім’ї — особи, що працюють без оплати на сімейному підприємстві, очолюваному родичем, який проживає в тому самому домашньому господарстві (якщо ця діяльність належить до економічної).
Безробітні — працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Безробітні у визначенні МОП — особи віком 15—70 років (зареєстровані та не зареєстровані в службі зайнятості), які одночасно задовольняють три умови: не мали роботи (прибуткового заняття), шукали роботу або намагалися організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню; були готові розпочати роботу протягом наступних двох тижнів.
Безробіття — це незайнятість певної частини економічно-активного населення внаслідок впливу об’єктивних процесів, притаманних ринковій економіці: нерівномірності розвитку продуктивних сил, циклічності розвитку економіки, суперечності характеру НТП, високих темпів модернізації вироництва тощо.
Безробіття вимушене — наявність безробітних, викликана не залежними від індивіда об’єктивними причинами (економічними циклами, структурними зрушеннями в економіці й виробництві, зниженням обсягів виробництва, технічним прогресом, конверсією, сезонністю робіт, інституціональними причинами, регіональними особливостями тощо).
Безробіття добровільне — наступає внаслідок звільнення працівника за власним бажанням або небажанням особи працювати через наявність нетрудових доходів або з інших особистих причин.
Безробіття економічне — наявність безробітних, викликана кон’юнктурою ринку, поразкою частини товаровиробників у конкурентній боротьбі.
Безробіття застійне — включає стійкий прошарок безробітних громадян, таких як жебраки, бомжі, бродяги.
Безробіття інституціональне — породжується правовими нормами, прийнятими в країні, які негативно впливають на попит і пропозицію робочої сили. Такими нормами можуть бути занадто високі мінімальна заробітна плата і допомога по безробіттю, великі податки та ін.
Безробіття масове — безробіття в період циклічного спаду.
Безробіття природне — об’єктивно необхідний рівень безробіття, який зберігається в умовах рівноважного ринку праці.
Безробіття приховане — це внутрішньофірмове безробіття або неповна вимушена зайнятість, тобто така кількість працівників, яка стала зайвою у зв’язку зі структурними, технологічними, організаційними змінами виробництва, але формально продовжує знаходитись у складі підприємства. Формами Б.п. є збиткова чисельність працівників, які отримують заробітну плату; оформлення відпусток з ініціативи адміністрації без оплати або з частковим збереженням заробітної плати; наявність осіб, працючих на умовах неповного робочого часу.
Безробіття структурне — є наслідком структурних зрушень в економіці, які знецінюють рівень кваліфікації деяких категорій робочої сили.
Безробіття регіональне — це безробіття, викликане різними причинами, притаманними даному регіону.
Безробіття фрикційне — короткотерміновий період незайнятості, необхідний для пошуку нового місця роботи, котра відповідала б кваліфікації працівника або його іншим потребам. Це може бути також короткий проміжок часу, який потрібен особі для переходу або переїзду з одного місця роботи до другого за попередньою домовленістю.
Безробіття хронічне — виникає з масовим безробіттям, коли створення нових робочих місць займає тривалий час і значно відстає від зростання чисельності найманих працівників.
Безробіття циклічне — є наслідком зниження економічного циклу, яке призводить до скорочення виробництва і вивільнення працівників.
Бюджет сімейний — співвідношення фактичних доходів і витрат сім’ї за тиждень, місяць або рік, яке характеризує її добробут, ступінь достатку.
Вартість робочої сили — в Україні В.р.с. визначається розміром фактичних видатків наймача на утримання робочої сили.
Види підприємств — в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, засноване на власності об’єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності.
Виконавці господарсько-трудових інтересів — є органами трьох гілок влади — законодавчої, виконавчої і судової, побудованими за ієрархічним принципом і покликаними впроваджувати в життя програму державної економічної політики.
Виразники господарсько-трудових інтересів — профспілки, стачкоми, асоціації, спілки роботодавців, фермерів, банківських установ й інші об’єднання носіїв господарсько-трудових інтересів.
Гарантії зайнятості для окремих категорій населення — відповідно до ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. До цих категорій громадян відносяться жінки, які мають дітей до шести років; одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів; молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце; діти (сироти), які залишилися без піклування батьків; особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу; особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки — 53 років); особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування. Для працевлаштування зазначеної категорії громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
Глобалізація — категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років ХХ ст. набуває форм постійного й неухильно зростаючого переплетення національних економік. У цей період Г. характеризується, насамперед, перманентністю темпів зростання світової торгівлі та валового внутрішнього продукту в усіх розвинутих країнах.
Гнучкі форми зайнятості — надання найманому працівникові можливостей вибору між вільним і робочим часом як за кількістю часу, так і за режимом його використання. Г.ф.з. можуть застосовуватися лише на тих підприємствах (в організаціях), де це дозволяють організаційно-технічний процес виробництва і стан виробничих відносин.
Господарська діяльність — будь-яка діяльність юридичних осіб, у тому числі підприємницька, а також фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.
Громадяни похилого віку — це чоловіки віком 60 років і жінки — 55 років і старше, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.
