Макроекономіка:Механізм зовнішньоекономічної політики

До основних елементів зовнішньоекономічної політики відносяться наступні: торговельна політика, валютна політика, політика іноземного інвестування.
Головну роль в зовнішньоекономічній політиці відіграє торговельна політика. Слід розрізняти два типи торговельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.
Протекціонізм – це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.
Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.
Політика протекціонізму веде до економічної автаркії, тобто до функціонування економіки на засадах самозабезпеченості. Така політика позбавляє країну можливості використовувати переваги міжнародного розподілу праці, вигоди від передових науково-технічних досягнень інших країн. Тому протекціонізм може бути доцільним лише за умов, якщо він є тимчасовим.
Вільна торгівля (торговий лібералізм) – це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання.
Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції та зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.
В реальній практиці зовнішньоторговельна політика кожної країни є змішаною. Вона поєднує елементи як протекціонізму, так і вільної торгівлі, елементи протекціонізму в торгівлі – в періоди економічного падіння, послаблення експортного потенціалу. Елементи вільної торгівлі переважають в періоди економічного піднесення, збільшення експортних можливостей країни.
В умовах змішаної зовнішньоторговельної політики значну роль відіграє держава. В своїй діяльності вона спирається на певну систему інструментів. Основними з них є:
1. Митні засоби. Розрізняють імпортне (ввізне) та експортне (вивізне) мито. Ними обкладаються окремі товари за їх провезення через кордон країни. В залежності від цільової спрямованості застосовується фіскальне і протекціоністське імпортне мито.
Фіскальне мито, як правило, застосовується до товарів, які не виробляються в середині країни, наприклад, цитрусові, банани, мідь тощо. Ставки фіскального мита є невисокими. Воно застосовується з метою забезпечення державного бюджету податковими надходженнями.
Протекціоністське мито застосовується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників у невигідне конкурентне становище.
Важливим митним засобом є так зване антидемпінгове мито. Це – додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що ввозяться в країну за демпінговими цінами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їхнього виробництва.
Експортне мито застосовується з метою обмеження експорту тих вітчизняних товарів, які є дефіцитними для внутрішнього ринку.
У переважній більшості мито встановлюється окремими країнами автономно, тобто незалежно від митної політики інших країн-партнерів із зовнішньої торгівлі. Поряд з цим, можуть застосовуватися єдині митні ставки для країн, об’єднаних у спільну торгово-економічну групу, наприклад, Європейський економічний союз (ЄЕС). Вони мають єдину митну територію з єдиним ввізним митом.
У рамках ЄЕС в залежності від рівня митних ставок застосовуються три види мита: максимальні, мінімальні, пільгові (преференційні). Максимальні мита використовуються в торгівлі з країнами, з якими відсутні торговельні угоди, мінімальні – у тих випадках, коли існують угоди про застосування режиму найбільшого сприяння, пільгові – при імпорті товарів із слабо розвинутих країн.
2. Немитні заходи та засоби. До них відносяться різноманітні адміністративні та економічні методи прямого або непрямого впливу на зовнішню торгівлю. Серед них найбільше розповсюдження має квотування, тобто коли встановлення квоти на експорт або імпорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами.
До немитних також відносяться такі засоби:
введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;
впровадження певного режиму митних процедур, підвищених вимог до якості товарів та їх екологічних параметрів;
пільгове кредитування експортерів (зниження відсоткових ставок, збільшення термінів кредитування);
застосування експортного кредиту іноземним покупцям;
надання субсидій експортерам та їх пільгове оподаткування.
Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика. До основних елементів валютної політики можна віднести такі:
регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів до валютних операцій;
нормування обов’язкових валютних резервів комерційних банків, які уповноважені здійснювати валютні операції;
встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий валютний курс);
впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни;
застосування валютних інтервенцій, за допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.
Політика іноземного інвестування покликана створювати відповідний клімат в країні для залучення іноземного капіталу.
Для України ця проблема є особливо актуальною. Так, за даними Міністерства економіки України попит нашої країни на іноземні інвестиції складає сьогодні понад 40 млрд. дол. США. Але він задовольняється лише незначною мірою. Так, починаючи з 1992 р. загальна сума іноземного інвестування в економіку України склала менше 1,5 млрд. дол. США. Це пояснюється несприятливими об’єктивними факторами, які притаманні економіці України і від яких залежить мотивація іноземних резидентів до її інвестування. До них належать: політична нестабільність, нестабільність економічного законодавства, низький внутрішній попит, хронічний дефіцит платіжного балансу тощо.
Але поряд з об’єктивними факторами великий вплив на створення привабливого клімату щодо іноземного інвестування має державна політика. Вона може застосовувати як прямі адміністративні заходи, так і важелі економічного стимулювання.
Прямі адміністративні заходи регламентують правила залучення іноземного капіталу та форми його фінансування, систему гарантій іноземного капіталу, галузеві пріоритети іноземного інвестування тощо. До важелів економічного стимулювання належать заходи фіскального впливу (податкові, інвестиційні та інші пільги).