Макроекономіка:Макроекономічний кругообіг в умовах ринку

Для того щоб вивчити економіку, економісти складають макроекономічні моделі, які у спрощеній формі встановлюють залежності між економічними показниками.
Макромоделі – це математичні рівняння, в яких виражені реальні економічні процеси в абстрактному та спрощеному вигляді.
Суб'єктами макромоделей виступають:
– Сектор домашніх господарств – містить усі приватні господарства країни, діяльність яких направлена на задоволення власних потреб.
– Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни. Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності: пред’являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує.
– Державний сектор – усі державні інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага, які надходять споживачам “безоплатно” (безпека, фундаментальна наука, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктур).
– Сектор закордон – містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.
В основі макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругообігу продуктів і доходів. В елементарній своїй формі ця модель містить лише дві категорії економічних агентів – домогосподарства та фірми – і не передбачає державного втручання в економіку і зв'язків з рештою країн світу (рис. 3.24. 1).
Зі схеми видно, що економіка є замкненою системою, в якій доходи одних еко¬номічних агентів є витратами інших:
– споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;
– витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).
Реальний (“ресурси – товари”) та грошовий (“витрати – доходи”) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються.
Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продаж фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без зв'язків із зовнішнім світом, без державного втручання) величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою є рівність доходів (Y) і сукупних витрат (С), тобто Y=С

Поняття “потік” характеризує економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. У моделі кругообігу ми розглядали потоки продукції, витрат, доходів.
Поняття «запас» – це величина, яку використовують для вимірювання показника на конкретний момент часу, на певну дату.
Для вимірювання запасу і потоку застосовуються різні одиниці. Так, скажімо, запас може вимірюватися у гривнях, $, літрах, а потік – в $/год, грн/рік, л/сек. В економіці існує певний взаємозв'язок між показниками запасу і потоку:
– запас дорівнює накопиченим за певний період потокам;
– потік дорівнює різниці між запасами на початок та кінець періоду. Розглянемо економічні показники, одні з яких є потоками, а інші – запасами.

В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів витрати домогосподарств (С) дорівнюють величині доходів (Y) : Y = С. Проте насправді поточні витрати домогосподарств у середньому є меншими, ніж величина їхніх доходів, оскільки певну частку отриманих доходів домогосподарства заощаджують.
Та частина доходу (Y), яка не використовується на поточне споживання (С), є заощадженнями домогосподарств (S). І тоді справедливим буде рівняння: Y=С+S.
Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внески в банках, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.
З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за ресурси, які необхідні для підтримки обсягу виробництва, фірми повинні здійснювати інвестиції (І).
Під інвестиціями розуміють усі витрати, які сприяють зростанню величини нагромадженого в економіці капіталу. Інвестиції складаються з двох компонентів. Перший – це інвестиції в основний капітал, тобто придбання виробничого обладнання, комп’ютерів , будівель виробничого призначення тощо. Другий – інвестиції в товарно-матеріальні запаси, якими є запаси сировини для використання у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції.
Таким чином, оскільки домогосподарства, як правило, витрачають щороку менше порівняно з величиною своїх доходів, тоді як фірми витрачають щороку дещо більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції, у моделі кругообігу з'являються фінансові ринки.
Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які направляють потік грошових коштів від власників до позичальників. Вони перетворюють їх в інвестиції. Інша частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм унаслідок придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.
Модель кругообігу продуктів і доходів з урахуванням таких процесів, як заощадження, інвестиції та фінансові ринки, показана на рис. 3.24.2. Таким чином, справедливим у даному випадку є рівняння:

Y = C + S = C + I
Ця модель кругообігу спрощена: не всі фірми насправді є позичальниками; не всі домогосподарства належать до заощаджувальних; джерелами заощаджень або позичальниками можуть бути й агенти за межами даної системи.
Ми припускали, що домогосподарства одразу витрачають весь свій доход. Але тепер виникає дві окремі групи осіб, які приймають рішення щодо інвестицій та заощаджень. Чи можна бути впевненими, що інвестиції дорівнюватимуть заощадженням і сукупні витрати дорівнюватимуть національному продукту? Економічна система може стати нерівноважною. Роль балансу при цьому відіграють інвестиції в товарно-матеріальні запаси:
– якщо S > I, то збільшуються незаплановані інвестиції в товарно-матеріальні запаси;
– якщо S Отже, оскільки враховуються інвестиції в товарно-матеріальні запаси, то інвестиції завжди дорівнюватимуть заощадженням і, відповідно, національний продукт завжди дорівнюватиме величині фактичних витрат.
Наступним кроком є введення до моделі державного сектора економіки, під яким розуміють як центральні, так і місцеві органи влади.
Державний сектор пов'язаний з іншими елементами економічної системи через:
чисті податки (Т), які показують ту частину потоку грошових коштів, яка вилучається державою в домогосподарств. Визначаються різницею між податковими надходженнями до бюджету державними трансфертними платежами;
– державні закупки товарів і послуг (G), до яких належать платежі держави за придбані товари і послуги, а також заробітна плата державних службовців;
– державні позики на фінансових ринках (здійснюються при наявності дефіциту державного бюджету, тобто коли G > Т).
На рис. 3.24.3, який відображає подальше ускладнення моделі кругообігу, з’являється новий сектор – “держава” і три нових стрілки. Перша поєднує державу з домогосподарствами, друга – державу і ринок продуктів і третя – направлена від фінансових ринків до державного сектора, оскільки дефіцит державного бюджету має покриватися за рахунок позичок на фінансових ринках. Найчастіше ці позички здійснюються шляхом продажу державних облігацій та інших цінних паперів як безпосередньо домогосподарствам, так і фінансовим посередникам.
У тих випадках, коли утворюється надлишок державного бюджету, тобто коли чисті податки перевищують державні закупки Т > G. Держава сплачує борги за здійсненими в минулому позичками швидше, ніж отримує нові.
Введення державного сектора у круговий потік доходів і продуктів не порушує рівності національного доходу та національного продукту. Це пояснюється тим, що:
1) Грошовий доход використовується на споживання товарів і послуг (С), чисті податки (Т) і заощадження (S), які потрапляють на фінансові ринки. Тоді, з точки зору національного доходу, справедливим є рівняння:
Y = C+ T+ S
2) Існує три види витрат на товари і послуги: споживчі витрати домогосподарств (С), інвестиційні витрати фірм (І) та державні закупки товарів і послуг (G). Тобто, з точки зору національного продукту, можна записати:
Y = C + I + G
У відкритій економіці з державним втручанням модель колових потоків дещо ускладнюється (див. рис. 3.24.3).