Держава загального добробуту — невід’ємний компонент реальних змішаних суспільно-економічних систем відкритого суспільства, що складаються у розвинутих країнах. Д.з.д. означає реалізацію соціальної орієнтації сучасної ринкової економіки при застосуванні державної політики доходів, зайнятості та цін, використання прямих і непрямих регуляторів соціальних процесів, коли здійснюється програма розвитку різних галузей соціальної інфраструктури та сфери науки, культури, освіти, охорони здоров’я. Досягнутий рівень економічного розвитку й високі стандарти життя різних соціальних груп і прошарків населення, динамізм економічної та соціальної структури дозволяють будувати розгалужені системи соціального захисту і використовувати відповідні механізми.
Держава соціального добробуту — див.: Держава загального добробуту.
Державне регулювання зайнятості населення — цілеспрямований вплив державних органів на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили в країні в цілому або окремій місцевості шляхом економічних, правових, адміністративно-організаційних заходів з метою запобігання поширення безробіття чи його скорочення та забезпечення максимальної продуктивної зайнятості економічно-активного населення. Пріоритет віддається економічним методам, які діють на основі ринкових економічних законів. Реалізується шляхом розробки і виконання Державної програми зайнятості населення.
Дискримінація на ринку праці — ситуація, в якій роботодавці не бажають брати на роботу представників якої-небудь групи громадян (національної, расової, релігійної, молоді, жінок та ін.) на умовах оплати праці, еквівалентних рівню оплати переважаючих груп. Дискримінація з будь-яких ознак заборонена Конституцією України (ст. 24).
Диференціація доходів населення — розмах коливань доходів населення, який характеризує різницю в його матеріальному становищі. Ця різниця служить основою для розподілу населення по групах залежно від середньодушових грошових доходів і реалізації необхідних заходів.
Добробут населення — характеристика соціально-економічних умов життя і задоволення потреб населення. Оскільки результати економічної діяльності реалізуються в соціальній сфері, Д.н. залежить від суспільного виробництва, його структурних пропорцій, стану соціальної сфери. Узагальнюючий показник Д.н. — рівень реальних доходів населення.
Дохід — 1) грошові або інші цінності, отримані внаслідок будь-якої діяльності; 2) результат виробничо-господарської діяльності, одержаний як різниця між вартістю реалізованої продукції та послуг і здійсненими затратами; 3) виплачувані власникам дивіденди або відсотки, виражені в процентах поточної ціни цінних паперів, пенсії, допомоги.
Дохід населення — матеріальні кошти, якими розраховує населення для здійснення своїх потреб. Основними джерелами отримання доходів є: заробітна плата робітників і службовців, оплата праці в КСП, виплати і пільги із громадських фондів споживання (пенсії, стипендії, допомоги і т. ін.); у сільських жителів важливе джерело доходів — особисте підсобне господарство.
Економіка відкрита — економічна система, зорієнтована на максимальну участь у світових господарських зв’язках і в міжнародному розподілі праці.
Економіка закрита — незалежна господарська система з обмеженими зовнішньоекономічними зв’язками, яка здатна самостійно забезпечити себе всім необхідним та яка прагне до ізоляціонізму.
Економіка змішана — економічна система, що виникає в розвинутих країнах Заходу на стадії переходу до постіндустріального суспільства. Каркас повнокровного ринкового господарства, який склався, утворює приватна власність. Пройшовши значну еволюцію, приватна власність все більше перетворюється з індивідуальної в різні форми асоційованої власності.
Економіка ринкова — це форма економічної організації, за якої координація дій здійснюється на підставі взаємодії на ринках вільних виробників і вільних індивідуальних споживачів.
Економіка планова — форма економічної організації народного господарства за системою планів, основою якої є державна власність на основні засоби виробництва.
Економіка тіньова — форма економічної організації народного господарства за системою планів, основою якої є державна власність на основні засоби виробництва.
Економіка «тіньова» — 1)неконтрольоване державою виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг; 2)приховані від органів державного управління незаконні соціально-економічні відносини між окремими громадянами, соціальними групами стосовно використання державної, приватної та інших видів власності в корисних особистих та групових інтересах.
Економічне робоче місце — сукупність матеріально-речовинних, економічних і соціальних умов, які забезпечують зайнятість одного працівника і розглядаються безвідповідно до фізичного робочого місця.
Економічно доцільні робочі місця — це робочі місця, які дозволяють досягти високої продуктивності праці і мати достойний заробіток працівникові.
Еластичність — показник реакції (швидкості) зміни досліджуваної залежності (ендогенної) змінної на зміну визначаючих її факторів. Е. будь-яких двох функціонально пов’язаних економічних показників — це напр., Е. попиту по ціні, Е. попиту праці по заробітній платі, Е. попиту по доходу і т. ін. Оскільки реально не існує такої економічної змінної, яка залежала б лише від одного параметра, то в практиці економічного аналізу Е. є окремим показником, тобто виявляє специфіку впливу на ендогенну змінну тільки однієї екзогенної змінної. Повна Е. може бути розрахована лише як точечна Е.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Зайняте населення — це громадяни України, що проживають на території держави на законних підставах і які працюють по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном; самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю; члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управлінні та громадських об’єднаннях; проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, в інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, задіяні в альтернативній (невійськовій) службі; проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах ведуть домогосподарство та доглядають дітей і хворих.
