Бухгалтерський облік у банках україни






Бухгалтерський облік у банках україни - КІНДРАЦЬКА Л. М.:1.5. Зміст програми реформування бухгалтерського обліку в банківських установах України

За умов становлення ринку та розвитку напрямів удосконалення обліку НБУ виходить у своїй діяльності з того, що сучасна банківська система є важливою сферою національного господарства нашої країни. З часу ухвалення Закону України «Про банки і банківську діяльність» (20.03.91) з наступними змінами і доповненнями, урахованими в новій редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.00 № 2121-ІІІ, відбулася інституційна перебудова банківської системи: вона складається з двох рівнів, що відповідає моделям кредитних систем розвинених країн.
На першому, найвищому рівні — Національний банк, на другому — решта видів кредитних установ, об’єднаних у Законі під назвою «інші банки».
Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).
Банк набуває статусу спеціалізованого банку, коли 50% його активів є активами одного типу.
Натомість статусу спеціалізованого ощадного банк набуває за умови, що понад 50% його платежів є вкладами фізичних осіб.
Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Закон передбачає можливість банкам створення банківських об’єднань таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група.
За будь-яких організаційних форм ведення банківської діяльності, методика обліку банківських операцій, описана чинними нормативними документами НБУ, є обов’язковою для використання всіма банками.
Сучасний розвиток України визначається як перехідний до становлення нової моделі господарської діяльності. У господарський оборот підприємств, установ, організацій, банків залучено велику кількість учасників ринкових відносин — юридичних і фізичних осіб. За цих умов сутність підприємництва полягає в умінні оцінити потенційну прибутковість конкретного заходу в поєднанні зі здатністю ефективно розподіляти ресурси.
Такий підхід є засадним принципом міжнародного бізнесу.
Господарські суб’єкти України нині активно працюють на міжнародних ринках. Особливо великі зрушення відбулися в банківському секторі. Банківська система є важливою сполучною ланкою між макроекономічними імпульсами та макроекономічними процесами, а отже, істотно впливає на успішне чи неуспішне проходження перехідного періоду.
Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» функцію розробки єдиних правил бухгалтерського обліку покладено на НБУ (глава 13 Закону).
Саме НБУ став ініціатором поступового переходу до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Вочевидь, співпраця банків України з міжнародними організаціями, кредитними установами на валютному, фондовому, інвестиційному ринках світу потребує додержання певних загальновживаних підходів до складання фінансової звітності. В іншому разі користуватися фінансовою інформацією українських банків було б занадто складно. Так, українські правила обліку призводили до прямого спотворення балансу. Наприклад, балансова вартість кредитів коригувалася лише в тому разі, коли надходив термін їх повернення. Отже, в українських банків виробилася звичка просто продовжувати термін дії кредитної угоди, навіть якщо кредит визнавався за безнадійний.
Водночас зростання валюти балансу не було прямим наслідком нарощування обсягу активних та пасивних операцій банку. Цьому сприяла практика розподілу прибутку і створення фондів економічного стимулювання з наступним використанням коштів цих фондів, а це ще одна господарська операція, котра аж ніяк не пов’язана з реальним нарощуванням обсягу операцій. Не було практики публічного доступу до інформації про прибутки і збитки через публікацію балансів та звітів у відкритій пресі. Отже, довіра клієнтів і громадськості до банків через закритість, непрозорість їхньої діяльності була невисокою. Першими це зрозуміли ті банки, що здійснювали операції за межами України, і тому вони дедалі частіше доручали перевірку і оприлюднення своїх балансів великим міжнародним аудиторським фірмам.
Відправною точкою реформи бухгалтерського обліку на рівні НБУ та комерційних банків став Указ Президента України від 23.05.92 «Про перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системи обліку та статистики». На базі цього документа було розроблено концепцію реформи бухгалтерського обліку в банківському секторі України. Концептуальні підходи реформи передбачають створення національної системи обліку та розроблення національних стандартів. Це означає, що реформування обліку навіть не припускає можливості простого демонтажу існуючої облікової системи та її заміни західними аналогами. Це недоцільно ні в теоретичному, ні в практичному плані. Отже, на порядку денному постала потреба серйозних змін методології обліку окремих операцій та складання фінансової звітності.
