Cистема макроекономічного рахівництва






Cистема макроекономічного рахівництва -ТІТЬОНКО О. М.:7.2. Міжгалузевий баланс та його практична функція в СНР

У сучасних умовах одним із головних інструментів розробки національної економічної політики країни стає економічна модель, яка будується на основі СНР з її важливою складовою частиною — міжгалузевим балансом. Це пов’язано з можливостями застосування міжгалузевого балансу для більш повної характеристики потоків продуктів та послуг, аналізу змін структури національної економіки, наслідків зміни цін, вартісних і натурально-речових пропорцій, здійснення прогнозних макроекономічних розрахунків на основі коефіцієнтів витрат одних продуктів на виробництво інших, тобто необхідністю відображення реальних ринкових процесів, що мають місце в економіці України на етапі переходу до ринкових відносин.
Суттєвою рисою міжгалузевого балансу за методологією СНР є детальна класифікація виробничого процесу і встановлення тісного зв’язку з національними рахунками, що відображають цей процес. Вона розкриває ясну і стабільну картину виробничої структури у такому вигляді, який дає змогу встановити наслідки зміни попиту на конкретний продукт для різних галузей виробництва. На практиці це означає, що виробництво продуктів слід згрупувати по окремих їх видах, однорідних з точки зору тих продуктів, до яких вони відносяться. Отже, для більш детального та об’єктивного відображення специфіки виробництва, споживання та нагромадження в економіці, широкого використання показників міжгалузевого балансу в економічній практиці необхідно розробити номенклатури галузей і видів економічної діяльності, що об’єднують підприємства, однорідні за вироблюваною продукцією, видом використаної сировини або характером технологічного процесу. У зв’язку з розробкою і впровадженням в економічну практику нової Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), створеної на основі Класифікації видів економічної діяльності Євростату (NACE) та міжнародної стандартної галузевої класифікації ООН (ISIC) було визначено перелік видів економічної діяльності для складання міжгалузевого балансу за розширеною програмою, у якому виділено 92 види економічної діяльності, та за скороченою програмою (щорічною), у якому виділено 30 видів економічної діяльності.
При визначенні видів економічної діяльності, які мають бути відображені в міжгалузевому балансі, особливу увагу звернули на значення того чи іншого виду діяльності для економіки України. Бралися до уваги структури виробництва і споживання, стратегічна значущість окремих галузей і видів продукції, місце виду діяльності в ринковій економіці тощо. Зважаючи на це в сільському господарстві виділено 3 підвиди діяльності, у видобувній промисловості — 9, в обробній — 57 тощо. До переліку включено види діяльності, які впливають на створення ринкової інфраструктури (фінансове посередництво). Було враховано досвід розвинених країн щодо розробки системи таблиць «Витрати—Випуск» [13, c. 42—43].
Перехід до складання міжгалузевого балансу за класифікацією видів економічної діяльності було здійснено, починаючи з балансу за 1997 р. Це мало неабияке значення, оскільки міжгалузевий баланс виробництва та розподілу товарів і послуг почали складати відповідно до вимог СНР. Він з цього часу показує розгорнуту та ґрунтовну характеристику процесів відтворення та взаємовідносин галузей матеріального виробництва та нематеріальних послуг. Міжгалузевий баланс за методологією СНР використовує ідентичні з нею макроекономічні показники та методи їх обчислення. Практичне значення розробки міжгалузевого балансу полягає насамперед у розкритті виробничих зв’язків між галузями виробництва і послуг та між секторами економіки, у досягненні більшої обґрунтованості й об’єктивності щодо обчислення основних макроекономічних показників та у використанні результатів розрахунків у прогнозуванні розвитку економіки.
Дані міжгалузевого балансу дозволяють обчислити ВВП за трьома методами:
виробничим, як різницю між валовим випуском (ВВ) і проміжним споживанням (ПС);
розподільчим, як суму валової доданої вартості по галузях економіки (ВДВ) з додаванням чистих податків на продукти (ПП-С);
методом кінцевого використання, як суму кінцевих споживчих витрат (КС), валового нагромадження (ВН) та сальдо експорту-імпорту (ЧЕ).