Зайняті економічною діяльністю — особи, які беруть участь у виробництві благ та різного роду послуг і у зв’язку з цим вступають у відносини з іншими особами, групами осіб або товариствами з приводу своїх доходів.
Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.
Зайнятість вторинна — це додаткова зайнятість громадян на іншому підприємстві (в організації, установі) або в нерегламентованій діяльності з метою збільшення свого доходу.
Зайнятість глобальна — це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним (догляд за дітьми і хворими, зайнятість у домогосподарстві тощо).
Зайнятість ефективна — це використання робочої сили максимально можливої кількості без втрат, коли досягається найбільший матеріальний результат.
Зайнятість нелегальна — зайнятість без укладання письмового трудового договору, яка має за мету приховати деякі види діяльності, котрі заборонено законом, або незаконне найняття і надмірну експлуатацію робочої сили.
Зайнятість неповна — зайнятість громадян неповний робочий день (тиждень) за їх бажанням.
Зайнятість неповна вимушена — зайнятість громадян неповний робочий день, тиждень, місяць, рік через організаційно-економічні або технологічні причини виробництва.
Зайнятість непродуктивна — зайнятість, яка не відповідає критеріям продуктивної зайнятості (випуск бракованої або неліквідної продукції, нерегламентована, нелегальна зайнятість тощо).
Зайнятість нерегламентована — це не регламентована державними нормативними актами діяльність громадян (не заборонені види), яка виключена з офіційної сфери соціально-трудових відносин, тобто здійснюється без укладання трудового договору, не враховується державною статистикою і з якої не сплачуються податки.
Зайнятість нестандартна — зайнятість громадян, яка не має певних стандартів і повної регламентації (тимчасова і сезонна З., самозайнятість громадян, робота за тимчасовими контрактами, надомна праця тощо).
Зайнятість неформальна — див.: Зайнятість нерегламентована.
Зайнятість повна в макроекономічному аспекті — це зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом з боку суспільного виробництва, тобто використовуються всі трудові ресурси. З. п. в м. а. ніколи не може бути 100 %-ою через наявність природної норми безробіття.
Зайнятість повна особи або групи осіб — зайнятість за індивідуальним (груповим) повним використанням нормативного часу (повний робочий день, повний робочий тиждень).
Зайнятість продуктивна — це діяльність громадян, котра за рахунок корисної і високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає працівникові дохід, не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, дає можливість простого відтворення робочої сили. До З.п. відноситься не тільки зайнятість у сфері матеріального виробництва, а й суспільно корисна праця в інших сферах (мистецтво, наука, освіта, культура та ін.), яка безпосередньо або опосередковано впливає на стан продуктивності.
Зайнятість раціональна — відношення величини продуктивної зайнятості до величини суспільно-корисної зайнятості.
Зайнятість суспільно-корисна — визначається зайнятістю у суспільному виробництві на військовій службі у будь-яких законних військових формуваннях, на державній службі, в науці, культурі, освіті, на денних відділеннях військових і цивільних навчальних закладів (у працездатному віці), у підсобному і домашньому господарстві, доглядом за дітьми та хворими.
Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір З.п. залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Заробітна плата жорстка — заробітна плата, що не змінюється як реакція на зміну ціни на кінцеву продукцію та послуги. Жорсткість визначається системою контрактів, якими закріплюється обсяг (сума) зарплати.
Заробітна плата мінімальна — рівень зарплати працівника некваліфікованої праці. Установлюється державою в законодавчому порядку, а також на підставі угод між підприємцями і профспілками.
Заробітна плата номінальна — абсолютна сума грошей (виплат), яку працівник отримує за певний період.
Заробітна плата реальна — купівельна спроможність номінальної заробітної плати.
Заробітна плата середня — заробітна плата, яка обчислюється в середньому на одиницю відпрацьованого часу або на одного працюючого. Розраховується на основі фондів зарплати (часового, денного, повного).
Індивід — характеристика людини як одиничної природної істоти, результату біологічного розвитку, володіючого єдністю природженого і надбаного, носія індивідуальних природних рис (задатків, захоплень). Найбільш загальні характеристики І. — цілісність психофізіологічної організації, усталеність у взаємодії із зовнішнім світом, активність.
Інтенсивність праці — кількість праці, яка витрачається протягом певного проміжку часу і вимірюється затратами фізичної, розумової і нервової енергії за одиницю часу.