Процесу реформування бухгалтерського обліку передувала величезна робота, проведена насамперед Національним банком України. Спеціальна робоча група розробляла належні нормативні документи. Важливим підґрунтям для реформи обліку було запровадження в листопаді 1993 р. системи електронної пошти, що дало змогу отримувати щоденний баланс банківської системи України в цілому. Значним досягненням стало запровадження системи електронних банківських платежів, яка не має аналогів у країнах колишнього Радянського Союзу й наближається до рівня розвинених країн Європи і світу. Це дає змогу за лічені години проводити розрахунки як між окремими банками, так і в цілому в народному господарстві.
Перехід до МСБО — це не простий перехід до нового плану рахунків, як часто вважають. Головне — зміна підходів до звітності. Під час реформування найголовнішим було змінити стару методику формування звітних даних, а вже потім деталізувати план рахунків згідно з потребами звітності. Зрозуміло, що повну деталізацію рахунків за всіма показниками звітності провести неможливо ні в теоретичному, ні в практичному плані. Тому на порядок денний було винесене ще одне важливе питання — встановлення параметрів аналітичного обліку.
За цими трьома напрямами велась підготовка нового програмного продукту. За рахунок більшого навантаження аналітичного обліку вирішено проблему спрощення плану рахунків.
Перехід до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в Україні передбачає п’ять етапів, кожний з яких з огляду на його важливість міг би бути самостійним проектом. Це такі етапи:
1) зміна підходів до ведення обліку, тобто створення нової ідеології обліку, яка базується на загальновизнаних міжнародних принципах;
2) новий план рахунків;
3) поділ бухгалтерського обліку на дві підсистеми, тобто на фінансовий і управлінський облік;
4) зміна потоків інформації;
5) зміна форми збирання інформації, тобто перехід від звітності за окремими формами до звітності за економічними показниками і створення бази даних — репозитарію.
Зміна підходів до обліку передбачає включення до балансу звітних облікових даних лише щодо реальних активів та реальних зобов’язань. Тільки за цих умов можна визначити реальний фінансовий стан банку. Щоб досягти цього, запроваджено такі фінансові інструменти:
метод нарахування;
метод переоцінок;
метод резервів.
Якщо метод нарахування та метод переоцінок певною мірою застосовувалися в старій системі обліку (доходи і витрати майбутніх періодів, індексація основних фондів), то метод резервів — це абсолютно новий елемент облікової політики банків. Резерви мають створюватися під здійснювані активні операції: якщо відбувається реальне зниження вартості активів, наприклад цінних паперів, або виникає сумнів щодо можливості повернення кредитів, то формується резерв, сума якого зрештою зменшує облікову вартість активу. Отже, стаття балансу щодо активу, включеного до балансу, відтворює реальний стан цього активу.
Зауважимо, що перелічені фінансові інструменти можуть діяти лише за умови впровадження в облікову практику таких засадних принципів міжнародного бухгалтерського обліку:
повнота обліку — всі банківські операції підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без будь-яких винятків. Фінансова звітність повинна містити всю ту інформацію про фактичні та можливі результати операцій банку, яка може впливати на рішення, що приймаються на підставі такої інформації;
дата операції — операції відображаються в бухгалтерському обліку в день їх здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов’язань (пасивів) незалежно від дати руху коштів за ними;
переважання сутності над формою — операції обліковуються та розкриваються у звітності відповідно до їхньої суті та економічного змісту, а не за їх юридичною формою;
автономність — активи та зобов’язання банку повинні бути відокремлені від активів та зобов’язань інших банків (підприємств) і власників цього банку;
окреме відображення активів та пасивів — усі рахунки активів та пасивів оцінюються окремо і відображаються в розгорнутому вигляді. Усі рахунки є або активними, або пасивними, за винятком клірингових, транзитних або технічних рахунків;
оцінка — активи і пасиви обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення. Активи та зобов’язання в іноземній валюті мають переоцінюватися за станом на звітну дату;
обережність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, відповідно до яких активи та/або дохід не завищуватимуться, а зобов’язання та/або витрати — не занижуватимуться;
безперервність — оцінка активів банку здійснюється, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме необмежений час. Якщо банк планує зменшити масштаби своєї діяльності, це треба розкрити у фінансових звітах;
нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення результату звітного періоду необхідно зіставити доходи звітного періоду з витратами, що їх було зроблено для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку та звітності в момент їх виникнення, а не в момент надходження або сплати грошей;
прийнятність вхідного балансу — залишки за балансовими рахунками на початок поточного звітного періоду мають відповідати залишкам за станом на кінець попереднього звітного періоду;
суттєвість — у фінансових звітах має відображатись уся істотна інформація, корисна для прийняття рішень керівниками банку чи інвесторами. Інформація є суттєвою, якщо брак такої або її перекручення можуть вплинути на економічні рішення користувачів звітністю;
відкритість — фінансові звіти мають бути достатньо зрозумілими і детальними, щоб запобігти двозначності, правдиво відображати операції установи з необхідними поясненнями в записках про порядок оцінки активів і пасивів. Операції повинні відповідати змісту статей звітів;
консолідація — складання банком зведеної фінансової звітності як в цілому, так і з урахуванням своїх дочірніх і спільних підприємств та організацій за винятком залишків за взаємними розрахунками та вкладеннями;
сталість — постійне, із року в рік, застосування банком вибраних один раз методів. Зміна методів обліку потребує додаткового обґрунтування і розкриття у фінансових звітах.