За даними міжгалузевого балансу виробництва та розподілу товарів і послуг за 1998 р. (у цінах споживачів) ВВП за позначеними методами можна обчислити наступним чином (див. Додаток 3):
ВВП = ВВ (ІІІ квадрант) — ПС (І квадрант) = 257,8 – 155,2= = 102,6 (млрд грн.);
ВВП = ∑ВДВ (ІІІ квадрант) + (ПП – С) (ІІІ квадрант) = = 87,0 + 15,6 = 102,6 (млрд грн.);
ВВП = КС (ІІ квадрант) + ВН (ІІ квадрант) + ЧЕ (ІІ квадрант; ІІІ квадрант) = 83,6 + 21,3 + (43,0 – 45,3) = 102,6 (млрд грн.).
Важливою практичною проблемою розробки міжгалузевого балансу є отримання даних про структуру витрат на виробництво та товарну структуру категорій кінцевого використання. У зв’язку з цим окремо треба виділити завдання щодо отримання даних про виробництво непрофільної продукції та витрати на її вироблення. Справа у тому, що при складанні міжгалузевого балансу за схемою чистих галузей треба непрофільну продукцію перемістити з господарських галузей у чисті галузі. Відповідне переміщення має відбутися і відносно витрат на виробництво непрофільної продукції. Таку інформацію можна отримати лише від кожного підприємства окремо. Проте у сучасних умовах отримання всієї інформації від підприємств майже неможливе. У цих умовах доцільно використовувати деякі математичні методи обробки даних. Ці методи спираються на деякі припущення (гіпотези).
Як правило, використовують дві гіпотези. Одна з них умовно називається гіпотезою «технології виробництва товарів». Прийняття першої гіпотези означає прийняття припущення, що структура витрат на виробництво непрофільної продукції повністю відповідає структурі витрат на виробництво аналогічної продукції, яка виробляється тою чи іншою галуззю як основна.
Прийняття другої гіпотези передбачає припущення, що структура витрат на виробництво непрофільної продукції є аналогічною структурі витрат на виробництво основної продукції у даній галузі. Зрозуміло, що перша гіпотеза забезпечує більш об’єктивні результати, тому вона завжди має перевагу.
Математична обробка інформації, заснована на одній із зазначених гіпотез, передбачає, що фахівці мають у своєму розпорядженні дані про виробництво основної і непрофільної продукції по кожній галузі економіки. У цьому випадку застосування математичного апарату дозволить отримати відомості про структуру витрат на виробництво у розрізі чистих галузей економіки [20, c. 247].
СНР 1993 р. передбачає поряд зі складанням міжгалузевого балансу розробку таблиці «Ресурси продуктів і послуг та їх використання», схему якої наведено у таблиці 4.2 (тема 4). Ця таблиця хоча й не має строго витриманої шахматної композиції, проте ж має риси міжгалузевого балансу. Головна відмінність таблиці від міжгалузевого балансу полягає у тому, що по її рядках показують використання товарів (продуктів і послуг), що об’єднані у певні групи відповідно з Міжнародною класифікацією основних товарів, тоді як її колонки призначені для відображення структури витрат на виробництво продукції галузей економіки.
Інакше кажучи, при визначенні даних про використання продукції застосовують Класифікацію основних продуктів (КОП), а при визначенні даних, що характеризують структуру витрат на виробництво, застосовують Класифікацію галузей економіки, у якій одиницею класифікації є заклад.
Таблиця «Ресурси продуктів і послуг та їх використання» складається із двох частин. Перша частина відображає ресурси товарів, валовий випуск по групах продуктів і послуг та їхнє використання. Дані першої частини дозволяють обчислити ВВП за двома методами: виробничим та методом кінцевого використання.
ВВП за виробничим методом обчислюють шляхом відрахування із валового випуску (ВВ) проміжного споживання (ПС) і додавання суми чистих податків на продукти (ПП-С).