Інфраструктура ринку праці — сукупність суб’єктів, котрі забезпечують безперервне функціонування механізму ринку праці за рахунок реалізації організаційних, фінансових, правових, інформаційних та науково-методичних заходів. До І.р.п. належать: Мінпраці України, система державної служби зайнятості, комерційні біржі праці, центри професійної орієнтації і професійної підготовки кадрів, різні благодійні фонди, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та ін. Основним завданням І.р.п. є підвищення гнучкості та ефективності функціонування ринку праці за рахунок поширення інформації, професійного консультування, навчання безробітних новим професіям і спеціальностям, квотування робочих місць тим, хто об’єктивно не здатен конкурувати на ринку праці на рівних, стримання масових звільнень і запобігання масовому безробіттю, раціоналізація та фінансування заходів щодо цілеспрямованого розвитку ринку праці і підвищення рівня продуктивної зайнятості населення, розробки і наукового обґрунтування заходів державної політики зайнятості.
Інфраструктура соціальна — група галузей, які забезпечують процес відтворення матеріальних благ (послуг) та нормальні умови життя населення: будівництво й експлуатація об’єктів житлового і соціально-культурного призначення, роздрібна торгівля, громадське харчування, охорона здоров’я, освіта та ін. І.с. не створює матеріальних благ безпосередньо, але без неї процес виробництва або незавершений, або взагалі неможливий. Матеріальне виробництво та І.с. виражають у сукупності певні економічні і соціальні зв’язки й функції. Соціальна функція — збереження і розвиток трудового та духовного потенціалу. Економічна функція — створення умов для відтворення матеріальних благ. Матеріальне виробництво та І.с. — два взаємодоповнюючих і взаємопов’язаних об’єкти.
Капітал людський — особливий вид капіталовкладень, сукупність затрат на розвиток відтворення потенціалу людини, підвищення якості та поліпшення функціонування робочої сили. До складу К.л. включають знання загальноосвітнього і спеціального характеру, навички, нагромаджений досвід. За деякими трактовками, до нього входять стан здоров’я, яким володіє даний економічний суб’єкт, а також витрати на пошук інформації на ринку праці й пов’язані з мобільністю працівників. Згідно з цим сфери діяльності, які формують К.л. (в першу чергу освітньо-науковий комплекс), розглядаються як інвестиційні галузі нематеріального виробництва.
Категорії економічні — важливіші поняття економічної науки, які відображають сутність економічних процесів і явищ, наприклад, праця, ціна, процент і т. ін.
Кваліфікація — рівень знань і трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за якою-небудь професією, спеціальністю.
Квота робочих місць — закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.
Коефіцієнт Джинні — коефіцієнт, розрахунок якого визначає стан розподілу доходів населення або працівників певної економіки за аналізований період.
Колективний договір, угода — це прийняття сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-виробничих відносин та узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах, установах, в організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) та одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом.
Колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; невиконання чи зміни колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.
Конкурентоспроможність — властивість товару, послуги, суб’єкта ринкових відносин виступати на ринку на рівних з наявними там аналогічними товарами, послугами або конкуруючими суб’єктами ринкових відносин. К. визначається технічним рівнем товару; рівнем маркетингу і рекламно-інформаційного забезпечення; відповідальністю вимогам споживача, технічним умовам та стандартам, організацією сервісу, авторського нагляду, гарантійного забезпечення навчанням персоналу сторони, яка придбає; строками поставки (розробки, створення, продажу), гарантій; ціною, умовами платежів, своєчасністю появи даного товару на конкретному ринку; політико-економічною ситуацією в даному регіоні.
Кон’юнктура ринку праці — збіг обставин, сукупність умов і факторів, які окремо у взаємозв’язку характеризують стан ринку праці, кількісно та якісно впливають на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.
Конкурентоспроможність робочої сили — це сукупність якісних та вартісних характеристик товару «робоча сила», яка забезпечує задоволення конкретних потреб роботодавців у працівниках певної кваліфікації (професії).
Крива Беверіджа — крива, яка характеризує залежність між чисельністю безробітних і кількістю вільних робочих місць (вакансій) у певній економіці та відображає природний рівень безробіття для даної економіки.
Крива Лоренца — крива, яка дає змогу обчислити розподіл населення або працівників якої-небудь економіки за доходами.
Крива Філіпса — крива, котра виражає функціональний стабільний нелінійний зв’язок між відсотковими темпами інфляції і рівнем безробіття, які знаходяться у зворотній залежності. Відкрита в 1958 р. австралійським ученим, котрий працював в Англії, О. Філіпсом, пізніше модифікована економістами П. Самюельсоном і Р. Солоу. К. Ф. у 60—70-ті роки застосовувалася у західних країнах Європи і США під час планування економіки.
Людські ресурси — це поняття, яке включає всю сукупність людей з їх фізичними і розумовими здібностями та відповідним трудовим потенціалом. Залежно від охопленої території і виконуваних завдань щодо управління Л.р. можуть розглядатись як населення в цілому, як трудові ресурси і як персонал. Управління Л.р. спрямовано на вирішення трьох глобальних проблем: їх формування, розподіл, використання.
Маргинальний — той, хто знаходиться на межі двох середовищ; людина, яка за своїм становищем опинилася поза певним соціального прошарком, групою. Поняття нерідко вживається як негативна оцінка щодо люмпенів та інших, а також у позитивному значенні — по відношенню до людей, які творчо долають стереотипи, усталені принципи діяльності.
