Макроекономіка:Макроекономічна нестабільність

В ідеальній економіці реальний ВВП зростав би швидкими, сталими темпам, рівень цін залишався б незмінним або ж зростав досить повільно. У результаті незначними були б інфляція та безробіття.
Проте досвід свідчить про те, що економічні умови ніколи не залишаються сталими — піднесення прокладає шлях до спаду. У роки спаду ВВП, зайнятість та реальні доходи населення падають, прибутки зменшуються, люди втрачають роботу, невдовзі знову починається пожвавлення. Цей етап характеризується підвищенням життєвого рівня. Але за піднесенням настає новий спад економіки.
Зростання і падіння обсягів виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, що є характерною рисою ринкової економіки.
Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.
Причинами циклічності можуть бути:
технічні нововведення (НТР);
політичні й випадкові події (наприклад, війни, “перебудова” в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);
– зміни у кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси);
– нестача національних інвестицій;
– зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.
У макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу, і економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Справа в тому, що в економіці, яка орієнтована на ринок, сектор фірм виробляє товари і надає послуги лише тоді, коли на них пред'явлено достатній сукупний попит.
Якщо ж цей укупний попит недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари і послуги у великому обсязі і тому ВВП скорочується. При вищому рівні сукупних витрат сектор фірм, розширюючи обсяги виробництва, буде отримувати прибуток, і ВВП зростатиме. Окремі економічні цикли суттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз (табл. 15.1).


При цьому циклічно змінюються обсяг випуску, рівні зайнятості, безробіття, інфляції, процентної ставки, обсяг грошової маси і т.п. Проте основними індикаторами фази циклу служать:
– рівень зайнятості;
– рівень цін;
– обсяг випуску.
Фактичний реальний обсяг випуску коливається при цьому навколо потенційного рівня ВВП, під яким ми розуміємо обсяг виробництва за умови повної зайнятості ресурсів. Він опускається нижче цієї позначки під час спаду, потім поступово повертається до неї, а інколи навіть перевищує цей рівень під час чергового підйому економіки. Коливання фактичного обсягу ВВП навколо потенційного характеризується показником, який має назву “розрив ВВП”:

де Y — фактичний обсяг виробництва, Y’ — потенційний ВВП.
Коли Y < Y’, ми говоримо про відставання ВВП — це обсяг продукції, який економіка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу.
Значно рідше трапляється ситуація перевищення фактичним ВВП потенційного свого рівня (Y>Y’). Це стає можливим найчастіше в екстремальних ситуаціях, коли у процес виробництва залучаються додаткові зміни робітників, капітальне обладнання використовується понад нормативи, понаднормова праця і праця за сумісництвом стають звичайним явищем. Проте тривалий час перевищення фактичного ВВП над потенційно можливим зберігатися не може.
Обсяги виробництва і зайнятості найсильніше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого вжитку. У галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятості і випуску є значно меншими.