ВВП методом кінцевого використання обчислюють шляхом додавання елементів кінцевого використання: кінцевого споживання (КС), валового нагромадження (ВН) та чистого експорту (ЧЕ).
Друга частина таблиці тісно пов’язана з першою і відображає дані про структуру валового випуску (ВВ) по елементах витрат. Взаємозв’язок її з першою частиною полягає у тому, що сума валового випуску галузей економіки (сума проміжного споживання і валової доданої вартості) дорівнює валовому випуску в першій частині таблиці. Крім того, валовий випуск кожної галузі (друга частина) дорівнює валовому випуску даної галузі у першій частині таблиці. На основі другої частини таблиці можна обчислити ВВП шляхом додавання валової доданої вартості (ВДВ) і чистих податків на продукти (ПП-С) [20, c. 249].
Отже, дані міжгалузевих балансів можна використовувати для багатьох цілей: здійснення аналізу економіки в цілому і, зокрема, виявлення ролі окремих факторів та їх впливу на економічний розвиток (наприклад залежності економіки від енергопостачання або від зміни цін на енергоносії); проведення аналізу впливу зміни цін на продукцію окремих галузей економіки; визначення товарної структури потоків, що є важливим при обчисленні індексів цін по окремих групах товарів; розробки прогнозів розвитку економіки та здійснення прогнозних розрахунків щодо різних аспектів економічного процесу. Проте існує ще багато проблем щодо вдосконалення методики проведення розрахунків. Доцільно здійснити роботу щодо вдосконалення методики аналізу і використання показників міжгалузевого балансу для прогнозування розвитку економіки, розробити методологічні принципи складання міжгалузевого балансу в концепції СНР за розширеною програмою та проведення статистичних обстежень на вибірковій основі як найбільш прийнятного джерела даних для побудови міжгалузевого балансу в сучасних умовах.
Економічна інформація, яку можна отримати на основі складання міжгалузевого балансу, є важливою насамперед для здійснення прогнозування економічного зростання. Передумови та шляхи економічного зростання в Україні об’єктивно висуваються на перше місце серед завдань економічної політики. Це є важливим не тільки з точки зору реалізації довгострокових цілей держави, але й у короткостроковому аспекті. Проте без подолання спаду виробництва і переведення економіки на траекторію зростання майже неможливо розв’язати багато соціально-економічних проблем. У цих умовах ефективне застосування певних, відомих моделей (Домара—Харрода, Р. Солоу) для прогнозування економічного зростання не має сенсу, адже економіка розглядається як складна система, в якій економічне зростання визначається більш широким спектром різних факторів, обчислити та врахувати які майже неможливо.
Зараз в Україні з’являється чимало різноманітних моделей прогнозування розвитку економіки, розроблених міжнародними економічними організаціями (МБРР, МВФ тощо) та групами економістів-радників.
Характерною рисою побудови цих моделей є, по-перше, дотримання принципу, за яким ймовірність помилок буде тим меншою, чим примітивнішим є сценарій; по-друге, використання переважно монетарних змінних — таких, як індекси цін, швидкість обігу грошей, відсоткові ставки, дефіцит бюджету, випуск облігацій, обмінний курс, зовнішні прямі інвестиції. Всі ці змінні сфокусовано на одному показникові, навколо якого будується річний економічний прогноз, — на рівні інфляції. Даний узагальнюючий показник характеризує один бік основного закону ринкової економіки — попит. Проте змінних, які було б сфокусовано на узагальнюючому показнику створення реальної доданої вартості, що характеризує пропозицію як другий бік основного закону ринкової економіки, немає.
У нашій практиці поки відсутні високоякісні запозичені та вітчизняні моделі прогнозування інфляційних процесів під час кризових явищ в економіці. Це, передусім, стосується індексів споживчих та оптових цін, які є основою динаміки інфляційних процесів. Тут нерідко діє експертний метод.
Інфляція, як правило, прив’язується до динаміки реального ВВП, визначається на підставі припущень і зростанні цін на енергоносії, комунальні послуги та інше. З огляду на це зрозуміло, що реальність такого прогнозу є досить примітивною.