Маржиналізм — економічна теорія, яка об’єднує економічні процеси і явища, виходячи з граничних, прирістних величин і станів. М. оперує такими поняттями, як гранична продуктивність, граничні затрати, гранична корисність, виходячи із закону убування граничної корисності, продуктивності й дохідності та закону попиту і пропозиції.
Міграція населення — переміщення людей через кордони тих чи інших територій на постійне або тимчасове місце проживання.
Міграція робочої сили — переміщення, переселення працездатного населення, яке викликано причинами економічного характеру. Залежно від того, чи перетинаються при цьому кордони країни, розрізняють міграцію внутрішню і міграцію зовнішню. Внутрішня М.р.с. (між регіонами країни, із села до міста і навпаки) має важливе економічне значення, будучи формою перерозподілу трудових ресурсів, а також фактором зміни складу і розміщення населення. Зовнішня М.р.с. впливає на чисельність населення країни.
Міграція робочої сили неорганізована — відбувається власними силами мігрантів без матеріальної або організованої допомоги будь-яких установ. М.р.с.н. має також назву індивідуальної або самостійної.
Міграція робочої сили організована — здійснюється за участю державних або громадських структур і за їх допомогою.
Міжнародні трудові норми — приймаються Міжнародною організацією праці у вигляді Конвенцій по всіх аспектах праці, зайнятості населення, безробіття, умов праці та її охорони, виробничого і навколишнього середовища, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, соціального партнерства (трипартизму) тощо. Після ратифікації конкретною країною кожної Конвенції МОП вони стають для цієї країни обов’язковими.
Мінімальний споживчий бюджет — вартість набору мінімальних благ і послуг, які не тільки відповідають прожитковому мінімуму, а й мають більш поширений асортимент. М.с.б. визначається по різних групах населення (залежно від статі, віку, характеру та інтенсивності праці) як вартісна оцінка натурального набору продуктів харчування, при врахуванні дієтлогічних обмежень і забезпечення мінімально необхідною кількістю калорій, а також витрат на продовольчі товари і послуги, податки та обов’язкові платежі, виходячи з частки витрат на ці цілі в бюджетах малодохідних домашніх господарств. Розраховується на певний період часу (рік, місяць). Склад мінімально необхідних товарів і послуг визначається мінімальним «споживчим кошиком», а також таким, що формується по категоріях споживачів.
Мінімум прожитковий — рівень доходів, який забезпечує придбання набору матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини при певному рівні соціально-економічного розвитку країни і сформованих потреб населення; розрахований на душу населення і розрізняється залежно від статі і віку. Життєво необхідний рівень споживання включає тільки витрати на харчування, найнеобхідніші предмети санітарії і гігієни, комунальні послуги.
Модель ринку праці — суттєві якості ринку праці й задекларовані основні напрями та характеристики його розвитку.
Модель ринку праці ліберальна — для неї характерні яскраво виражена субсідарність, децентралізація, пов’язана з федеративним устроєм країни і відповідним існуванням у кожному суб’єкті федерації власного законодавства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств і працівників до фондів суб’єктів федерації і федерального фонду диференційовані). Представники М.р.п.л. — США, Канада, Австралія.
Модель ринку праці патерналістська — її головною ознакою є опікування праценосія роботодавцем. Найбільш цілісно М.р.п.п. реалізована в Японії, де її фундаментом став довічний найм, система якого передбачає гарантії зайнятості працюючим до пенсійного віку, зростання всіх видів виплат відповідно до стажу роботи.
Модель ринку праці соціал-демократична — спирається на проведення державою активної політики на ринку праці. Еталоном М.р.п.с.-д., яку було сформовано на рубежі 40—50-х років Р. Мейднером і Г. Реном, є ринок праці Швеції. На підготовку і перепідготовку кадрів і на створення нових робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка країна ОЕСР, економлячи на соціальному відшкодуванні збитків своїх громадян унаслідок безробіття.
Населення — сукупність людей, які проживають на території континенту, країни або її частини, окремого регіону і населеного пункту.
Населення відкрите — населення, чисельність якого змінюється в результаті не тільки народження і смерті людей, а і міграції.
Населення закрите — населення, яке не схильне до міграції і змінює свою чисельність лише внаслідок народження і смертності.
Носії господарсько-трудових інтересів — індивіди та соціальні групи, які відрізняються одна від однієї за ознаками: майновою, за доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Це — власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники).
Особи вільних професій — особи, професії яких не передбачають мінімального рівня заробітної плати і, як правило, оплати надурочних годин роботи. До О.в.п. можна віднести керівників організацій, адміністративних працівників.
Особи невільних професій — особи, котрі займаються видами робіт, для яких передбачається визначення мінімальної заробітної плати і доплата за надурочні години праці. До них можна віднести спеціалістів і службовців організацій.
Партнерство соціальне — суспільна участь різних сторін у розробці й реалізації соціально-трудових договорів та угод на певний термін. П.с. може бути двостороннім (між підприємцями і профспілками) і тристороннім (між представниками уряду, підприємцями і профспілками). Розвиток ринкових відносин, створення багатоукладної економіки, поява і розширення прошарку підприємців і власників роблять можливим на підприємствах тристороннє партнерство між роботодавцем (підприємцем), трудовим колективом (в особі профспілок) і найманою адміністрацією.
