Макроекономіка:Роль комерційних банків в банківській системі держави

Комерційні банки – це кредитні установи, призначені для залучення грошових засобів та їх розміщення від свого імені на умовах поверненості, строковості і платності.
Основне призначення комерційних банків – посередництво переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Головна мета їх діяльності – одержання прибутку (тому їх і називають “комерційними”). Ці банки концентрують більшу частину ресурсів кредитного ринку і є основною ланкою кредитної системи.
Комерційні банки мають універсальний характер, вони здійснюють банківські операції у найширшому діапазоні:
– концентрують тимчасово вільні грошові кошти, перетворюючи їх у позичковий капітал;
– надають кредити підприємствам і організаціям;
– здійснюють посередництво у грошових розрахунках і платежах;
– здійснюють кредитну емісію (випуск в обіг безготівкових грошей);
– здійснюють операції із цінними паперами і товарними документами;
– надають консультаційні послуги (консалтинг).
Як правило, комерційні банки знаходяться в акціонерній формі власності закритого чи відкритого типу.
В основі діяльності комерційних банків знаходяться певні принципи:
1) діяльність в межах наявних реальних грошових ресурсів;
2) повна економічна самостійність і економічна відповідальність за результати діяльності;
взаємовідносини з клієнтами будуються на ринкових відносинах;
4) регулювання діяльністю банку здійснюється опосередкованими (економічними), а не адміністративними (командними) методами
Інвестиційні банки зосереджують свою діяльність насамперед на довгостроковому кредитуванні (надання довгострокових інвестицій). Спеціальні банки обслуговують певні сфери чи галузі економіки виконують обмежені банківські функції. До спеціальних банків відносять: будівельні банки (обслуговують усі галузі виробництва, окрім сільськогосподарського, надаючи довгострокові кредити); аграрні банки (кредитують аграрно-промисловий комплекс); ощадні банки (обслуговують населення); іпотечні банки (надають кредити під заставу нерухомого майна – будинків, споруд, землі тощо).
Страховий сектор кредитної системи (страхові товариства і пенсійні фонди) акумулює грошові засоби через страхові внески і здійснює кредитування.
Небанківські кредитні установи (інвестиційні і благодійні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки тощо) здійснюють лише окремі банківські операції (здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, касове обслуговування підприємств і громадян, операції з ємними валютами, надання банківських гарантій, операції з дорогоцінними металами тощо).
Банківська справа – специфічна форма підприємницької діяльності, яка передбачає залучення тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх у позичковий капітал з метою одержання доходу у формі проценту. Усі банківські операції поділяються на три групи:
пасивні (по залученню коштів);
активні (по розміщенню коштів);
комісійно-посередницькі (виконання розрахунків і платежів за дорученням клієнтів за винагороду).
Комісійно-посередницькі операції включають інкасові (одержання грошей за документами), трастові (операції із цінними паперами клієнтів) і перевідні (переведення коштів з рахунку на рахунок, із банку і банк тощо).
Основним видом банківської діяльності є кредитування, яке здійснюється на засадах строковості (надання кредитів на певний строк), поверненості (обов'язкового повернення кредитів), платності (одержання проценту) і гарантованості (забезпечення позики певними гарантіями іншого банку чи установи або заставою майном. Кредитування здійснюється готівкою чи безготівковими засобами на основі поточних і строкових банківських рахунків.
Джерелом доходу банків є позичковий процент, а також комісійні збори за різноманітні послуги. Варто зауважити, що за здійснення активів операцій (розміщення грошових коштів – кредитування, купівля цінних паперів тощо) банк стягує процент з клієнтів, а по пасивних операціях (залучення засобів – відкриття рахунків, продаж цінних паперів тощо) сам сплачує процент. Отже, банк одержує доход лише тоді, коли процент по кредиту буде вищим проценту по вкладах. Ця різниця й пояснює перетворення позичкового проценту у банківський прибуток.
Потрібно врахувати, що власний капітал комерційного спеціального банку (статутний капітал) складає невелику частку (всього 5-7 %) від усіх залучених ним грошових засобів. Тому сумарний доход забезпечує високу прибутковість банківської справи.
Через кредитно-банківську систему відбувається рух грошової маси, яка використовується не лише на кредитному ринку, але й усіх інших сферах економіки. Банки – це «грошове серце» ринку!