Макроекономіка:Сукупні видатки. Рецесійний та інфляційний розрив

У процесі аналізу рівноваги між сукупними витратами (СВ) і ВВП застосовуються дві моделі: “витрати – випуск” і “вилучення – ін’єкції”.
Модель “витрати – випуск” є кейнсіанською моделлю товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка представлена реальним ВВП. В її основі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто чим більші сукупні витрати, тим більший ВВП, і навпаки.
Для розуміння рівноваги або нерівноваги в економіці за цією моделлю слід розрізняти фактичні та заплановані сукупні витрати.
Економічна рівновага – це рівновага між запланованими сукупними витратами і ВВП.
Тому в моделі “витрати – випуск” під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Оскільки згідно з нашим припущенням сукупні витрати дорівнюють СВ + ВІ, то для моделі “витрати – випуск” базовим є таке рівняння:
СуВ = СВ + ВІ = ВВП
Згідно з цим рівнянням, ВВП – вироблений продукт, а СВ + ВІ – сукупні витрати. Співвідношення між ними може мати три варіанти: 1) вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупку, тобто СВ + ВІ = ВВП. Цей варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит; 2) не вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупку, тобто СВ + ВІ < ВВП; 3) на закупку ВВП спрямовується більша сума доходу порівняно з його величиною, отриманою від реалізації ВВП, виробленого в поточному періоді, тобто СВ + ВІ > ВВП. Останні два варіанти відповідають кейнсіанській теорії, згідно з якою доходи, отримані від реалізації поточного ВВП, не обов'язково перетворюються в адекватну величину сукупних витрат.
Співвідношення між сукупними витратами і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило, не збігаються. Якщо вони не збігаються, то виникають незаплановані зміни в товарних запасах. Так, коли СуВ < ВВП, виникає перевиробництво, яке супроводжується незапланованим збільшенням товарних запасів. І навпаки, коли СуВ > ВВП, виникає недовиробництво, яке супроводжується незапланованим зниженням товарних запасів.
Незаплановані зміни в товарних запасах порушують інвестиційні плани підприємства. З цієї точки зору слід розрізняти заплановані та незаплановані інвестиції. До запланованих інвестицій відносяться витрати на інвестиційні товари, які відповідають уявленням підприємств щодо очікуваних змін у сукупному попиті на вироблені
товари та послуги. Але уявлення підприємств про сукупний попит (сукупні витрати) не завжди збігаються з дійсністю. Тому виникають незаплановані інвестиції. До них відносяться витрати, які підприємства змушені здійснювати в товарні запаси. Отже, фактичні інвестиції складаються із запланованих і незапланованих інвестицій в товарні запаси.
Інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Якщо величина сукупних витрат недостатня порів¬няно з ВВП, то відбувається незаплановане збільшення інвестицій в товарні запаси; якщо сукупні витрати перевищують ВВП, то відбувається незаплановане зменшення інвестицій в товарні запаси. Це дає підстави модифікувати формулу;
СуВ ± ВІн = ВВП,
де ± ВІн – незаплановані інвестиції в товарні запаси (“+” – збільшення, “–“ – зменшення інвестицій в товарні запаси); СуВ ± ВІн – фактичні сукупні витрати (СуВф).
Із формули випливає, що незалежно від того, знаходиться економіка в стані рівноваги чи ні, фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП. Це врівноваження досягається за рахунок незапланованих інвестицій. Якщо між сукупними витратами і ВВП спостерігається тотожність, то незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.
Отже, рівноважний ВВП – це такий обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати, достатні для закупки всієї продукції, виробленої в поточному періоді. Іншими словами, при рівноважному рівні ВВП сукупна кількість вироблених товарів (ВВП) дорівнює сукупній кількості закуплених товарів (споживчих та інвестиційних).
Економіка постійно тяжіє до рівноваги як до своєї природної норми. Це означає, що у випадку, коли сукупні витрати перевищують ВВП, і відбувається незаплановане зменшення товарних запасів, підприємства будуть зацікавлені збільшувати виробництво до рівня сукупних витрат; якщо ж, навпаки, сукупні витрати менші ВВП і відбувається незаплановане збільшення товарних запасів, вони будуть змушені скорочувати виробництво до рівня сукупних витрат.
Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.
Якщо фактичний рівноважний об’єм випуску Y0 нижчий потенційного Y* (див. рис. 3.25.1), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD = AS досягнута. Недостатність сукупного попиту депресивно дію на економіку.

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу Y складає:
Y = (Величина рецесійного розриву) х (Величина мультиплікатора автономних витрат)
Інфляційний розрив – величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб знизити рівноважний ВНП до інфляційного рівня повної зайнятості.
Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y0 (рис.3.25.2) більший потенціального Y*, то сукупні витрати збиткові. Збитковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.

Подолання інфляційного розриву припускає утримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки А в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного доходу Y складає:
Y = –(Величина інфляційного розриву) х (Величина мультиплікатора автономних витрат).