Пасивна політика на ринку праці — це політика, яка передбачає відповідальність держави за становище найманих працівників і роботодавців на ринку праці. П.п. на р.п. здійснюється пасивними заходами. В цьому випадку формується так званий ринковий державний патерналізм.
Пасивні заходи на ринку праці — це заходи, що, як правило, безпосередньо не впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили. До них належать: реєстрація незайнятих громадян, які шукають роботу, організація системи надання допомоги по безробіттю, здійснення негрошових форм підтримки безробітних і членів їх сімей.
Патерналізм — форма регулювання соціально-трудових відносин на рівні фірми, яка відображає ініціативу роботодавців у наданні робітникам додаткових благ (пільги, поліпшення умов праці тощо) у більшому обсязі, ніж передбачено трудовим законодавством і колективним договором.
Перепідготовка робітників — це професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітників, які здобули первинну професійну підготовку.
Перше робоче місце — місце роботи молодих громадян після закінчення будь-якого навчального закладу або припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової служби чи альтернативної (невійськової) служби. Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби. Дворічний строк першого робочого місця обчислюється з урахуванням часу роботи молодого громадянина до призову на строкову військову чи альтернативну (невійськову) службу.
Підприємець — фізична особа, яка пройшла державну реєстрацію в якості підприємця і самостійно та на свій ризик здійснює активну економічну діяльність будь-якого підприємства, крім селянського (фермерського) господарства.
Підходяща робота — для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід) і звернулися за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався у відповідній галузі за минулий місяць. При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття. Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців — робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надати — інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю). Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).
Політика економічна — система економічних заходів держави. Зміст П.е., її цілі і засоби визначаються характером суспільного ладу, внутрішніми і міжнародними умовами розвитку країни.
Політика соціальна — частина загальної державної політики, пов’язана із впливом на умови життя населення, його основних прошарків, груп і категорій. Включає розділи: політику регулювання доходів, зайнятості, соціального забезпечення, політику в сферах освіти та охорони здоров’я, житлову тощо. П.с. зорієнтована на людину, захист її прав, передбачених міжнародним і національним законодавством. Мета П.с. підтримка і розвиток людини як найвищої цінності будь-якого суспільства.
Поняття — 1) одна з форм мислення, результат узагальнення суттєвих ознак дійсності; 2) розуміння кимось чого-небудь, що склалося на основі якихось відомостей, власного досвіду; 3) сукупність поглядів на що-небудь, рівень розуміння чогось.
Попит робочої сили — має два поняття: вузьке і широке. П.р.с. у вузькому понятті — це кількісна платоспроможна пропозиція робочих місць, у широкому — вся наявність робочих місць. І в першому, і в другому випадках П. р. с. є сукупним попитом на робочу силу, який визначає її сукупну потребу незалежно від якості робочих місць.
Попит робочої сили індивідуальний — попит конкретного підприємства на робочу силу певної якості, напр., верстатників-шліфувальників, бухгалтерів, водіїв вантажних автомобілів та ін.
Попит робочої сили сукупний — див.: Попит робочої сили.
Потенціал трудовий — наявна і можлива в майбутньому кількість та якість праці, на яку розраховує суспільство (трудовий колектив) за даного рівня розвитку науки й техніки і котра визначається чисельністю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем.
Працездатність — здатність до праці, що залежить від стану здоров’я працівника. Розрізняють П. загальну (здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах), професійну (здатність працівника працювати за певною професією, посадою в конкретних умовах), неповну (здатність працювати лише в полегшених умовах, напр., при неповному робочому дні).
Працездатність загальна — наявність у людини якостей (фізичних, психофізіологічних, вікових і т. ін.), які визначають її здатність до праці взагалі та не потребують спеціальної підготовки.
Працездатність професійна — здатність до кваліфікованої праці певної професії, тобто здатність до конкретного виду праці, що потребує спеціальної підготовки.
Працівник — фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі або організації чи у фізичної особи, котра використовує найману працю.
Працівники вивільнені — наймані працівники, з якими розірвано трудову угоду з ініціативи роботодавця (або адміністрації підприємства) у зв’язку з ліквідацією підприємства (установи, організації), реорганізацією, а також у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, якщо вони призвели до скорочення чисельності працівників.
Праця наймана — праця найманого працівника, що працює за договором найму на підприємстві, власником якого він не є.
Природна норма безробіття — це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не призводить до скорочення чисельності безробітних.
Природний рівень безробіття — див.: Природна норма безробіття.
Прогнозування ринку праці — обґрунтований спеціальними дослідженнями висновок щодо зайнятості населення. Дозволяє з певною мірою достовірності (за двома-трьома варіантами) оцінити: ситуацію, що утворюється на ринку праці у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили; можливу чисельність незайнятого населення, котре може звернутися за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості; розподіл виявленої на ринку праці робочої сили; можливі обсяги перепідготовки вивільнених працівників і незайнятого населення; потенційну чисельність безробітних. П.р.п. складається з пропозиції робочої сили, попиту на робочу силу, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, розподілу робочої сили.