За поділу обліку на фінансовий і управлінський зберігаються технологічний процес і процедури, характерні для фінансового обліку згідно з вимогами МСБО. За цими вимогами, до функцій фінансового обліку належить суцільна реєстрація господарських фактів (операцій), які було виконано у звітному періоді, за хронологічними та системними ознаками. Отже, розглядувана далі методика обліку всіх господарських операцій подається з позицій фінансового обліку. Зрозуміло, що план рахунків та всі чинні нині нормативні документи НБУ також пристосовано виключно до процедур фінансового обліку.
Щодо четвертого і п’ятого етапів реформування, то вони практично повністю пов’язані з параметрами аналітичного обліку.
Банки готують приблизно 60 видів звітності. З них лише половина виходить з автоматизованої системи банківських операцій (АСБО), а решту складають різні підрозділи банку. Через це порушується навіть таке загальне поняття, як бухгалтерська звітність. Якщо звітність бухгалтерська, то весь її обсяг повинен формуватися в АСБО. У процесі розв’язання проблем четвертого етапу було вирішено здійснити перехід до отримання звітності не філійно, а за юридичними особами — комерційними банками. Такий підхід скоротив кількість структур, які подають звітність до НБУ.
Як відомо, звітність як елемент методу бухгалтерського обліку передбачає групування даних бухгалтерського обліку за однорідними показниками в різних звітних формах — таблицях.
Національний банк України вирішив створити загальну базу даних економічних показників — репозитарій, що значною мірою формується в підсистемі аналітичного обліку з допомогою обов’язкових і необов’язкових параметрів. Відтак звітність подаватиметься не за формами, а за окремими файлами економічних показників. У цьому разі виключається процес запису тих самих показників у різних формах звітності. Якщо показник включено до файла, то він автоматично продублюється в кожній звітній формі, що формується на АРМ НБУ. Структуру файлів наведено в дод. 1.
Реформування бухгалтерського обліку в банках можна характеризувати як початок реформування обліку в народному господарстві України. Вітчизняний процес реформування окреслено Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням МСБО» від 28.10.1998 № 1706. Наказом Міністерства фінансів України від 1.12.98 № 248 затверджено перелік національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які впроваджуватимуться протягом 2000—2001 рр. (табл. 1.5).
Важливо, що названі документи передували ухваленню Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999, який остаточно визначив перехід підприємств України на систему обліку і звітності, що відповідає концептуальним (базовим) основам МСБО.
Ясна річ, що новому, ефективнішому механізмові функціонування облікової системи підприємств відповідає і новий план рахунків, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р.

Запровадження П(С)БО сприятиме:
об’єктивному зростанню вартості підприємств завдяки усвідомленому зменшенню ризику;
досягненню прозорості звітності для користувачів;
спрощенню процедур зовнішнього аудиту та перевірок органами контролю;
можливості систематизації правил ведення обліку;
можливості поєднання облікових процедур фінансового й податкового обліку.
Якщо правила обліку операцій для підприємств визначено П(С)БО та затверджено Міністерством фінансів України, то стосовно банків їх передбачено чинними нормативними документами Національного банку України.
Те саме стосується і форм фінансової звітності та змісту її показників.
Утім, це жодною мірою не означає, що НБУ, володіючи монопольним правом на затвердження нормативних документів з обліку, порушує засадні принципи МСБО. Відмінності стосуються тільки конкретних особливостей ведення банківських операцій. Загальні ж підходи не суперечать МСБО і не відходять від національних положень (стандартів).