Макроекономіка:Механізм політики зайнятості. Закон Оукена

Безробіття – це вимушена незайнятість робочої сили, що виникає внаслідок постійного порушення рівноваги між попитом і пропозицією праці як на інтегрованому ринку праці, так і в його різних секторах. Розрізняють такі сучасні форми безробіття: добровільне (фрикційне), структурне, циклічне, технологічне, сезонне, приховане та інші.
Добровільне (фрикційне) безробіття пов'язане з професіональними, віковими, регіональними міграціями працівників. Це особи найманої праці, які, покинувши попереднє місце роботи, шукають собі інше. Відмінна ознака цього виду безробіття – добровільність і нетривалість. Таке безробіття є неминучим і навіть бажаним, адже працівники шукають більш кваліфіковану і оплачувану роботу, що забезпечує їм вищі доходи, а суспільству – більший обсяг сукупного продукту
Структурне безробіття є результатом змін у технології, техніці і структурі виробництва, структурі споживчого попиту, що зумовлюють невідповідність структури робочих місць і професіональної структури робочої сили. Цей вид безробіття, як правило, має довготривалий характер, вимагає додаткових затрат суспільства і окремих осіб на перекваліфікацію, зміну місця проживання. Воно теж неминуче для суспільства, але від фрикційного безробіття відрізняється необхідність здобути нову професію, перекваліфікуватись, щоб зайняти інше робоче місце
Фрикційне і структурне безробіття як неминучі форми складають природне безробіття.
Циклічне безробіття викликається спадом виробництва у період циклічних криз і відповідним зменшенням сукупного попиту на товари і послуги Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових технологій із меншим використанням людської праці. Сезонне безробіття зумовлене сезонними коливаннями у обсягах виробництва певних галузей сфер (сільське господарство, океанська риболовля, туристичне обслуговування тощо). Ці види безробіття складають надлишкове безробіття, яке є небажаним і обтяжливим.
Природне і надлишкове безробіття визначають загальний рівень безробіття:


До робочої сили включають усіх працездатних, у тому числі і безробітних, які активно шукають роботу (окрім дітей до 16 років, пенсіонерів, студентів, інвалідів, ув’язнених, домогосподарок, недієздатних). До робочої сили включають і тих, хто працює неповний робочий день (тиждень, місяць, рік), тобто їх безробітними не рахують. Це явище називають прихованим безробіттям.
У силу згаданих причин офіційний рівень безробіття далеко не відповідає реальності, адже приховане безробіття (а сюди відносять і селян з перенаселених регіонів) значно перевищує за кількістю усі інші форми. Водночас, до безробітних і до робочої сили не включають осіб які перестали розшукувати роботу (не реєструються на біржі праці), чи тих, хто взагалі не бажає працювати (таких осіб у великих країнах розвиненого ринку по 1-2 мільйони). Для офіційної статистики вони просто не існують. Усе це значно занижує офіційний рівень безробіття.
Важливе значення має обчислення природного рівня безробіття:

Природний рівень безробіття обчислюється для визначення обсягу втраченого для національної економіки внутрішнього продукту у зв'язку із безробіттям. Економісти визначають цей втрачений продукт як відставання обсягу ВВП / ВНП, яке показує, на скільки фактичний суспільний продукт менший від потенційного.
Американський вчений А.Оукен відобразив співвідношення між відставанням обсягу сукупного продукту і рівнем безробіття математично, що дістало назву закону Оукена. За цим законом існує негативний ефект зміни обсягу національного продукту у зв'язку із зростанням рівня безробіття: за кожного значення цього рівня на 1 % темп зростання реального ВНП зменшується більш як на 2 %. Оскільки природне безробіття неминуче і має постійний характер, розраховують відставання обсягу національного продукту із врахуванням лише надлишкового безробіття, яке, до речі, сьогодні властиве для більше ринкових країн.
Рівень природного безробіття нині оцінюється у 6 % від числа працездатних. Ще 30-35 років тому він визначався у 3 %, що свідчить зростання мобільності робочої сили (це підвищує добровільне безробіття) і прискорення темпів НТП (це збільшує структурне безробіття). Загальний рівень безробіття сьогодні, як правило, вищий від природного, тому частка ВНП ринкових країн безповоротньо втрачається згідно закону Оукена).
Закон Оукена водночас показує і зворотний ефект. Він полягає у тому: якщо щорічний приріст національного продукту буде не меншим 2,7 %; безробіття буде на постійному (природному) рівні. Отже, рівень безробіття зростає, якщо не досягається трьохвідсоткового приросту макроекономічних параметрів.
Соціально-економічні наслідки безробіття відображаються у таких моментах: відбувається знецінення, недовикористання трудового потенціалу нації, погіршується якість життя безробітних і членів їх сімей, посилюється тиск на рівень заробітної плати зайнятих з боку конкуруючих на ринку праці; збільшуються затрати суспільства і особи на відновлення або зміну професіонального статусу і рівня у продуктивності праці; зростає кількість людей, схильних до дій, що суперечить, прийнятим суспільним нормам і цінностям.
Серед чинників безробіття можна виділити такі:
– демографічні – зміна частки працездатних у зв'язку із зрушеннями на рівні народжуваності, смертності, статевої і вікової структури населення, середньої тривалості життя, у напрямах і обсягах міграційних потоків;
– техніко-економічні – темпи і напрями НТП, зміна структури національної економіки, співвідношення попиту і пропозиції у різних секторах ринку праці;
– економічні – стан національного виробництва, інвестиційної активності, фінансово-кредитної системи, норма нагромадження, рівень цін і інфляції;
– організаційно-економічні – зміна організаційно-правових форм підприємств, роздержавлення і приватизація власності, структурна перебудова економіки, стан інфраструктури ринку праці.