Продуктивність праці — ефективність конкретної праці. Вимірюється кількістю виробів, операцій, створених або здійснених в одиницю часу, чи величиною часу, витраченого на одиницю продукту одним працівником.
Пропозиція робочої сили — має вузький і широкий смисл. Вузький — полягає в тому, що П.р.с. є кількісною пропозицією праці незайнятих і бажаючих працювати працездатних осіб працездатного віку. У широкому смислі — це загальна кількість робочої сили країни, а у випадку офіційної статистики України — трудові ресурси. Це також є сукупна пропозиція робочої сили.
Професійна спілка — добровільна неприбуткова громадська організація, яка об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності (навчання).
Професійно-технічна освіта — складова системи освіти України, спрямована на формування у громадян професійних знань, умінь, навичок, на розвиток духовності, культури, відповідного технічного, технологічного та екологічного мислення з метою створення умов для їх професійної діяльності. П.-т.о. здобувається в професійно-технічних закладах і забезпечує первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників.
Професія — вид трудової діяльності в системі суспільного поділу праці, який зумовлено сукупністю знань і трудових навичок, придбаних працівником у результаті спеціального навчання або практики.
Ринок праці — система суспільних відносин, пов’язана з купівлею-продажем товару «робоча сила». В економічній літературі можна зустріти й інші визначення. Р.п. охоплює сфери обігу товару «робоча сила» і виробництва, де наймані працівники вступають у специфічні відносини з наймачем (роботодавцем) з приводу використання праці в процесі трудової діяльності. Р.п. є підсистемою системи ринкових економічних відносин і функціонально пов’язаний з ринками товарів та послуг, ринком капіталів та іншими типами ринків за економічним призначенням.
Ринок праці прихований — внутрішньофірмовий ринок праці, який утворюють працівники, котрі мають надто велику вірогідність втратити роботу. Вони працюють в умовах неповного робочого дня або тижня. За офіційною статистикою такі працівники не є безробітними. До Р.п.п. відносяться також громадяни, котрі не змогли знайти роботу і втратили право на отримання допомоги, відмовилися реєструватись у службі зайнятості.
Ринок праці сукупний — ринок праці із сукупним попитом і сукупною пропозицією робочої сили, які визначають його місткість.
Ринок робочої сили — часто вживається як синонім поняттю «ринок праці», оскільки ринок праці і Р.р.с. тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інший. Робоча сила продає свої здібності до праці, котрі купує роботодавець не відчужуючи їх від власника здібностей до праці.
Ринок робочої сили світовий — сфера міжнародних економічних відносин, яка передбачає регулярні, сталі операції по купівлі-продажу робочої сили. Забезпечує переміщення трудових ресурсів, реалізацію їх здібності до праці в світогосподарських масштабах; існує у формі міжнародної трудової міграції.
Робоча сила — в Україні тотожна трудовим ресурсам. У статистиці більшості країн Р.с. — це економічно-активне населення.
Робоче місце — зона трудової діяльності робітника або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи.
Самостійно зайняте населення — громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, які беруть участь у виробництві.
Сегментація ринку праці — розподіл робочих місць і працівників на усталені замкнуті сектори, котрі обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Вивчення С.р.п. призвело до створення теорії двоїстості ринку праці, яка передбачає його розподіл на дві частини: первинний і вторинний ринки праці.
Сезонні роботи — роботи, які через природні й кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше шести місяців. Перелік сезонних робіт та сезонних галузей затверджується Кабінетом міністрів України .
Солідарність — 1)однодумність, спільність інтересів, активне співчуття чиїмось думкам або діям; 2) спільна відповідальність.
Соціальна сфера — оточуючі людину суспільні, матеріальні й духовні умови її існування і діяльності. С.с. в широкому смислі (макросередовище) охоплює економічну систему в цілому — продуктивні сили, сукупність суспільних відносин та інститутів, суспільну свідомість, культуру даного суспільства. С.с. у вузькому смислі (мікросередовище), будучи елементом у цілому, включає безпосереднє соціальне оточення людини — родину, колектив, групи людей. С.с. здійснює вирішальний вплив на формування і розвиток особистості.
Соціальний захист — важлива функція держави щодо забезпечення основних соціальних прав людини на підставі міжнародних і національних норм. У більш вузькому значенні це — забезпечення прав стосовно рівня життя. Правову основу С.з. складає соціально зорієнтоване законодавство. Організаційна основа С.з. передбачає наявність соціального блоку на всіх рівнях управління і відповідних інститутів, фінансово-економічну мобілізацію джерел С.з., головним з яким є податки до державного бюджету і страхові платежі, які вносяться до відповідних страхових фондів.
Соціальний розвиток суспільства — фактичні зміни, які дозволяють все повніше задовольняти індивідуальні й колективні потреби людей.
Соціальний сектор — узагальнюючий термін, який охоплює політику і програми у таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримка добробуту, охорона здоров’я, освіта і навчання.
