Макроекономіка:Макроекономічна теорія та державна політика України

Перетворення директивної економіки в ринкову можливо лише через розвиток ініціативи і активності населення, приведення в дію стимулів високопродуктивної праці. А це вимагає вироблення наукової концепції розвитку суспільства і втілення її в життя.
Оскільки наукова теорія трансформується в практику через політику і стає рушійною силою розвитку суспільства за умови поєднання інтересів господарюючих суб’єктів, важливе значення має розкриття механізму формування науково обгрунтованої економічної політики.
Історичний досвід переконує, що науковою політика стає тоді, коли грунтується на об’єктивно діючій системі економічних законів з урахуванням різноманітності інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність рішень і свободу вибору.
Відомо, що політика формується в сфері надбудови суб’єктами, у руках яких перебуває влада, і являє собою процес вироблення політичних рішень у всіх сферах життя.
Перехід до ринкової економіки може відбутися лише на основі використання реально діючих причинно-наслідкових зв’язків в економічному житті, врахування інтересів усіх господарюючих суб’єктів, тобто політики, побудованої на науковій теорії й адекватно трансформованої у господарському механізмі. Саме у зв’язку з цим першоосновою вироблення науково-обгрунтованої економічної політики є економічна теорія. Усякий відхід від теорії призводить до суб’єктивізму, сутність якого полягає в ігноруванні об’єктивних вимог і умов, а отже, у висуненні необгрунтованих завдань і рішень, що врешті-решт обертається нераціональним використанням природних, матеріальних, фінансових, людських ресурсів, породжує диспропорції в суспільному виробництві та соціальні суперечності.
Наукове обгрунтування економічної політики сприятиме глибокому оновленню матеріального життя, більш повному розкриттю соціальних ресурсів суспільства.
Для вироблення економічної стратегії , що грунтується на всебічному врахуванні вимог об’єктивних економічних законів, першорядне значення має забезпечення реалістичної, об’єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у вирішенні соціально-економічних завдань, виявленні труднощів і недоліків, їхніх причин, а іншого – такої самої реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного розвитку.
Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.
Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З цього боку економіку можна уявити як систему зв’язків, еластично зв'язаних між собою. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти суть головних зв'язків, що існують у цій системі.
Таким чином, виходячи з того, що рівновага є дійсно центральною проблемою економіки, ми дозволимо собі визначити макроекономіку, як науку про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.
Економічна політика – це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення. На перший погляд таке визначення економічної політики може видатися занадто спрощеним. Але відштовхуючись саме від нього, можна просуватися далі у з’ясуванні того, що собою являє економічна політика. Економічна політика – цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.
Економічна політика знаходить варіанти вирішення економічних проблем і приводить до дії їх механізми. Здійснення завдань економічної політики може привести до змін економічної системи, її удосконалення, що знаходить вираз у наступному розвитку теоретичної економіки. Зауважимо, що економічна політика існує принаймні у трьох проявах: як бюджетно-податкова, грошово-кредитна і соціальна, або політика доходів.
Цілі економічної політики. Важливим питанням при визначенні цілей є вирішення принаймні двох проблем: скільки цілей одночасно можуть висуватися при формуванні економічної політики та як вони мають співвідноситись.
Всесвітньо відомий економіст Ян Тінберген, який заклав основи сучасної теорії економічної політики, серед її можливих цілей визначав: обсяги державних витрат, рівень зайнятості, розміри інвестицій, загальний рівень виробництва, сукупний попит, сальдо платіжного балансу, динаміку реальної зарплати, стабільність цін.
Стосовно цілей економічної політики відмічено дві головні закономірності:
а) кількість одночасно сформульованих цілей є об'єктивно обмеженою;
б) цілі мають узгоджуватися, координуватися для запобігання виникненню між ними суперечностей.
Цілі економічної політики часто відображають інтереси різних соціальних груп суспільства, і тому координація цілей зводиться до узгодження цих інтересів.
Один із варіантів узгодження цілей та інтересів відображений у критерії Парето, зміст якого зводиться до того, що в результаті прийняття рішень має покращуватися добробут хоча б одного суб'єкта відносин за умови, що не погіршується добробут жодного іншого.
Засоби економічної політики поділяються на економічні та адміністративні. Політика будь-якого напряму – бюджетно-податкова, грошово-кредитна, соціальна, зовнішньоекономічна – має специфічні засоби (інструменти регулювання).
Міра впливу засобу на мету відображається в економічних мультиплікаторах. Кожен мультиплікатор дає можливість оцінити, як зміниться величина, що уособлює мету, при зміні величини засобу на одиницю. Для визначення мультиплікатора необхідно мати статистичні отримані дані про певні змінні. Точність прогнозів на підставі розрахунку мультиплікаторів визначається точністю даних про змінні.
Існують два погляди на ефективність економічної політики: стратегія активізму та дотримання усереднених правил реалізації економічної політики.