При створенні сучасних економетричних моделей тою чи іншою мірою намагаються врахувати основні фактори, що визначають вплив на обсяг виробництва, доходи і зайнятість. Серед основних факторів слід відокремити такі, що часто фігурують для опису ділової активності:
монетарна політика (зміни в грошовій масі, кредити, відсотки, інфляція, валютний курс);
інноваційна діяльність, науково-технічний прогрес (що визначають тенденції розвитку продуктивності);
політичні рішення (співвідношення між фіскальною та монетарною політикою, урядові видатки, дефіцит бюджету, неекономічні методи розподілу ВВП тощо);
співвідношення динаміки цін і зарплати;
зовнішньоекономічна політика.
Наявна економічна і соціально-політична ситуація, що склалася в Україні, ускладнює застосування максимально математичних моделей для середньо- і довгострокового прогнозування. Відбувається процес трансформації економіки, який здійснюється не шляхом цілеспрямованих управлінських дій, а нерідко визначається компромісом між політичними силами.
У той же час розробка та використання математичних методів макроекономічного прогнозування є доцільними і в країнах із складними економічними і політичними процесами. Основна проблема застосування економічних моделей в таких випадках — це забезпечення отримання достовірних даних про стан і тенденції розвитку української економіки. Тут слід врахувати, що наявні офіційні дані про стан економіки в перехідний період інколи бувають малопридатними для моделювання.
При розробці моделі прогнозування слід враховувати, що перехідний період знаходиться у фазі спаду, а це робить неможливим пряме використання динаміки процесів з погляду на довгострокову перспективу. У довгостроковому прогнозуванні, крім процесів спаду, також слід враховувати можливості стабілізації та зростання економіки. Все це вимагає кардинально нового підходу в методиці прогнозування.
Іншим важливим деструктивним фактором, який спотворює офіційні макроекономічні показники, є знову ж таки наявність значної тіньової економіки.
Проте, в умовах перехідної економіки прогнозування обсягу валової доданої вартості (ВДВ) можна здійснювати, застосовуючи багатофакторну модель, яка ґрунтується на кореляційно-регресивному аналізі. В даній моделі залежною змінною є обсяг ВДВ, а незалежними змінними є ряд факторів, які детермінують зростання залежної змінної.
Це об’єктивні фактори, які підлягають кількісному виміру:
фактор часу;
капітальні вкладення;
прямі іноземні інвестиції;
частка безробітних у загальній кількості робочої сили;
витрати виробників на виробництво товарів;
індекс цін.
Алгоритм застосування даної моделі полягає в тому, що спочатку визначаються факторні ознаки, на основі чого обирається функціональний вид регресійного рівняння. В даному випадку будується лінійний тренд, який описується рівнянням:
Yt = a0 + a1x1 + … + an xn, (7.1)
де t — порядковий номер періоду часу; а0 — значення Y для х = 0; а1 – аn — середній абсолютний приріст показника за рахунок 1 — n-ного фактора.
Таке рівняння дозволяє простежити тенденцію, яка екстраполюється стосовно залежної змінної. Після отриманих прогнозних значень визначаються міри точності прогнозу: стандартне відхилення, середнє абсолютне відхилення, середня процентна помилка, а також аналізується показник статистики Дарбіна-Уотсона, який вказує на структурованість залишків та наявність автокореляції першого порядку. Якщо залишки не структуровані, то прогноз є досить точним.
Оцінивши точність прогнозу, необхідно визначити довірчі інтервали, в межах яких може коливатися прогнозне значення. Такі інтервали не повинні бути досить великими, але в умовах прогнозування показників, які є індикаторами економічного розвитку України, довірчий інтервал може бути досить великим, навіть за умови високого ступеню точності прогнозу.
Дана модель може бути основою для здійснення прогнозу, але звичайно вона потребує деякої експертної переоцінки отриманих прогнозних результатів з урахуванням факторів, які не підлягають кількісному виміру (тенденції в політичних колах, зміна законодавства та ін.).
Експериментальні розрахунки, які здійснено було на основі цієї моделі, свідчать про її дієвість та реальність застосування у економічній практиці.