Соціальні пенсії — пенсії, які призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію. До цих категорій громадян відносяться інваліди; чоловіки, які досягли віку 60 років, та жінки, які досягли 55 років; діти у разі втрати годувальника; діти-інваліди віком до 16 років.
Соціальні служби для молоді — спеціальні заклади, які надають соціальні послуги та соціальну допомогу молоді.
Соціально-трудові відносини — об’єктивно існуючий взаємозв’язок і взаємодія суб’єктів цих відносин у процесі праці, націлені на регулювання якості трудового життя.
Спеціальність — сукупність знань і навичок для здійснення вузького кола трудової діяльності в межах визначеної професії. Споріднені С. об’єднуються в одну групу за професіями. Наприклад, професія слюсар об’єднує спеціальності — слюсаря-інструментальника, слюсаря-водопровідника, слюсаря-наладчика і т. д.
Споживчий кошик — 1)розрахунковий асортимент продуктів та інших предметів споживання, який застосовується для аналізу та оцінки як якісних показників споживання (різноманітність, відповідність рівню потреб), так і кількісних (величина споживчого бюджету). С.к. розраховується на одну людину або на сім’ю і має, як правило, регіональний або структурно-соціальний характер.
Страйк — тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівників (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Страховий випадок — подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.
Страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття, за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Страховик на випадок безробіття — Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Страхувальники на випадок безробіття — роботодавці та застраховані особи, які відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сплачують страхові внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Страхування на випадок безробіття — система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Субсидарність — збереження неослабного прагнення людини до самовідповідальності і самореалізації. Принцип С. покликаний запобігти перенесенню відповідальності на суспільство.
Сукупний грошовий дохід сім’ї — його утворюють: заробітна плата, матеріальна допомога, разові допомоги та інші виплати, які підлягають оподаткуванню; усі види пенсій і компенсацій до них; стипендії студентам і учням освітніх закладів; щомісячні допомоги на дітей, а також допомоги по нагляду за дитиною; вартість натуральних продуктів підсобного господарства, які використовуються на особисте споживання; доходи від власності, проценти від вкладів та інших цінних паперів.
Територія пріоритетного розвитку — територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні та екологічні умови і на якій впроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць.
Трудова активність — прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід, одержуючи за це винагороду в натуральній або грошовій формі. Особа, яка виявляє таке бажання, є носієм Т.а. Т.а. може бути потенційною, котра відповідає прагненням працездатної особи працювати за винагороду, і реалізованою, яка фактично є зайнятістю.
Трудова мобільність — означає принципову готовність населення до зміни посади, професії, місця роботи та проживання, способу життя в цілому. Т.м. є важливішим чинником перерозподілу робочої сили відповідно до змін потреб виробництва і ринку праці.
Трудовий договір — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи і передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному або декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Трудові ресурси — 1) у широкому смислі — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. Відповідно до визначення офіційною статистикою України Т.р. є частиною населення, зайнятою в народному господарстві або здібною працювати, але не працює з тих або інших причин (домогосподарки, учні, студенти, курсанти денного навчання й ін.). До складу Т.р. включається населення в працездатному віці (чоловіки 16—59 років, жінки 16—54 років), крім непрацюючих інвалідів І і ІІ груп і непрацюючих осіб, які отримують пенсію на пільгових умовах; фактично працюючі підлітки і працюючі особи пенсійного віку.
Управління ринком праці — цілеспрямована система економічних, соціальних, організаційних, законодавчих і адміністративних заходів, яка спрямована на регулювання співвідношення попиту і пропозиції робочої сили адекватно економічному і соціальному розвитку.
Формування ринку праці — постійний процес зміни кількісних та якісних параметрів елементів ринку праці — робочої сили, її ціни, попиту і пропозиції.
«Хрест Маршала» — графічне співвідношення кривих попиту і пропозиції щодо цінового фактора в результаті ринкової взаємодії (крапка перетину кривих попиту і пропозиції вказує на рівноважну ринкову ціну). Ринковий механізм, діючи в умовах конкуренції, встановлює залежність попиту і пропозиції від рівня ціни. У свою чергу рух ціни визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Стосовно ринку праці йдеться про попит і пропозицію праці та її ціну, тобто часову ставку заробітної плати.
Ціна робочої сили — грошовий вираз фонду життєвих благ, необхідний для відтворення робочої сили (утримання сім’ї). Вона визначається заробітною платою найманого працівника.
Часткове безробіття — вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.
Якість робочої сили — сукупність таких властивостей людини, як рівень освіти і кваліфікації, фізичні, фізіологічні, соціально-психологічні характеристики, здібність адаптуватися до умов виробництва, професійна орієнтованість, мобільність, тобто готовність змінити роботу, професію, місце проживання.
Ярмарок вакансій — зібрання представників різних організацій, що періодично влаштовується з метою одержання або пропозиції інформації щодо існуючих або очікуваних вакансій, умов укладання контрактів робітників і службовців про соціальні пільги і гарантії, які надаються працівникам.