Макроекономіка:Європейська інтеграція і економіка України

Паралельно із інтернаціоналізацією процесів на мікрорівні (вихід на світовий ринок окремих фірм, утворення ТНК тощо) відбувається інтернаціоналізація макроекономічних процесів, що проявляється насамперед у міжнародній економічній інтеграції.
Міжнародна економічна інтеграція розглядається як процес обопільного пристосування і об'єднання національних економік двох і більше країн. Країни, що інтегруються, в залежності від етапу можуть поєднувати свої економіки більш чи менш тісно.
По мірі зростання взаємозалежності національних економік – спочатку через товарообмін посилення міжнародної спеціалізації їх окремих галузей, а потім через інтернаціоналізацію ринків робочої сили, вивіз капіталу і, нарешті, завдяки виходу виробничих комплексів за національні кордони – економічні кордони між націями інтенсивно розмиваються. У деяких регіонах Землі господарське зближення сусідніх країн набуло такого розмаху, що виникла тенденція до формування міждержавних комплексів інтеграційного типу, які усе більше перетворюються у специфічні структурні ланки світової економіки.
Можна виділити найважливіші загальні економічні характеристики інтеграції:
1) міждержавне регулювання економічних процесів;
2) поступове формування на місці відокремлених народногосподарських комплексів певного регіонального міждержавного господарського комплексу із спільними пропорціями і загальною структурою відтворення;
3) розширення можливостей міждержавного переміщення товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах даного регіону;
4) зближення внутрішніх економічних умов учасників інтеграційних угруповань, вирівнювання, їх економічного розвитку.
Існують такі основні види інтеграційних об'єднань:
– зона вільної торгівлі (учасники обмежуються відміною митних обмежень у взаємній торгівлі);
– митний союз (вільне переміщення товарів і послуг всередині об'єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн і створюється система пропорційного розподілу митних доходів); – спільний ринок (ліквідовуються усякі бар'єри між країнами не лише для переміщення товарів, а й робочої сили і капіталів, тобто створюється спільний ринок праці, капіталів і товарів);
– економічний союз (включає спільний ринок і проведення єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів);
– валютний союз (економічний союз, що грунтується на єдиній банківській системі і, зрештою, на єдиній валюті);
– політичний союз (країни, що інтегруються, утворюють державне об'єднання конфедеративного типу).
Найвищої зрілості інтеграційні процеси досягли у Західній Європі, де виникло перше інтеграційне об'єднання – «Спільний ринок» (спочатку у складі 6 країн). Це спочатку був митний союз, який лише сьогодні набув рис спільного ринку. Змінювалась і його назва – «Спільний ринок», або Європейська економічна спільнота (ЄЕС), у січні 1995 року став Європейським союзом (ЄС), розширювались рамки (сьогодні ЄС включає 15 західноєвропейських країн – Німеччину, Італію, Францію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург (країни засновники), а також Велику Британію, Данію, Іспанію, Португалію Ірландію, Грецію, Австрію, Швецію і Фінляндію).
Єдиний ринок товарів і послуг, праці і капіталу вимагає більш широкого регулювання сукупного попиту, цін, витрат виробництва, заробітної плати тощо. Розвитку такої координації сприяє наближення ЄС до валютно-економічного і політичного союзу. Хоча введення єдиної валюти не є абсолютно необхідною умовою створення такого союзу однак воно сприяє цьому. Єдина валюта полегшує регулювання, усуває витрати конвертування.
На своїй кінцевій стадії валютний союз передбачає перетворити у політичний союз – ЄС стане державним утворенням типу конфедерації. Висока ступінь гармонізації економічної політики передбачає відмову національних держав від частини своїх функцій і посилення ролі Європейського парламенту.
Тенденція до міжнародної економічної інтеграції сьогодні посилюється, що свідчить про перехід до якісно нового етапу розвитку світового господарства. У січні 1995 року утворено нове інтеграційне об'єднання у Південній Америці у формі митного союзу – МЕРКОСУР, до якого увійшли Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай, Чилі і Болівія. Прийнято рішення про створення митного союзу і у Північній Америці – у складі США, Канади і Мексики.
Україна торує собі шлях до європейської спільноти. У червні 1994 року було підписано угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, яка передбачає рівноправне і взаємовигідне співробітництво у економічній сфері. Стратегічний курс України інтеграція в Європу.
Варто звернути увагу на порівняльні переваги, які склалися на грунті історичного розвитку України. Це, по-перше, вагомий трудовий потенціал народу України, його працелюбність, високий рівень освіти, загальної культури і професійної кваліфікації, багатовікові традиції активного співробітництва з іншими народами і державами; по-друге, вигідне геополітичне розташування України, можливість її розвитку як транзитної держави; по-третє, надзвичайно сприятливі кліматичні та природні умови, наявність родючих чорноземів, запаси яких сягають четвертої частини наявних чорноземів у світі, та унікальні поклади корисних копалин (понад 90 найменувань); по-четверте, значні масштаби вільних виробничих площ, що дає змогу нарощувати виробництво з відносно незначними витратами.
Достатньо високим є і науково-технологічний потенціал України. Це наявність визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій з розробки нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, технологій у галузі інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових досягнень.
Інша складова цього потенціалу – наукомістке високотехнологічне виробництво.
Йдеться передусім про потенціал літакобудування. Лише сім країн світу, серед яких Україна, мають повний цикл проектування та виробництва літаків. Галузь не тільки зберегла свої потужності та кадровий потенціал, а й змогла за два останніх роки підняти в повітря три принципово нові моделі літаків АН-70, АН-140 та АН-38. Їх справедливо називають одними з найперспективніших моделей XXI ст.
Це ж можна сказати і про ракетно-космічну галузь, яка також зберігає всесвітнє визнання. Нині опрацьовуються міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», де застосовуватимуться вітчизняні ракетоносії «Зеніт» і «Циклон». Реалізується й ряд інших міжнародних проектів, і це дасть можливість міцно утвердити Україну як провідну космічну державу.
Надзвичайно широкими є можливості вітчизняних суднобудівників. Дев'ять суднобудівних заводів України спроможні виконати будь-які замовлення на будівництво сучасних суден та кораблів як цивільного, так і військового призначення, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.
Реалізуються проекти розвитку танкобудування. Україна входить до п'ятірки країн світу з замкненим циклом виробництва з цієї надзвичайно складної високотехнологічної техніки, яка за своїми технічними характеристиками не тільки не поступається передовим світовим аналогам, а й за багатьма параметрами перевищує їх.
Україна розвиває високотехнологічні конкурентноспроможні виробництва й у інших галузях машинобудування, зокрема у приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкого машинобудування, а також в окремих галузях кольорової та порошкової металургії.
Ці об'єктивні обставини мають повною мірою враховуватися при розробці майбутньої моделі соціально-економічного розвитку України.
Наш народ ніколи не погодиться на роль другорядної держави, що плентається у хвості сучасного цивілізаційного розвитку. Занадто великою ціною далася нам наша державність. Сотні років ми йшли до її утвердження, справді вистраждали її, і тому мусимо підходити до справи економічного будівництва, як і в цілому державного, з максимальною міркою.