Cистема макроекономічного рахівництва






Cистема макроекономічного рахівництва -ТІТЬОНКО О. М.:1.4. Історія розвитку системи макроекономічного рахівництва

Ідею системи макроекономічного рахівництва та національного рахівництва взагалі засновано на побудові балансів (рахунків), які відображають важливі аспекти економічної діяльності. Якщо мати на увазі формальний бік справи, тобто деякі балансові розрахунки в масштабах усієї нації, то зачатки «національного рахівництва» можна спостерігати вже у далекій давнині. Зокрема, у 1698 р. англійські економісти В. Петті та Г. Кінг зробили оцінки національних доходів Англії і Франції та вплив на їх розподіл податкової системи, що мала неабияке значення для розвитку СНР. Французький економіст Франсуа Кене у 1758 р. запропонував «Економічну таблицю», яка була далеким прообразом СНР і у якій він уперше намалював картину загального економічного кругообігу товарів і послуг для основних секторів економіки та класів суспільства, намагаючись розібратися з механізмом функціонування економіки в цілому. «Економічна таблиця» Франсуа Кене була першим макроекономічним балансом, у якому було розглянуто сукупність господарських взаємозалежностей як єдиної системи з певними кількісними зв’язками між суспільними класами, тобто із виокремленням економічних агентів і потоків. При цьому було розмежовано напрямки руху продуктів і доходів, а сам їх рух розглядали у єдності економічного кругообігу на основі ідеї про рівність доходу і чистого продукту в замкнутій системі, а також із урахуванням вимоги щодо рівноваги потоків для кожного класу. Ствердження А. Сміта, що вартість товару визначається сумою трьох видів доходу — заробітної плати, прибутку і земельної ренти, — є основою теорії факторів виробництва, яку потім було розвинуто Ж.-Б. Сеєм та іншими вченими. На цю теорію спирається весь аналіз процесів формування вартості в СНР.
Схеми простого і розширеного відтворення, що їх запропонував К. Маркс, були спробою побудувати макроекономічну модель, яка характеризувала б дію механізму функціонування економіки.
Великий внесок у розвиток СНР зробили вчені А. Маршалл, К. Кларк, С. Кузнец, Дж. Кейнс, Р. Стоун, В. Леонтьєв та ін.
Сучасний розвиток СНР почався у 30-ті роки, коли після світової економічної кризи 1929—1933 рр. стало зрозуміло, що стихійний розвиток ринкової економіки є не перевагою, а скоріше небезпекою для суспільства. Виникла проблема активної участі держави в управлінні економічним розвитком, у створенні такої економічної моделі, яка забезпечувала б комплексний макроекономічний аналіз і прогнозування. Дослідження Дж. Кейнса, Р. Стоуна та інших вчених стали теоретичним фундаментом, на якому почали практично розробляти СНР у різних країнах. Першу систему взаємопов’язаних рахунків було побудовано для Палестини у 1936 р. У цей час роботи по створенню СНР активно здійснювалися у Франції, Англії та Голландії.
У післявоєнні роки у створенні й розвитку СНР почали відігравати активну роль міжнародні економічні організації (ООН, МВФ, МБРР, ОЄЕС та ін.). Вони почали розробляти міжнародні стандарти у галузі національних рахунків, аби сприяти зацікавленим країнам і забезпечити єдину основу для збору, систематизації та обробки даних про основні макроекономічні показники.
Ера міжнародних стандартів у галузі національних рахунків почалась у 1947 р., коли було надруковано доповідь ООН, більшу частину якої написав Р. Стоун і у якій було викладено основні принципи національного рахівництва.
У 1951 р. на прохання ОЄЄС Р. Стоун розробив «Спрощену стандартну СНР», яку почали використовувати в економічній практиці різні країни. А це означало остаточне офіційне визнання СНР як важливого інструменту в системі державного регулювання ринкової економіки.
У 1953 р. під керівництвом Р. Стоуна в ООН було розроблено документ «Система національних рахунків і допоміжних таблиць», який розглядається як перший стандарт ООН у галузі національного рахівництва. СНР ООН 1953 р. містила в собі 6 рахунків і 12 допоміжних таблиць, які відображали основні потоки продуктів, послуг і доходів у виробництві, споживанні, нагромадженні та зовнішній торгівлі, а також давали змогу визначити основні макроекономічні показники: валовий внутрішній продукт, національний доход, національні інвестиції та ін.
Другий стандарт ООН у галузі національного рахівництва було схвалено Статистичною комісією ООН у 1968 р. Цей стандарт було розроблено Р. Стоуном у співдружності з американським економістом Н. Айдиновим. СНР 1968 р. містила не тільки традиційні рахунки національного доходу і продукту, але й нові, інтегровані до її структури макроекономічні блоки: баланс міжгалузевих зв’язків, баланс національного багатства, систему показників руху фінансових ресурсів та ін. Крім цього, в СНР ООН 1968 р. було передбачено рахунки не тільки для економіки в цілому, але й для п’яти секторів внутрішньої економіки. У найбільш послідовній формі СНР ООН 1968 р. використовувала принцип подвійного запису кожної економічної операції. Вона відіграла велику позитивну роль у розвитку національного рахівництва як на національному, так і на міжнародному рівнях. На її базі ЄС на початку 1970 р. розробило Європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинутих європейських країн.
У 1993 р. Статистична комісія ООН схвалила нову СНР, робота над якою тривала біля 10 років.
Метою перегляду СНР у 1993 р. була потреба у гармонізації визначень і класифікацій окремих блоків СНР з визначеннями та класифікаціями платіжного балансу, державних фінансів та ін. Друга мета перегляду полягала у тому, щоб зробити структуру рахунків більш ясною, логічною і послідовною, уточнити трактування окремих статей доходів і витрат. Основним показником, що характеризує результати економічної діяльності, прийнято вважати валовий внутрішній продукт (ВВП). Визначення ВВП було дещо розширено. Зокрема, до нагромадження основних фондів включено витрати на геолого-пошукові роботи, придбання засобів програмного забезпечення ЕОМ, оригіналів художніх і літературних творів. У складі витрат на нагромадження передбачено нову статтю «Чисте придбання цінностей». У новій СНР 1993 р. уточнено трактування витрат на військові цілі, на діяльність фінансових посередників, удосконалено методи оцінки випуску продукції в умовах високих темпів інфляції. Зараз розпочався період запровадження рекомендацій нової СНР у економічну практику країн. Цей період (за оцінками експертів) триватиме від 5 до 10 років.